Стаття на сайті The Economist
Минуло два місяці з того часу, як Україна розпочала контрнаступ проти російських позицій, що простяглися на 1000 км окупованої території. Минуло трохи більше тижня, відколи кампанія, схоже, вступила в другу фазу.
Перший етап розпочався невдало, коли надмірно амбітний удар новосформованих механізованих частин швидко захлинувся. Згодом це було відзначено узгодженими спробами використати перевагу України в далекобійній вогневій могутності, щоб порушити російські лінії постачання та знищити її логістичні вузли та командні центри. Мета в тому, щоб зменшити здатність російських сил реагувати на “зондуючі” операції України, які шукають проломи та слабкі місця. Тактика аналогічна тактиці “вкусити і утримати”, яку використовували обидві сторони під час Першої світової війни.
Ці операції недавно були доповнені дрібномасштабними ударами дронів по Москві та серією атак морських безпілотників, що розробляється українським флотом, на російські патрульні кораблі в Чорному морі. Удари БПЛА по Москві мають більше психологічне, ніж воєнне значення. Вони мають донести до москвичів, що вони не застраховані від конфлікту, і що Кремль щосили намагається запобігти транскордонним загрозам.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Українська армія тисне на російські позиції. Буде прорив” ‒ британський підполковник
Прихильники України вважали, що рішуче зрушення могло розпочатися минулого тижня з введенням в дію 26 липня нового 10-го армійського корпусу, до складу якого входять три бригади, оснащені західним спорядженням. Але, незважаючи на те, що за трьома основними напрямками атаки спостерігається прогрес, це все ще дуже важка і втомлива робота.
Російські джерела, цитовані Інститутом вивчення війни, повідомляють, що українські сили продовжують наступ як на північний захід, так і на південний захід від Бахмута, а також у районі, на захід від Донецька та східної частини Запорізької області та у західній частині Запорізької області. 31 липня заступник міністра оборони України Ганна Маляр повідомила, що за попередній тиждень українські сили звільнили додатково 2 кв км навколо Бахмута та 12,6 кв км у напрямку Бердянська та Мелітополя. Усього з початку контрнаступу було відбито близько 200 кв. км.
Досі не відбулося великих змін у темпі українського наступу
Це каже, що досі не відбулося великих змін у темпі, і що прибуття 10-го корпусу, можливо, насправді було призначене насамперед для того, щоб надати деяку допомогу 9-му корпусу. Той прийняв основну тяжкість боїв на початку червня.
Начальник британського штабу оборони, адмірал сер Тоні Радакін, каже, що оперативна стратегія України – “створювати снарядний голод, розтягувати лінії поставок та завдавати ударів”. Етапи голодування, атаки на логістичні центри, і розтягування, перевірки та хитрощі по кількох осях, виконуються одночасно. В якийсь момент генералу Валерію Залужному доведеться вирішувати, коли і як проводити фазу удару, яка включатиме розгортання свіжих бригад, щоб пробитися через мінні поля до основної лінії оборони Росії, перш ніж пробити її. Схоже, цього ще не сталося.
Жорстка оперативна безпека України означає, що далеко не зрозуміло, який із трьох напрямків генерал Залужний вибере для основного удару, коли дійде до нього. Як і минулого року, коли центр уваги раптово переключився з Херсона на Харків, рішення буде кон’юнктурним, пов’язаним із ризиком та витратами.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Є три сценарії завершення війни в Україні” – Юрій Пойта
Рухаючись на південь від Запоріжжя через Токмак до Мелітополя та Азовського моря, відстань у 200 км, принесе Україні найбільшу стратегічну нагороду. Це розділить російські сили, переріже їхній “сухопутний міст” у Крим і зробить більшу частину цього півострова в межах досяжності артилерійських снарядів та ракет. Але це також вимагатиме прориву не тільки перших сильно укріплених російських рубежів, а й просування через найбільш щільно захищену ділянку всього фронту.
Як виявили українці на початку червня, великі бронетанкові формування, які не можуть сховатися від флотів російських дронів-патрулів, стають надзвичайно вразливими для повітряних атак, коли їх затримують мінні поля та інші перешкоди. Обмежений успіх, яким зараз користуються українці, здебільшого є результатом дій, які проводять підрозділи на рівні взводу та роти, які використовують для укриття узлісся дерев та невеликі населені пункти.
Боями біля Бахмуту, Україна відтягує частину російських сил з півдня, і тим самим відкриває нові російські проломи
Альтернативою може бути використання слабшої російської оборони на сході, навколо зруйнованого Бахмута, а потім просування на південь через Донбас. Це було б політично шкідливим для росіян, які вклали стільки крові та сил у регіон, але стратегічно менш вигідно для українців, ніж вихід до узбережжя. Однак, зосередившись зараз на Бахмуті, Україна відтягує частину російських сил з півдня, і цим, можливо, відкриває нові проломи.
Коли удар таки настане, багато залежатиме від того, чи зуміють росіяни організовано відійти з незахищених позицій, відступивши на більш захищені рубежі, чи їхні війська, спустошені місяцями боїв без допомоги, тріснуть через виснаження, втративши моральний дух, маючи погане керівництво та нестачу боєприпасів. Це буде мірилом ефективності української стратегії виснаження, якою користуються з середини червня, і тестом для російського командування, яке так і не оговталося від тріщин, розкритих витівками Євгена Пригожина.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Захід посилюватиме нашу обороноздатність” – Володимир Горбач про саміт НАТО
Навіть тоді сер Лоуренс Фрідман, військовий стратег, застерігає від раптового переходу до “різкої та драматичної” високомобільної війни. Він стверджує, що з 1980-х західні збройні сили, особливо американці, були настільки зачаровані можливістю об’єднання передової техніки, яка завдає швидкої поразки ворогу швидкими та зухвалими діями, що ця тактика стала майже стандартною оперативною процедурою. Після її застосування на практиці у першій війні в Перській затоці нав’язлива ідея оновленої версії бліцкригу закріпилася ще сильніше. Звідси розповсюджене розчарування, що українцям, незважаючи на їх новий натовський комплект, нічого подібного не вдалося.
У своїх війнах американці мали на полі бою переважаючу вогневу міць і панування в повітрі, чого немає в українців
Але, як припускає сер Лоуренс, це несправедлива критика. У своїх війнах американці змогли принести на поле бою переважаючу вогневу міць та панування у повітрі, чого немає в українців. В українців також не було десятиліть, щоби освоїти загальновійськову війну. А Росія змогла покластися на величезну кількість дронів для зміцнення своєї оборони, з ефектом, подібним до кулемета в Першій світовій війні.
Українці мають досягти певного успіху, перш ніж осінній бруд ще більше завадить наступальним можливостям. Їм це потрібно для морального духу своїх солдатів та цивільних. Їм це потрібно для підтримки впевненості союзників, що вони зрештою зможуть здобути перемогу. Їм це потрібно, щоб переконати людину в Кремлі, що її варіанти лише погіршуватимуться.
Але як виміряти український успіх? Як заявили недавно Майкл Кофман і Франц-Стефан Гаді, аналітики, які часто були на фронті, Україні потрібно допомогти “боротися так, як вона бореться найкраще”, а не заохочувати наслідування західного досвіду. А це, як робить висновок сер Лоуренс, означає прийняття логіки виснаження.
Переклад Gazeta.ua