Короткий вступ: Аналітики досліджують реальні інтереси Індії у контексті російсько-української війни та пропонують орієнтири для української зовнішньої політики щодо Нью‑Делі.
Індія й Росія мають спільні риси як багатонаціональні імперії з історичними зв’язками й подібними ментальними рисами. Водночас між ними є помітні розходження: Індія позиціонує себе демократичною країною, тоді як російська політична модель значно відрізняється.
Головним регіональним суперником Індії є Китай, який навіть окупував частини індійської території, а також має інші великі конфронтаційні моменти з Нью‑Делі. До того ж Індія має давні зв’язки з Великою Британією, що впливає на її зовнішню орієнтацію та культурні зв’язки.
Індійська експансія відрізняється від моделей Китаю чи Росії: вона більше орієнтована на адаптацію до місцевих умов, ніж на уніфікацію чи нав’язування власної моделі. Перехід світу від глобалізації до локалізації загалом підсилює позиції Індії, оскільки її діаспори інтегруються без радикального культурного тиску.
Індія в більшості глобальних процесів перебуває ближче до західного блоку через конфронтацію з Китаєм та прихильність до демократичних принципів, хоча її участь у цій боротьбі не надто активна. Автори аналізу вважають, що для Індії вигідні ті сценарії, які зберігають стабільну, сильну Росію або заморожений конфлікт, бо це дає доступ до ресурсів і посилює роль Індії як посередника між Заходом і Москвою.
На противагу Індії, Китай не зацікавлений ні в повній перемозі Росії, ні в повному її розпаді; Пекін прагне уникнути сценаріїв, що радикально змінюють баланс сил у регіоні. Тому Китай може обирати між посиленням співпраці з Москвою або тиском на неї з метою відштовхнути її від союзу з Індією.
З огляду на це, пропонується, щоб Україна уникала зайвої конфронтації з Китаєм і натомість використовувала протилежність інтересів Пекіна та Нью‑Делі. Дипломатичні зусилля можуть бути спрямовані на те, щоб схилити Китай до тиску на Росію в напрямку, вигідному для нормалізації ситуації та повернення окупованих територій.
Щодо стосунків з Індією, вважається доцільним практикувати прагматичну політику: співпрацювати там, де інтереси збігаються, і протистояти там, де вони конфліктують. Окремо пропонується підтримувати на рівні політичних сил і громадських організацій національно‑визвольні прагнення народів Індії як спосіб послаблення імперських тенденцій і зменшення консолідації Індії з Росією, уникаючи при цьому офіційної державної підтримки таких рухів.
Висновок: українська стратегія має балансувати між діалогом з Індією й дипломатичним використанням її відносин із Росією та Китаєм, щоб мінімізувати негативні для України наслідки та максимізувати можливості міжнародної підтримки.