Свято Водохреща, або Богоявлення, є однією з найважливіших зимових церковних подій, що символізує хрещення Ісуса Христа в річці Йордан. У цей день вода, за віруваннями, набуває особливих цілющих властивостей, і її освячення є центральним моментом. Однак, чи справді масове пірнання в крижану ополонку є давньою церковною настановою, чи це відносно нова практика?
Водохреща – це християнське свято, яке згадує подію хрещення Ісуса Іваном Хрестителем. В Україні воно відоме з давньоруських часів, перша згадка про нього датується 1148 роком у Літописі Руському. Напередодні свята відзначають Голодну кутю – день суворого посту.
Традиційно в храмах освячують воду, яку віряни несуть додому для зцілення та збереження. Існувало багато народних звичаїв: кропили господарство, не прали білизну в річках, а також існувало повір’я, що чорти та нечиста сила вистрибують із водойм на берег.
Масове пірнання в ополонку на Водохреща є відносно новою традицією для України. Більшість істориків, етнографів та представників Православної церкви України (ПЦУ) стверджують, що до середини XX століття та особливо до 1990-х років цей звичай не був поширеним. Давні етнографічні описи згадують умивання або обливання, іноді поодинокі занурення хворих для зцілення, але не масові стрибки в ополонку з релігійним підтекстом.
Кандидат історичних наук Юрій Пуківський зазначає, що в деяких регіонах України фіксувалися виняткові випадки занурень молоді. Ці дії були поширені у центральних та східних областях, де найсміливіші чоловіки стрибали в освячену воду, вірячи, що це вбереже їх від хвороб на цілий рік. Проте, це були поодинокі випадки, а не масове явище.
Масової популярності ця традиція набула лише у другій половині 1990-х – на початку 2000-х років. Це сталося на тлі пострадянського релігійного відродження та розвитку руху “моржів”, а також завдяки публічним акціям політиків та відомих особистостей. Медійність та поширення у соцмережах перетворили пірнання на тренд для “сміливих” зимових фотографій.
Деякі дослідники вважають, що масове поширення цього звичаю прийшло з російського культурного простору. Там пірнання на Богоявлення набуло широкої популярності у ХХ столітті, підтримуване публічними демонстраціями фізичної “сили” з боку російських політиків. З початком повномасштабної війни в Україні спостерігається зменшення випадків масового занурення, оскільки в цьому вбачають нав’язування культури агресора.
Водночас, купання на Водохреще притаманне багатьом православним народам, але має різні форми. Наприклад, у Греції після літургії пірнають за хрестом, а в Болгарії у крижаній воді танцюють традиційний танець “хоро”. Це свідчить, що саме по собі пірнання на Водохреща має різноманітні відгалуження у світових традиціях.
Українські церкви наголошують, що пірнання в ополонку не змиває гріхів і не є обов’язковим церковним обрядом. Це лише народна традиція, яка не має прямого зв’язку з богослужінням та духовним спасінням. ПЦУ зазначає, що звільнити душу від гріха може лише Господь через щире покаяння, молитву та участь у Таїнствах Сповіді й Причастя.
Наукові дослідження щодо занурень у холодну воду вказують як на потенційну користь, так і на серйозні ризики. Переваги можливі лише при регулярній практиці, сприяючи зменшенню запалення, поліпшенню циркуляції та психологічному підйому. Однак, дослідження користі від регулярного охолодження залишаються слабкими та непереконливими.
Натомість, холодові занурення пов’язані з низкою ризиків: серцеві напади, інсульти, аритмії, судоми, переохолодження. Медики наголошують на обережності, особливо для людей із серцевими, дихальними чи судинними проблемами, рекомендуючи консультації з лікарем. Одноразове пірнання раз на рік не приносить користі, а лише створює сильний стрес для організму.
Пірнання в ополонку є особистим вибором: для когось це культурний досвід, для інших – екстремальний виклик. Якщо ви все ж вирішили спробувати, дотримуйтесь правил безпеки: уникайте алкоголю, заходьте в воду поступово, не перебувайте в ній довго і обов’язково робіть це під наглядом рятувальників та медиків у спеціально відведених місцях.
Отже, свято Водохреща має глибоке духовне значення та історичні корені, пов’язані з освяченням води. Проте, масове пірнання в ополонку – це сучасна практика, яка не є обов’язковою частиною релігійного обряду. Вона супроводжується як потенційними перевагами, так і реальними ризиками, особливо без належної підготовки та врахування стану здоров’я.