Чергу до київських McDonald’s займають удосвіта
Лєна, ти де. Скоро заходимо. Я 3 години не для того стояла, щоб когось пропускати, білявка в жовтих гумових чоботах кричить у слухавку iPhone останньої моделі. Стоїть за 5 метрів від входу у столичний McDonald’s біля станції метро Льва Толстого. Приїхала сюди на таксі о 6:00. У черзі за нею 200 охочих скуштувати фастфуд. Заклад не працював із 24 лютого, від початку повномасштабного російського вторгнення. Поновив роботу 30 вересня. Крім черги до входу, на 200 м тягнеться ще одна до віконця take away (візьми з собою. Країна). Тут багато чоловіків зі служби доставки з велосипедами й жовтими рюкзаками.
Везу три замовлення на Солом’янку й сьогодні баста. Учора Вася підняв касу 2 тисячі за 8 годин. А я за 6 тільки штуку заробив, кур’єр у жовтому дощовику розповідає колезі у світловідбивному жилеті. Змок, змерз. Із десятка клієнтів тільки один дав 10 гривень на чай, а в мене мінімальний чек 500. Манав я такі заробітки! Ще місяць побовтаюся й у таксисти піду.
Пашко, не жени. Тут 6 годин попрацював і додому. А в таксистів половина каси йде на бензин. Машці вчора 50 доларів на чай дали, киває на дівчину у великих навушниках і берцях. І даже не пацани, а тьола. Робила доставочку на елітний дівішнік.
За 10 м від входу хлопець у шкірянці тримає табличку “Продам місце в черзі”. Хоче за послугу 500 грн. Торгується з бороданем у чорній кепці, який тримає за руку білявку на шпильках. За 300 грн пара стає на його місце. За 10 хв. забігають усередину. Жінка замовляє хепіміл і капучино, чоловік подвійний чизбургер і БігМак, американо. Кожен розплачується за своє замовлення. Сідають за столик біля вікна.
Юль, мені 42. Яке весілля? Давай розпишемося тихенько й нікому не скажемо. Коли з Діанкою женилися, пішло 10 тисяч доларів. А подарували 3500, прикинь.
Жінка кривиться, стукає довгим нігтем по таці.
Дань, я плаття хочу. Папа за все заплатить. Розумію, що війна. Більш як 100 людей ніхто не запрошуватиме. Ти тільки з Діанкою розведися.
Юристка безсила. Черга на пів року. Якби не діти і квартира, нас давно розлучили б. Але таких, як ми, багато. Діанка не хоче з Іспанії приїжджати. Не говорить зі мною, відколи нас застукала.
Війна навчила прощати й розуміти
Без черги пропускають трьох чоловіків у військовій формі. Вони беруть на винос чизбургери й по великій картоплі фрі. Ідуть у напрямку Хрещатика. В одного з них штанина закочена до коліна. На лівій нозі протез.
Дякую, шепоче жінка, яка йде назустріч. До серця прикладає праву руку.
Чоловіки всміхаються, кивають. У того, що з протезом, на телефоні грає рингтон “Квіти мінних зон” гурту “Океан Ельзи”.
Мам, я вже в Києві. За 2 години буду вдома, кричить у слухавку. Готуй червоний борщ, щуку й пончики з вишнями. Дяді Валєри не клич. Знову пів дня розпитуватиме, скількох я убив. Завтра до папки на кладовище поїдемо. Мені треба йому дещо розказать. А потім зі “Снікерсом” (позивний. Країна) хочу зустрітися. Віддасть свою зимову форму й берці.
Спускається в перехід. Купує 51 червону троянду. Продавчиня робить знижку 300 грн.
Мама буде вражена, каже найвищий, із сивиною на скронях.
То для Міланки, дістає з кишені штанів оксамитову коробочку з обручкою. Як думаєте, піде за мене? Як нє, то хоч картоплі фрі поїмо. Погнали! Знімете все на камеру, щоб її батя-комбат повірив, що в мене серйозні наміри.
Брюнетка з перманентним макіяжем на губах ховається під парасольку до подруги. Вона у віскозних велосипедках і туніці з відкритою спиною. Надворі +15°C.
Свєта казала, що вже нічого до нього не відчуває, що Саша свободєн. Пішли в кінотеатр на “Я працюю на цвинтарі”. Я сіла біля нього. У залі темно, засунула йому руку під кофту, а там її пальці. Фу! Да скільки можна. Вони чотири рази розходилися, тепер знову підкатує. Тобі теж треба почати жити далі, передає подрузі глінтвейн у термосі, але та від напою відмовляється.
Ми прожили з ним 10 років, а коли його відпустили на три дні додому, поїхав до матері, а не до мене, ховає в кишені руки. Я не сердилася. Війна навчила прощати й розуміти. Коли нам сказали, що він пропав, серцем відчула, що треба готуватися до гіршого. Поховали, їдемо на поминальний обід, а його мати підходить і знімає з мого пальця його обручку: “Віддай. Ти більше не його жінка, а це моє обручальне”.
Тобі треба оформити спадщину.
Нічого з його родичами ділити не хочу. Мотоцикл уже забрали. Квартира була моєю ще до весілля. А найдорожче, що він мені залишив, отут, кладе руки на живіт.
Знайома вирячує очі.
Вагітна? Серйозно? А ще хтось знає? Я думала, ти поправилася, бо в тренажорку ходити перестала.
Білявка хвалиться подругам новеньким худі з портретом Тараса Шевченка. Віддала за нього 1500 грн.
Продав Tesla і гроші переказав на армію
Мама каже: “Таню, війна, треба на всьому економити”. А я, навпаки, тільки жити почала. Узяла костюм спортивний за 4 тисячі. Сходила в ресторан, спробувала молюски. А якщо останні дні живемо? Я все життя собі в усьому відмовляла.
Знову Кристоф гроші вислав? цікавиться рудоволоса подруга. А Діма знає, за чий рахунок живеш? Я на твоєму місці взяла б дітей і знову в Польщу рвонула. У Кристофа своя пекарня й сироварня.
Грошей багато, але характер дурний. Після аварії має роздвоєння особистості. Щоранку прокидається і питає, хто ми та що робимо в його хаті. Мій Дімка хоч і п’є, але з головою дружить. Мені в Польщі некомфортно. Поляки спочатку підтримували, а тепер ціни виросли, комуналку підняли, от вони на нас і з’їлися. Начальниця на роботі українцям останнім зарплату видає без премій і надбавок. Штрафує, якщо хтось довше 5 хвилин був у туалеті.
Пообідати в McDonald’s ідуть працівники сусідніх офісів. Сирена, але ніхто не розходиться. Жінка в червоному береті біжить по каву в сусідній кіоск. Повертається з двома лате для себе і знайомої, яка тримала для неї чергу.
Валєру минулого тижня мало не мобілізували, каже схвильовано. Думав, що син зі школи повернувся. Відчинив двері. А там хлопці з автоматами. Повістку вручили. У нього горб, інвалідність має з дитинства. Пішов у воєнкомат, а там: “Приходь завтра з речами. Що там того горба? Траншею копати зможеш”. На роботі кіпіш підняли. Щоб знайти йому заміну, людину треба вчити чотири місяці. Директор оформив йому відстрочку на пів року.
Я засинаю тільки з барбовалом, дістає із сумки пачку заспокійливих. Один син служив, у другого військова кафедра. Заберуть обох. Єдиний вихід відправити вчитися. В Юри вже є три дипломи. Пішов подавати документи, а в комісії питають: “Може, ви до нас викладачем влаштуєтеся? У вас вищих освіт більше, ніж у будь-кого на кафедрі”. Він юрист, економіст і політолог, але ні дня за спеціальністю не працював.
Наприкінці черги троє студентів голосно обговорюють допис у твітері Ілона Маска, який напередодні запропонував Україні віддати Крим Росії. Жартують, діляться мемами із соцмереж. Один із них показує публікацію одногрупника:
Доки всі жартували, Ваня продав Tesla і гроші переказав на армію, тицяє пальцем в екран.
Щоб регулярно читати всі матеріали журналу “Країна”, оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за “ковідну тисячу”