Питання, на жаль, звучить саме так. Якщо століття чи навіть пів століття тому зміна президента навіть у наймогутнішій країні світу могла оминути вас своїм впливом, то в сьогоднішньому глобальному світі не так. 20 січня цьогоріч, коли Дональд Трамп виголосив свою інаугураційну промову як президент Сполучених Штатів Америки, вплине на кожного на цій планеті. Абсолютно не є перебільшенням, що починається нова епоха. З чим це можна порівняти? Можливо, з “Формулою-1”. Ви точно бачили, як пілоти періодично залітають на піт-стоп і команда за лічені секунди міняє зношені шини, дозаправляє болід чи усуває дрібні несправності. І от уявіть собі, що на цьому піт-стопі так же швидко, але змінюють усе: один двигун на другий іншого типу, колеса на інші за розміром дисків і пальне на іншої марки. І виштовхують вас у цьому боліді мчати далі. Тільки болідом цим є вся планета.
Щось схоже влаштував Дональд Трамп. Сотня підписаних ним актів першого ж дня президентства вказує напрям руху відтепер усе залежатиме від волі вузької групи людей, наділених величезною владою, і це стосується Америки та всього світу.
Чому це нова епоха? Ніколи в історії настільки потужна влада не була сконцентрована в руках однієї людини, притому настільки далекої від демократичних поглядів. Ніколи, як влучно зауважив один політолог, Америкою не керували ультраправі в союзі з політиками-пристосуванцями. Опонувати їм не можуть ні власна партія, ні демократи, які програли вибори і на цей момент дезорієнтовані. Ніколи не було настільки тісного союзу влади з найбагатшими людьми планети, які політично і світоглядно наввипередки поспішають перевзутися в польоті, задонатити і стати під крило нового лідера. Ніколи закони країни та міжнародне право не піддавалися такому публічному ґвалтуванню. І ніколи ситуація в тій же Європі не була настільки вразлива для можливого впливу ззовні. Праві агресивно виборюють владу в багатьох країнах, блискуче використовують у боротьбі проти демократії можливості цієї самої демократії. Путінська Росія потужно цьому сприяє, і уявіть собі, як встояти Європі перед натиском правих, коли з одного боку тисне Путін, а з іншого тиснутимуть Маск із Трампом. Орбан та Фіцо мають усі шанси отримати собі союзників у багатьох столицях Європи.
Трамп каже кожному на цій планеті: я дістану тебе, якщо захочу. Дістану, якщо ти в Панамі, бо відберу Панамський канал. Дістану в Канаді, бо зроблю одну з найрозвинутіших країн світу своїм 51-м штатом. Дістану в Гренландії, бо мені потрібна Гренландія і вона буде моєю.
Але найбільше, звичайно, нас хвилює, що буде з Україною. Нас він точно може дістати смертельно, сприяючи Путіну. Шлях до цього очевидний: припинивши чи суттєво урізавши допомогу Україні, тиснучи всіма важелями на нас (на прикладі Нетаньягу, який погодився міняти заручників у пропорції 1 до 30, це чудово видно), примусити Україну до так званого миру на умовах Росії. Далі ніби демократичні вибори. Але перспектива цих виборів у знекровленій, стомленій війною країні, де гинути вже ніхто не хоче, має всі шанси обернутися на виборах перемогою союзу популістів із так званими реалістами. Останні не будуть публічно проросійські, навіть носитимуть вишиванки, але казатимуть про необхідність співіснувати з біснуватим сусідом. І всілякі арестовичі та схожі персонажі повним ходом готуються до цього сценарію.
На чию підтримку в цій ситуації розраховувати українцям? Сполучені Штати будуть збурені своїми внутрішніми проблемами: аборти, трансгендер, імігранти. Трамп своїми указами вже збурив країну, аби почалася війна всіх проти всіх. Світ перейматиметься виходом Сполучених Штатів із ВООЗ та кліматичних угод. На Європу тиснутимуть праві. У Китаю будуть розв’язані руки проти Тайваню: якщо Росії все спишеться, чому їм ні? І все це на тлі того, що тікток повертається і є всі шанси на те, що половина китайської його частки відійде Маскові, в якого вже й без того є Х. Трампісти успішно знищують те, що вони називають цензурою, і Цукерберґ поспішно показав, на чиєму боці технологічні гіганти, рішуче позбавивши фейсбук немилого фактчекінгу. Додайте до цього нестримний розвиток штучного інтелекту та його можливості на службі в дезінформації. Яку картину світу буде сформовано у світі трампістами, російськими пропагандистами та китайськими фахівцями з дезінформації? І кого в цій ситуації хвилюватиме доля України?
Занадто апокаліптична картина? На жаль, ні. Від того, що ми не наважимося подивитися цій правді в очі, ми не станемо сильнішими. Тоді в чому вихід? Кожному з нас визнати, що ситуація не просто важка, а надскладна. Що із союзниками проблема і надалі може бути ще гірше. Як нації реально подорослішати і за жодних обставин не шукати простих відповідей і не купуватися на рецепти тих, хто пропонує прості рішення болючих проблем їх немає. Відповідно, навіть якщо вас дратує манера Портникова вести бесіду, спробуйте зрозуміти його аргументи, а не дайте арестовичам запудрити вам мізки.
І звісно, найбільші вимоги до тих, хто в політиці, та тих, хто зараховує себе до інтелектуалів. У новому, трампівському, світі саме їм належить сформувати нову, сучасну, візію України як країни, що потрібна світові, та донести її до цього світу дипломатією, інноваціями, технологіями, нестандартними рішеннями. Переконати, що ми потрібні як нескорена військова потуга. Ми потрібні як демократія. Як унікальна культура й унікальна нація. Не просто потрібні, а можемо стати одним із лідерів цього світу. Брати приклад із тих же поляків, які успішно долають комплекс “молодого-зеленого” члена Євросоюзу, не бояться бути “вискочками” й кидати виклик старожилам ЄС. Показати, що, коли в інших лідерів бракує волі та характеру, в нас є “і сила, і воля”.
Інших варіантів немає…