Після холодної війни постачання американської зброї в Європу часто йшло в комплексі з пільговим фінансуванням і програмами локалізації виробництва. Сьогодні ж, на тлі реальних воєнних загроз, пріоритети Вашингтона змістилися в бік швидко масштабованих озброєнь і боєприпасів.
У 1990‑х та на початку 2000‑х переозброєння нових членів НАТО фінансувалися переважно за рахунок пільгових кредитів США, що супроводжувалися масштабними офсетами. Яскравим прикладом є польська закупівля F‑16 у 2002–2003 роках: пільгова позика до 3,8 млрд дол. на 15 років із відтермінуванням основних платежів та великим пакетом інвестицій у локалізацію виробництва.
Сьогоднішня ситуація принципово інша — конфлікти зробили воєнні ризики реальнішими, тому американський інтерес до європейського ринку зброї змінився. У NDAA на 2026 фінансовий рік Конгрес додав близько 8 млрд дол. до запиту Пентагону; загальний бюджет майже досяг майже 1 трлн дол., а певні статті отримали значні підсилення.
За ключовими статтями NDAA‑2026 близько 26 млрд дол. передбачено на кораблебудування, 38 млрд — на авіацію, близько 4 млрд — на наземні платформи й понад 25 млрд — на боєприпаси. Ці суми вказують на зсув у бік масових категорій озброєнь, які можна швидко серійно виробляти й постачати у разі тривалої війни.
У бюджетних дискусіях відчутне напруження навколо дорогих платформ: адміністрація пропонувала скорочення замовлень F‑35, тоді як Конгрес прагнув їх збільшити. Через це експорт і закупівлі союзників стають інструментом підтримки безперервності виробництва критичних програм.
Законодавство також закріплює процесуальні запобіжники для американської присутності в Європі: зниження чисельності військ нижче 76 тисяч вимагає схвалення Конгресу, а зміни у статусі територій під контролем Європейського командування або посади командувача потребують окремого погодження.
Для України важливо, що NDAA зберігає фінансування через Ukraine Security Assistance Initiative (USAI) — близько 400 млн дол., які йдуть не зі складських запасів, а на контракти з американськими виробникам. Крім того, NATO‑інструмент PURL координує термінові потреби України і не містить вимог локалізації; поточні темпи постачань у межах PURL оцінюють приблизно в 1 млрд дол. на місяць.
Європейські фінансові інструменти теж впливають на попит: програма SAFE пропонує кредити до 150 млрд євро на оборонні закупівлі, але обмежує частку компонентів з третіх країн на рівні 35% вартості системи, що викликало протиріччя зі США, які наполягають на підвищенні цієї межі до 45%.
Ще одним потенційним джерелом є кредит для України на суму до 140 млрд євро, який може частково формуватися за рахунок заморожених російських активів; проте цей механізм має значні юридичні та інституційні ризики і менш привабливий для США, ніж PURL.
У підсумку, поєднання пріоритетів Пентагону, положень NDAA‑2026 та європейських фінансових інструментів дає зрозумілу картину: США просуватимуть насамперед ракети й боєприпаси масового застосування, безпілотні та автономні системи, комплекси ППО/ПРО і вибірково великі платформи на кшталт F‑35. Водночас важкі наземні платформи, у виробництві яких Європа має власні лінії та політичну мотивацію їх захищати, залишаються поза фокусом американського просування.