Думки почесного професора військових досліджень у Королівському коледжі Лондона Лоуренса Фрідмана
Аналітик Марк Галеотті пише, що Володимир Путін насолоджується одним із найкращих періодів своєї війни проти України. Це відображає негативний настрій на противагу оптимізму на початку року, що український контрнаступ призведе до звільнення суттєвої частки території та посилить тиск на Путіна, щоб той шукав вихід із війни.
Відправною точкою для похмурої ситуації стало те, що наступ України, хоча він ще не завершений, приніс обмежені територіальні здобутки. Зимова погода ускладнює пересування, тож навряд чи незабаром буде серйозний прогрес, поки земля не висохне до наступної весни. Росіяни показали, що вони вправні в обороні й покращили використання дронів і засобів радіоелектронної боротьби.
У найближчі місяці РФ буде в кращому становищі. ЄС не виконує зобов’язань дати Україні 1 млн артилерійських снарядів і ракет до березня 2024 року. Росія виробляє боєприпаси сама та отримує з КНДР. Через притік нафтодоларів та різке зростання витрат на війну, її економіка росте. Москва знайшла багато обхідних шляхів, щоб обмежити вплив західних санкцій. Завдяки фінансовим заохоченням може підтримувати сталий потік новобранців, щоб прогодувати передову.
Політичної напруги в Росії на поверхні немає. Критики налякані, якщо не в тюрмі, а Путін із нетерпінням чекає на свої чергові сфальсифіковані президентські вибори у березні.
Проблеми, на які натякав Залужний, реальні. Отримання достатньої кількості снарядів і новобранців – складне завдання для України в 2024 році
Навпаки, розчарування несподівано призвели до напруженості на найвищому рівні в Україні. Зокрема між президентом Володимиром Зеленським і головнокомандувачем Валерієм Залужним. Відверте інтерв’ю Залужного для видання Economist, у якому він описав війну як “глухий кут”, роздратувало Зеленського, який хоче залишатися оптимістом. Хоча “глухий кут” не може добре описати ситуацію, проблеми, на які натякав Залужний, реальні. Отримання достатньої кількості снарядів і новобранців – складне завдання для України в 2024 році. Водночас Захід відволікся на події на Близькому Сході, а це означає, що бракує підтримки України.
Проте, як пише Галеотті, деякі тенденції можуть змусити Путіна занепокоїтися щодо військових переваг, які зникнуть протягом 2024 року. Економіка РФ вже демонструє ознаки перегріву, що призводить до високої інфляції. Останні опитування вперше виявили, що більше росіян за мирні переговори (48%), ніж за продовження війни (39%). Лише 21% вважає, що економіки їх країни покращиться, а 43% припускають, що погіршиться.
Стратегія Путіна – пережити інтерес Заходу до України
Тож яке б задоволення не відчував Путін зараз, питання, чи може він бути впевнений, що відносна стійкість Росії зміцниться протягом наступного року. Галеотті стверджує, що стратегія Путіна – пережити інтерес Заходу до України. На цій підставі він стверджує, що непрограш в його підході дорівнює виграшу. Не думаю, що не програти – те саме, що виграти.
У той час як поразка через вирішальний воєнний розгром, вважатиметься остаточною, триваючі невдачі щодо перемоги можуть створити відчуття марності та підірвати сили, необхідні для підтримки військових дій. Через це закінчилося багато західних інтервенцій.
Як би виглядала поразка Росії? Як мінімум це означало б, що, не досягнувши своїх цілей, Москва була б змушена вивести війська з України. Це та поразка, на яку сподівається Київ. Це також те, чого Росія наразі змогла уникнути через труднощі з витісненням її сил із усіх окупованих українських територій.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ще кілька років війни: про що говорять у Пентагоні
Альтернативна форма поразки рідко розглядається для Росії, але часто для України – окупація столиці та встановлення маріонеткової влади. Це відображає фундаментальну асиметрію у війні. Мета Росії – підкорити Україну, але неможливо уявити, щоб Україна могла зробити це з Росією. Українці боряться за припинення окупації. Росіяни, щоб окупувати.
Завжди можливо, що провал в Україні може призвести до потрясінь у Росії. У якийсь момент здавалося, що це станеться з бунтом ПВК “Вагнера”. Але майбутнє режиму Путіна залежить від подій у Росії. Українська армія не збирається йти на Москву і нав’язувати Кремлю умови капітуляції. Тому українська перемога завжди залежала від того, щоб Росія вирішила, що не варто продовжувати війну, та пора шукати мирного виходу. Ось чому всі пропозиції мирних угод вимагають, щоб Київ поступився територією, а не щоб Росія пообіцяла залишити Україну в спокої в майбутньому. Ті, хто розробляє ці можливі угоди, ніколи не передбачають, що території Росії запропонують Україні як компенсацію. Вони також не запитують, чому і як “мир”, який залишає незадоволеними обидві сторони, може бути стабільним, а не просто перервою перед наступним раундом боїв.
Припинення війни залежить від рішення Росії вийти з марної і кривавої війни. Це вимагає від Путіна визнання дорогої невдачі та відмови від військових цілей. Він не показав, що готовий зробити те чи інше
Якщо цей аналіз правильний, то висновок розчаровує. Україні дуже важко досягти остаточної перемоги. Припинення війни залежить від рішення Росії вийти з марної і кривавої війни. Це вимагає від Путіна визнання дорогої невдачі та відмови від військових цілей. Він не показав, що готовий зробити те чи інше.
Тому “непрограш” у звичайному розумінні, тобто уникнення однозначної військової поразки, насправді не є проблемою. Був момент, на початку вересня 2022 року, коли, здавалося, такий варіант був на карті. У відповідь Путін подвоїв зусилля, перейшовши до повної мобілізації. Зараз набагато менша вірогідність, що Росія програє. Але головне, що Путін не сприймає це як перемогу, і не змириться з думкою, що він не може перемогти.
Припущення, що припинення вогню можна легко досягти за допомогою західної дипломатії та тиску на Київ – хибне. Якщо це було б те, чого хотів Путін, він міг би запропонувати припинення вогню в будь-який момент протягом останнього року.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Залужний б’є на сполох: як змінюється підтримка України
Якби війна припинилася зараз з припиненням вогню, Путін міг би претендувати на будь-яку територію, якою Росія все ще володіє, як на значний здобуток. Але це було б далеко не те, що контролювати всю територію, яку поспішно “анексували” восени 2022 року, і яка зараз офіційно записана як частина РФ.
Путіну все одно доведеться пояснити, навіщо було рік воювати, адже Росія ледь збільшила свої володіння і трохи втратила позиції. Нагородою за ці зусилля стануть занедбані та обезлюднені території, які важко окупувати та захищати, а також продовження ворожості з боку решти України, яка рухається до членства в ЄС і НАТО. Ось чому Путін передусім хоче покірної влади в Києві. Якщо не отримає цього, важко зрозуміти, що він зможе вважати задовільним і тривалим результатом.
На віртуальній зустрічі G20 в середу Путін сказав про війну: “Ми повинні думати, як зупинити цю трагедію. До речі, Росія ніколи не відмовлялася від мирних переговорів з Україною”.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Московський мехінізм” та об’єднання республіканців з демократами: Карпентер про те, чого чекати Україні
Це не перший випадок, коли він висловлюється такими словами. Але якщо його підштовхнути далі, стає зрозуміло, що його зацікавленість у дипломатії полягає в тому, щоб домогтися деяких з основних цілей, таких як нейтралітет України чи передача ще більшої території, ніж зараз окупована. Зможемо серйозніше поставитися до таких слів, лише коли вони будуть починатися з обіцянки вийти з території України,
Галеотті стверджує, що “справжня стратегія Путіна полягає в спробі пережити інтерес Заходу до України”. Від початку Росія доклала багато зусиль, щоб переконати прихильників України, що це програшна справа, за яку вони платять надто високу ціну.
Хоча Україна хотіла б, щоб ключові озброєння давали їй швидше й кращі, рівень політичної, економічної та матеріальної підтримки Заходу є високим. Наразі завдання в тому, щоб отримати нові пакети військової допомоги, попри опір всередині ЄС та в Конгресі США. Якщо ці зусилля зазнають невдачі, це створить серйозні короткострокові проблеми для України. Хоча обидві пакети допомоги, ймовірно, приймуть. Таким було послання міністра оборони США Ллойда Остіна під час недавнього візиту до Києва. Він прагнув спростувати припущення, що Вашингтон втрачає інтерес і відволікається на Газу.
Подією, яка може призвести до різкого припинення підтримки України зі сторони США, була б перемога Дональда Трампа на виборах через рік. Важко зараз знати, наскільки президентство Трампа було б небезпечним для України чи НАТО, але Путін може припустити, що це така позитивна нагода, що на неї слід почекати.
Але це не більш, ніж нагода, і через рік. У Путіна є стратегії покладатися на свою воєнну економіку та надії, що Україні буде важко підтримувати власні військові зусилля, й вона втратить життєво важливу підтримку Заходу. Але я не впевнений, що він вважає це гарантією перемоги.
Путін все ще сподівається на швидкий військовий прорив
Думка, що Путін чекає, поки Захід здасться – оманлива. Він все ще сподівається на швидкий військовий прорив.
Можливо, через невдачі, з якими зіткнулася Росія після початку вторгнення, ідея “перемоги” Росії шляхом повної поразки українських військ також була відкинута. Це малоймовірно, якщо Україна продовжить отримувати допомогу від Заходу. Але Путін, підбадьорений підлабузними генералами, може мати іншу точку зору. Він прагне результату, більше схожого на перемогу. Він хотів би, щоб якась перемога настала швидше, ніж пізніше. Якщо йому бракує впевненості, що до кінця 2024 року усе обернеться на користь Росії, то він може принаймні сподіватися використати поточні переваги в живій силі та боєприпасах. Якщо йому не вдасться добитися швидкої перемоги, то чи справді в якийсь момент “невиграш” не почне виглядати надто схожим на “програш”.
Найкращий доказ рішучості Путіна домогтися серйозного військового прогресу – масштабні наступи, розпочаті на початку жовтня. Майже одразу після того, як він переконався, що український наступ закінчився. Найпомітнішою була битва за Авдіївку.
Із 10 жовтня Росія втратила 10 тис. осіб, понад 100 танків, 250 інших бронемашин, близько 50 артилерійських систем і сім літаків Су-25
Хоч би який обмежений прогрес був досягнутий Росією там, це коштувало величезної ціни. 10 листопада Залужний заявив, що з 10 жовтня Росія втратила 10 тис. осіб, понад 100 танків, 250 інших бронемашин, 50 артилерійських систем і сім літаків Су-25.
Навіть якщо врахувати деяке перебільшення, це приголомшливі втрати, які провадять до похмурих запитань щодо здатності росіян продовжувати боротьбу та марнотратність їхньої тактики. Припускають, що в системі, яка не підлягає підзвітності, коли солдатів беруть із меншин і бідних регіонів РФ, ці втрати майже не помітні в російському суспільстві, не викликають політичної реакції. Проте, навіть якщо росіяни готові спокійно нести такі втрати, готовність до цих ризиків не є діями влади, яка хоче лише утримати позиції, доки ворог і його прихильники не втомляться. Це дії нетерплячої влади, яка прагне домогтися швидких результатів.
Якщо мій аналіз правильний, то “непрограш” не дорівнює виграшу, оскільки це робить російську хватку в Україні слабкою і обмеженою. Для Путіна “не виграти” краще, ніж програти, але цього недостатньо. Він може бути готовий до того, що війна триватиме роками, щоб здобути перемогу, але немає жодних підстав припускати, що він насолоджується роками виснажливих позиційних боїв без серйозного прориву більше, ніж Зеленський.
У Росії, на відміну від України, є вибір – можливість вийти з війни. Хоча Путін може сподіватися, що час на його стороні, що Захід втратить інтерес, існує альтернативна можливість – підтримка України продовжиться і навіть зросте, оскільки виробництво боєприпасів активізується, а російський народ і еліта ставатимуть все більш занепокоєними тим, як тягнеться війна. Якщо так, то він може розглядати найближчі місяці як шанс отримати реальні успіхи у війні. Україна втомлена і виснажена, з недостатньою кількістю боєприпасів і напруженою ППО. Це пояснює зусилля та терміновість, очевидні в поточних операціях Росії.
Переклад Gazeta.ua