Безпекова конференнція у Мюнхені струсонула європейських лідерів і вказала на виклики, які постали перед ними. Змусила їх “подивитися вгору”. Gazeta.ua підготувала огляд найголовніших подій цього заходу і розбирається у тому, чи зможе Європа зайняти гідну позицію між Путіним і Трампом.
Чи достатньо Європі, щоб стати great again, розмежуватися з Росією? 10 лютого Єврокомісія закликала до повної енергетичної незалежності ЄС від Росії, але це лише один з аспектів європейської суб’єктності. Бо Європі також необхідно розмежуватися з Америкою. Хтось скаже “на жаль”, хтось “на щастя”, а хтось сприйме таку сепарацію беземоційно, як один з обов’язкових етапів дорослішання.
Світ знав, чого чекати від Донні, але той перевершив сам себе
І якщо до першого висновку щодо Росії підвів Путін, то до другого відносно Америки Дональд Трамп. Так, останнє було дещо несподіваним. Світ знав, чого чекати від Донні, але той перевершив сам себе. Перевершив власними словами та словами свого віцепрезидента Джей Ді Венса, який зазначив, що не Китай і не Росія становлять загрозу для Європи, а її внутрішні проблеми з демократією.
Насправді це не у Європи проблеми з демократією, а у США проблеми з яйцями. Вони, як відомо, в Америці різко подорожчали і навіть стали предметом крадіжок. Можливо, це якось вплинуло на лідера США. А той істотно вплинув на керівництво європейських країн, яке буквально хребтом та шкірою відчуло небезпеку, яка лине з Росії. Як відчуло і те, що між ним та цією небезпекою більше нікого нема.
Європа лишилася сам-на-сам зі своїми викликами. І це стало однією з тематик Мюнхенської безпекової конференції.
Ті ж, але без Росії
Загалом Мюнхенські конференції з безпеки проводяться щорічно з 1963-го. Такі зібрання світових лідерів, дипломатів та експертів були покликані стати “профілактикою” нової війни. Але не стали.
Причина, можливо, в тому, що учасники конференції не чули сигнали небезпеки і не відповідали за свої слова. У 2007-му вони недооцінили “мюнхенській спіч Путіна”, який заявив претензію на побудову двополярного світу, де США та Росія розділять планетарну гегемонію. А у 2014-му пообіцяли підтримку Україні, яка тоді ще викорінювала режим Януковича, не знаючи, що попереду затяжна війна…
Звісно, не можна сказати, що у період від 2014-2022 років підтримка нам не надходила. Зрештою, Європа ввела санкції проти Росії, котра анексувала Крим, раніше за саму Україну, але… Але всього цього було явно недостатньо. Тож надолужувати згаяні можливості доводиться просто зараз.
Трамп неодноразово обіцяв швидко завершити війну, але після цих хвалькуватих заяв був його улесливий дзвінок Путіну
І саме тому остання безпекова конференція, яка тривала у Мюнхені 14-16 лютого, мала бути присвячена здебільшого російсько-українській війні. При цьому найбільше усі чекали на меседжі, які везли із собою американці. Дональд Трамп неодноразово обіцяв швидко завершити війну, але після цих хвалькуватих заяв був його улесливий дзвінок Путіну, і стало зрозуміло, що “завершення” це коли Україну здають, а вона покірно капітулює.
Отож, повторимося: всі чекали на американців як на таку собі “пояснювальну бригаду”, яка внесе ясність щодо загравання з Путіним, а також оприлюднить основні пункти “мирного плану” Трампа.
делегація США приїхала цілковито порожньою, без жодних чітких програм, без викладеного по пунктах алгоритму дій
Як спойлер: делегація США приїхала цілковито порожньою, без жодних чітких програм, без викладеного по пунктах алгоритму дій, але з масою амбіцій та менторським тоном “начальника”, який зараз добре проперчить своїх недоумкуватих підлеглих.
І то ще добре, що американці не притягнули із собою на буксирі росіян, бо Трамп навіщось анонсував їхню присутність у Мюнхені, хоча у безпекових конференціях Росія не бере участь з 2022 року року повномасштабного вторгнення в Україну.
Але вихід росіян на сцену поки не на часі, вони ще товчуться за лаштунками, очікуючи на сигнал режисера цього спектаклю. А європейці з жахом спостерігають за подіями у партері, вирішуючи однієї миті, що все баста! Годі бути лише глядачами, час ставати актóрами, або як зараз модно казати áкторами, з наголосом на першому “а”, тобто тими, хто чинить той чи інший акт…
Урок перший: об’єднуватися, і чим скоріше, тим краще
Віцепрезидент США Джей Ді Венс у своїй майже двадцятихвилинній промові примудрився обійти увагою головну тему зібрання: він ані слова не сказав про Україну. Натомість вихлюпнув на голову європейців цілий набір претензій, які носили, здавалося, рандомний характер, настільки вся ця словесна мішанина виглядала безглуздою.
У європейців немає демократії та їхні цінності відрізняються від американських. Європа забула, що таке свобода слова, але одночасно загрузла у надто ліберальній політиці. Вона не чує власних виборців (малося на увазі: ультраправих), але чує якісь “голоси”, які заводять її на манівці. Вона боїться Росію та Китай, а мала би боятися нелегальних мігрантів, просторікував Венс.
Шоком та приниженням назвали згодом слухачі промову Венса. Країни північної Європи (Скандинавія плюс Балтія) миттєво зібрали свій власний “міжсобойчик”, щоб обговорити почуте та оцінити рівень загрози. Данія після обіцянок Трампа відібрати у неї Гренландію має всі підстави потерпати за свою безпеку. А Фінляндія, Литва, Латвія та Естонія надто добре пам’ятають радянську інтервенцію, аби не напружитись після слів Венса про те, що основна загроза походить не від Росії…
А далі точкові заяви учасників конференції посипалися як із рогу достатку. Німецький міністр оборони Борис Пісторіус назвав неприйнятною заяву Венса про відсутність демократії у Європі. “Це було холодним душем. Ми багато можемо зробити з американськими союзниками чи без них”, зазначив президент Чехії Петр Павел.
А президент Франції Емманюель Макрон вирішив скликати європейських лідерів на терміновий саміт у Парижі для обговорення дій США. Цій звістці зрадів міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський. “Ви тиснете і дивитеся, що відбувається, а потім міняєте позицію… І ми повинні відповісти”, сказав він, адресуючи свої слова американцям.
Слова Венса мали ефект каменя, кинутого у воду вода пішла колами, які ставали все ширшими і ширшими.
І коли ці коливання досягли нарешті мозку та серця Європи, вона несподівано згадала про Україну, яка де-факто виконує для неї роль НАТО, стримуючи російську навалу, поки справжнє НАТО уособлене буквально до вчора Сполученими Штатами читає з-за океану нотації.
“Ми не живемо в умовах війни, але ми й не живемо в умовах миру”, визнала премʼєр-міністерка Данії Метте Фредеріксен. А канцлер Німеччини Олаф Шольц закликав поважати “суверенну незалежність” України у потенційних переговорах з Росією і у жодному разі не виносити нашу державу за дужки.
В цьому місці так і проситься ремарка про те, що якби ж то подібну емпатію до України та й було проявлено трьома роками раніше, то, можливо, історія пішла би за зовсім іншим сценарієм. Але, як то кажуть, краще пізно, ніж ніколи.
І от, як повідомляє Associated Press, група європейських країн, дедалі більше стурбованих тим, що пріоритети безпеки США зосереджені в інших регіонах, “таємно розробляє план” щодо відправлення військ в Україну. Вони стануть гарантами виконання мирної угоди з Росією якщо та, звісно, буде укладена. Схоже, слова президента Зеленського про те, що Європі варто створити власні збройні сили, які допоможуть континенту самостійно визначити своє майбутнє, лягли на підготовлений ґрунт.
Вашингтон як флагман вільного демократичного світу достроково склав з себе повноваження лідера. Естафету прийняла Європа, і тепер вона визначатиме погоду у власному домі.
Урок другий: покладатись на себе, але не скидати з рахунків Америку
А втім, як слушно зазначив один з учасників конференції, Америка зранку вдягає косоворотку, а ввечері вишиванку, а наступного дня навпаки. Це значить, що є шанс перетягнути її на сторону добра. Бо, як зазначив Зеленський, без США Україні, а також і Європі, буде вкрай сутужно.
Звісно, Україна боротиметься й далі, але “це буде дуже, дуже, дуже складно. Звичайно, у всіх складних ситуаціях у вас є шанс. Але у нас буде мало шансів мало шансів вижити без підтримки США”, підкреслив президент України в інтерв’ю NBC News.
А генеральний секретар НАТО Марк Рютте відзначив інший аспект: військові потужності Росії та союзників є неспівставними. “Ми маємо фантастичну оборонну промисловість, але не виробляємо достатньо. Росія за три місяці виробляє стільки боєприпасів, скільки всі союзники протягом року, і це не є прийнятним”, заявив він.
Іншими словами, зі США яке б обурення не викликало її нинішнє керівництво треба працювати. Принаймні, намагатися.
Тим паче, що, як вже було сказано, Вашингтон коливається, і цим можна було б скористатися.
Бо коли Венс говорить про те, що він не відкидає можливості відправки американських військових в Україну та удару санкціями по РФ, якщо Путін не погодиться на мирну угоду, то це цінна заява.
Білий дім переймається насамперед репутацією Трампа, а не Україною чи Росією
Хоча насправді теперішній Білий дім переймається насамперед репутацією Трампа, а не Україною чи Росією.
А той затявся завершити російсько-українську війну і по можливості здобути Нобелівську премію миру. Трампу не байдужий тільки сам Трамп, а тому він періодично злитиметься і показуватиме то батіг, то пряник обом учасницям війни.
До речі, українському керівництву зараз головне не зламатися під Трамповим натиском і не продати Україну задешево, але про це – далі.
У Москві заява Венса вельми не сподобалася, і речник Путіна Пєсков навіть зажадав від нього пояснень, яких він, звісно, не дочекався. Бо хто такий Пєсков, аби перед ним звітував Венс? “Раніше ми не чули таких формулювань. Їх не озвучували, побідкався рупор Кремля. Тому, безумовно, під час тих самих контактів, про які ми говорили, ми розраховуємо на те, що ми отримаємо якісь додаткові роз’яснення”.
невідомо, як далеко може зайти дурисвітство американського президента
Росія нині багато на що розраховує зокрема, й на те, щоб поставити Трампа поруч із Путіним на мавзолеї під час святкування “дня пабєди”, що, власне, не виключено, бо невідомо, як далеко може зайти дурисвітство американського президента.
Останній нині поводиться як слон у крамниці посуду, але цей слон має свою Ахіллесову п’яту нездоровий нарцисизм, величезне его та ідею фікс стати миротворцем. Він не може бути зовсім нечутливим до того, що про нього говорять і пишуть у рідній Америці і не якісь там ненависні демократи, а свої рідні республіканці.
“Озброймо цього хлопця”, сказав на Мюнхенській конференції сенатор-республіканець Ліндсі Грем, маючи на увазі Зеленського. “Як це зробити (закінчити війну)? Ви озброюєте цього хлопця (вказує на Зеленського) до зубів. Ви даєте йому цілу партію F-16, а не кілька F-16. Ви даєте йому Atacms, ви даєте йому танки. Тому що вони будуть битися”, доповнив свою промову сенатор.
Але, щоправда, додав: “Укладімо угоду щодо ресурсів, щоб тут були інтереси американського бізнесу. Трамп захищатиме цю угоду”.
Так, угода щодо ресурсів, а точніше, щодо рідкісноземельних металів й справді цікавить Білий дім. На Мюнхенській конференції Зеленському надали певний драфт такого документу, який він за повідомленнями відкинув. І звідси останній урок Мюнхенської конференції, та й загалом усіх останніх подій:
Урок третій: тримати планку, не помираючи раніше смерті
Повторимо те, про що вже йшлося вище: детального мирного плану у команди Трампа наразі немає. Але є план заволодіти покладами цінних копалин, які є в Україні. І на конференції Зеленському пропонували варіант угоди, який представив міністр фінансів США Скотт Бессент.
Ми не знаємо усіх деталей, але, як пише NBC News із посиланням на слова американських посадовців, адміністрація Трампа запропонувала Україні надати Сполученим Штатам 50% власності на рідкоземельні корисні копалини країни, а також дала зрозуміти, що готова розмістити там американські війська для їхньої охорони, якщо буде досягнута домовленість про припинення війни.
Погано те, що таку угоду американці бачать способом відшкодувати США мільярди доларів за зброю та підтримку, яку вони надали Києву з початку повномасштабного вторгнення. І це неприємний для нас сюрприз, бо куди ж, екскюз мі, поділася безоплатна допомога Києву, яку з Вашингтону надсилав президент Байден? Адже не може кожен новий очільник США надавати зворотну силу домовленостям, які були укладені до нього…
Але мова зараз не про це. Зеленський не став нічого підписувати у Мюнхені, пославшись на те, що документ потребує додаткового вивчення та консультацій. Президент підкреслив: це лише меморандум між Україною та США, а не угода про гарантії безпеки. Бо до таких гарантій іще як до неба рачки.
США не збираються нікого виключати ні Україну, ні Росію, ні європейських союзників з процесу підготовки мирної угоди
Їх дійсно ніхто не квапиться надавати Україні. Кіт Келлог, представник президента Трампа по Україні, зазначив, що США не збираються нікого виключати ні Україну, ні Росію, ні європейських союзників з процесу підготовки мирної угоди. І це вже суттєве помʼякшення позиції делегації США, з яким вона приїхала до Мюнхена, адже Келлог підтвердив, що Європа яку перед тим хотіли лишити за бортом у грі.
Той таки Келлог озвучив і поступки, на які варто піти Путіну для завершення війни. Це мають бути територіальні поступки, сказав спецпредставник Трампа, а також відмова від використання збройних сил у майбутньому та зменшення кількості особового складу російської армії.
Ще одне важливе повідомлення: Держдеп США попросив уряди європейських держав надати докладну інформацію щодо озброєння, миротворчих військ і заходів безпеки, які вони могли б забезпечити Україні як частину будь-яких гарантій безпеки для припинення війни з Росією. Про це написало Financial Times, чим викликало аплодисменти у Європі. “Цей документ спосіб переконатися, що ми залучені в процес”, сказав один із європейських посадовців, спілкуючись з виданням.
Таким чином, процес під назвою “перевперти старого впертюха Трампа” помалу пішов. Наскільки він буде успішним про це сьогодні не скаже ніхто. Агентство Bloomberg змалювало три варіанти розвитку подій за участю американського президента.
Перший сценарій: Трамп “втомиться” та просто зупинить всю військову і матеріальну підтримку України, скинувши вирішення проблеми на європейські країни.
Другий, дзеркально протилежний: Америка надає Україні і гарантії безпеки на майбутнє, і зброю вже на сьогодні.
Третій, проміжний: у подальшому турботу про Україну бере на себе Європа, але поки вона нарощує військовий потенціал, нашій країні продовжують допомагати США.
Який з цих варіантів обере Трамп, невідомо. Як сказав Ліндсі Грем, “якщо ти не боїшся Дональда Трампа, ти трохи божевільний”. Але надміру боятися трампових санкцій не вартує точно. Україна не злякалася Путіна, тож не має причин боятися і його одночасно антипода та близнюка.
Ми на цій війні своє вже відбоялися.