Як Росія маніпулює “духом Анкориджа”

Пам’ятаєте: “дух Рейк’явіка”, “дух Гельсінкі”? Сьогодні ми часто чуємо про “дух Анкориджа”. Ось, до прикладу, декілька цитат (перепрошую за авторство). Путін: “Ми відчули той самий “дух Анкориджа” — прагматичний, без зайвих емоцій, спрямований на результат. Це дух людей, які розуміють ціну реальних домовленостей, а не просто політичних декларацій”. Або Лавров: “У дипломатії іноді “дух переговорів” важить більше, ніж буква протоколу. Якщо є довіра і спільне розуміння цілей, то дух зустрічі сам веде нас до правильних рішень”.Але ви скажете: західні політики також використовують цей вираз. Так, але, наскільки мені відомо, у західній політичній традиції “дух” (the spirit of…) має дещо інші функціональні відтінки та частіше пов’язаний із ціннісним фундаментом. Коли партнери кажуть про “дух НАТО” чи “дух ЄС”, вони, швидше за все, мають на увазі відповідність демократичним стандартам, а не просто виконання технічних пунктів.Коли ми розібралися у відмінностях, пропоную “покопатися” саме в російській інтерпретації. Видається, що для російської дипломатичної школи апеляція до “духу” зустрічі — це не просто вираз, а продуманий інструментальний метод, який виконує кілька важливих функцій у їхній зовнішній політиці.Ось як він працює, скажімо так, “під капотом”.Напевно, почнемо з історичної традиції. Це вкорінена звичка “великої дипломатії” часів Холодної війни, яка підкреслює статус СРСР як рівного партнера США. Коли Путін використовує цей термін, він натякає, що все ще грає у “вищій лізі” і веде концептуальні розмови про долю світу.Читайте також: Не тільки території. Ширший контекст переговорів в Абу-ДабіТакож цей термін чудово заповнює вакуум за відсутності підписаних документів або досягнутих письмових домовленостей. Коли переговори закінчуються без підписання конкретних угод (як це часто буває у складних конфліктах), Кремлю потрібно продемонструвати внутрішній та зовнішній аудиторії, що візит був успішним. У такому разі “дух” — ідеальна субстанція, яку неможливо перевірити фактами. Якщо немає договору, то є “дух взаєморозуміння”, який дозволяє інтерпретувати результати як завгодно.Разом із тим, це ще й дипломатична “пастка” для партнера. Росіяни використовують посилання на “дух”, щоб нав’язати опоненту певні моральні зобов’язання, яких немає на папері. Що ми чуємо від росіян зараз, після зустрічі в Анкориджі? “Це суперечить духу нашої домовленості”. Тобто це спроба звинуватити іншу сторону в “нечесній грі”, навіть якщо формально нічого не було порушено.І, врешті-решт, це може бути елементом психологічної компенсації. Апеляція до “духу” часто використовується тоді, коли позиції Росії об’єктивно слабшають. Коли неможливо домогтися реальних поступок, дипломати фокусуються на “духу конструктивного діалогу”. Це дозволяє зберегти обличчя: мовляв, ми не відступили під тиском, а “досягли порозуміння в дусі взаємної поваги”.Цікаво, що якщо радянські “духи” фіксували паритет із США, то нинішні лише намагаються замаскувати втрату контролю.Висновок простий — лупаємо цю скелю далі.ДжерелоПро автора. Ігор Семиволос, директор Центру близькосхідних дослідженьРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.