Корінці сенеги стали ключовим засобом виживання для українських переселенців колонії Стюартбурн у Манітобі наприкінці XIX століття.
Сенега, або сенека – рослина роду китяків, росте лише у Північній Америці.
Перші українські піонери оселилися на цілинних ділянках землі без грошей і господарського знаряддя та швидко опинилися перед загрозою голоду й злиднів. Про це пише Петро Гуменюк у статті для календаря-альманаху “Українського голосу” за 1974 рік.
Нові умови різко відрізнялися від життя на Батьківщині. Родини прибували пізно восени. Вони не встигали засіяти городи. Грошей бракувало навіть на дорогу. Частина чоловіків ішла пішки за 30-60 км до англійських фермерів, щоб заробити на зиму. Ці заробітки були мізерні.
Порятунок прийшов несподівано завдяки сусідству з резервацією корінного народу над річкою Розов. Саме там українці дізналися, що на цілинній землі можна викопувати корінці Сенеги та обмінювати їх у крамницях на найнеобхідніші речі. Звістка швидко поширилася серед колоністів. Найбільше зраділи жінки з дітьми, які залишалися в пустарях без харчів.
У ті роки державна допомога надавалася лише у крайніх випадках. Вона обмежувалася мукою та картоплею. За це поселенці підписували Men Note. Документ фактично закладав землю державі як гарантію повернення боргу. Такі умови часто доводили українців до розпачу.
Корінці сенеги стали реальною підтримкою. Спочатку їх копали лише жінки. У крамницях за фунт давали 20-30 центів товарами. Згодом до роботи долучилися чоловіки й діти. За корінці робили навіть великі закупи.
Перші знаряддя для копання виготовляли з дуба. Згодом ковалі почали кувати залізні рискалики. Вони коштували по $1. За день одна людина могла накопати від одного до п’яти фунтів. Корінці мили у воді. Потім сушили. Робота була виснажливою. Доводилося постійно нахилятися. Додатково дошкуляли хмари комарів. Матері часто брали малих дітей із собою та накривали їх сітками.
“Я довідуюся з листа пана Василя Мігайчука, що за його молодих літ хлопці носили корінці мішками на плечах з Арбакки по двадцять миль до Стюартбурну, де міняли їх за одяги в крамниці Молдована”, – зазначив Гуменюк.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як перші українці потрапили до Канади
Корінці вивозили волами до станції Домініон Ситі. Звідти їх доправляли до Вінніпегу. Далі вантажі йшли до Нью-Йорка та Німеччини. Сировину використовували для виготовлення ліків і добавок до паперу.
Щотижня з весни до середини липня колонія відправляла близько 2 тис. фунтів корінців. Їх знаходили по всій окрузі. Піонери навіть переходили кордон зі США, щоб копати сировину там.
Корінці сенеги залишалися важливим джерелом доходу з 1896 року до початку 1930-х. Після Першої світової війни ціна зросла понад $2 за фунт. Бували випадки, коли родина за зароблені кошти купувала новий автомобіль Ford.
Українські переселенці Іван Пилипів і Василь Єлиняк прибули до Канади 19 вересня 1891 року. Започаткували першу хвилю української трудової еміграції. Чоловіки походили із села Небилів тепер Івано-Франківської області.