Граблі з Європи таки треба прибрати. Або хоча б переставити в куток континенту, подалі від Угорщини. Бо скільки можна!
1914 року вона в королівському союзі з Австрією опинилася серед паліїв Першої світової війни. Зазнала поразки і, за Тріанонським договором, втратила дві третини територій.
1939-го примкнула до Гітлера з його загарбницькими планами і стотисячним військом напала на новостворену Карпатську Україну. І зробила це за шість місяців до 1 вересня, який вважається днем початку Другої світової війни. Знову програла.
2014 року злощасні граблі втретє виповзли з історичного присмерку. З Держдуми РФ нашим сусідам прилетіло напівофіційне запрошення приєднатися до подальшого, після захоплення Криму, розчленування України. Польща з Румунією відкинули божевільну ідею, Угорщина змовчала. Зерно впало на благодатний ґрунт. Вона не засвоїла історичних уроків. Не визнала власноруч підписаного договору і втрати територій. Не вибачилася за участь у воєнних злочинах нацистів. За концтабори на Закарпатті, де українцям відрізали носи й вуха, за безпрецедентну Корюківську каральну операцію, під час якої вбили 6700 мирних жителів. Жага реваншу робить народи сліпими.
Угорщина не мала потужного партнера, щоб втрутитися в балканські війни 1990 років і відібрати в Сербії “свою” Воєводину. 2014-го такий союзник намалювався. Московія затіяла загарбання України й обіцяла подарувати Закарпаття. Угорщина не просто так змовчала. Як показали подальші події, вона втретє за століття стала на знайомі граблі.
Мавпуючи “старшого брата”, угорці пішли гібридним курсом. Почали розхитувати прикордонний регіон, що мало увінчатися псевдореферендумом і від’єднанням Закарпаття від України.
Направо й наліво роздавали угорські паспорти. Закачували гроші в місцеву соціальну сферу. Живили сепаратистські настрої, в державних українських установах заспівували угорський гімн. Почалися провокації з підпаленнями угорських центрів. І все це під вправною рукою “центру”.
Тодішній глава обладміністрації Геннадій Москаль заявляв: “На Закарпатті агенти ФСБ наче радіація. Ми її не бачимо, але вона скрізь”.
“Невидима мадяризація” йшла прискореними темпами. Ситуація гострішала. Любителі граблів нахабніли дедалі більше.
Київ вирішує розмістити на суверенній території батальйон із 800 осіб Будапешт називає його військовою базою і заявляє: де живуть угорці, не має бути українських військ. Приватний сайт “Миротворець” розміщує реєстр чиновників із чужими паспортами угорське МЗС випорскує відверту брехню: “Це список смерті, в ньому перелічені ймовірні вороги України. Раніше тих, хто був у списку, вбивали”. Кожен порух поблизу українського Берегового мав погоджуватися. Вершиною стало запровадження посади уповноваженого, “відповідального за розвиток Закарпатської області”. Фактично урядового гауляйтера. Лишався останній крок. Й у грудні 2019 року Національні збори Угорщини звернулися до Держдуми РФ із проханням “об’єднати зусилля для захисту прав національних меншин в Україні”.
Вранці 25 лютого 2022 року в бік України сунула військова техніка з понтонами. Її бачили, про неї писали. Лігши на води Тиси, ці понтони могли вимостити шлях світовій війні. Знову з Угорщиною на початку. Проте Київ протягом обіцяних Кремлем трьох днів не впав.
Угорщина не може хотіти перемоги України. Звідси вперта блокада на рівні ЄС і НАТО військової та фінансової допомоги. Ганебні “мирні ініціативи”, наслідком яких було б узаконення окупованих територій. Погрози від імені “другої армії світу” і погано приховані сподівання, що вона, зрештою, “зітре з лиця землі Україну”.
Угорський лідер став дедалі частіше зриватися на дрібне роздратування. Наприкінці січня він назвав Україну “нічийною землею”. Куди, треба розуміти, можна прийти й узяти “своє”. А нещодавно заявив, що “Україна економічно неіснуюча країна”. Навіть зарплати та пенсії, мовляв, нам із вами виплачує ЄС. І це тоді, коли сам прем’єр нерідко вбирається в лахи жебрака й іде під європейські двері просити грошей, без яких з угорців давно поспадали б штани.
Схоже, Орбану, як і бункерному гному, муляє сам факт існування України. Він і надалі розгортає над нами “небо в алмазах”. Обіцяє заблокувати вступ у ЄС, не пустити під рятівну парасольку НАТО.
Про НАТО, до речі, попросив сам Путін, у цьому сусіди зізналися три роки тому. Васал не має засмучувати суверена