Сучасні геополітичні конфлікти, як демонструють дії Сполучених Штатів у Венесуелі, розкривають глибинну правду. Війни точаться не за ідеологічні догми чи міфічні цілі, а за чітко окреслені економічні та геостратегічні пріоритети. Саме вони визначають вигоду для однієї сторони, втрати для суперника та довгострокові наслідки зміни балансу сил.
Аналітики підкреслюють, що ключовим аспектом таких протистоянь часто є перерозподіл життєво важливих ресурсів. Зокрема, довготривалі зміни у світових нафтових потоках потенційно створюють серйозні труднощі для Китаю, одночасно значно полегшуючи позиції США. Це ілюструє глибокий прагматизм, що лежить в основі зовнішньої політики провідних держав.
Такий раціоналізм часто не вписується у бачення багатьох публічних інтелектуалів, які схильні проповідувати «самопожертву заради ідеї». Проте зазвичай ці заклики до «ідей вище матеріального» обертаються значними втратами та жертвами для інших, а не для самих проповідників. По суті, подібні наративи завжди були ефективними пропагандистськими прийомами, що маскують справжні інтереси.
Нерідко «еліти» самі стають заручниками ідей, реалістичність втілення яких викликає великі сумніви. Прагматизм є життєво важливим, оскільки війна — це машина, що перетворює ресурси на конкретні результати. Вона є безперервним змаганням технологій, ефективності економік, раціонального використання ресурсів та вміння консолідувати союзників із їхніми тактичними й стратегічними інтересами.
Ентузіазм, побудований виключно на ідеях, може надати тимчасову перевагу. Однак вона швидко розсіюється, якщо бракує належного ресурсного забезпечення та якісного управління. Чим глибше розуміння економічної складової протистояння та ефективності управлінських рішень, тим результативнішими стають усі інші інструменти впливу, включно з пропагандою.