Ілон Маск пожартував над Володимиром Зеленським. Коментуючи у своїй мережі X слова українського президента про те, що Україна є незалежною державою, з якою не можна говорити у зверхньому тоні (“сядь і слухай”), американський мультимільярдер, зауважив, що в Зеленського… чудове почуття гумору. І поставив веселий смайлик.
Невідомо, наскільки цей прилюдний ляпас не лише самолюбству Зеленського, але й гідності цілої країни був санкціонований майбутнім босом Маска новообраним президентом Сполучених Штатів Америки Дональдом Трампом. Невідомо, чи відображає ця репліка безпосереднього учасника недавніх телефонних переговорів Трампа із Зеленським майбутній курс США щодо підтримки України й наміру Трампа “завершити війну за 24 години”. Але очевидно, що “межі дозволеного” Україні в контексті збереження американської підтримки, життєво необхідної нам в умовах війни, суттєво звужуються.
Ми звикли, що спротив України викликає в наших партнерів захоплення, а страждання українців щире співчуття. Однак захоплення і співчуття в сучасному світі є надто мінливим і рідкісним проявом, щоб до нього можна було звикати. Ця розкіш дісталася нам дорогою ціною, і можливо, на тлі нашого колективного шоку ми не встигли її як слід оцінити. Та в кожному разі сьогодні можна констатувати, що стихійні емоції й щирі почуття наших друзів залишилися в історії. Сьогодні на їхнє місце усе частіше приходять скепсис і роздратування.
У певний момент моральна атмосфера навколо нашої війни змінилася навіть на Заході, не кажучи про ісламський світ, Африку чи Латинську Америку. Багатьом подобається, як Путін “гне свою лінію”, а нашу демонстрацію власних ран і втрат, апеляцію до співчуття, спроби демонізувати всіх без винятку росіян і викреслити з ужитку російську культуру сприймають як прояви афекту, нав’язливого стану, тривалість якого стає надмірною.
Тому з Україною і українцями вже починають говорити іншою мовою. Польський міністр виставляє нам рахунок у євро за милосердя, виявлене поляками до втікачів у перші тижні нападу РФ. Наші “саміти миру” і “плани перемоги” зустрічають у західних столицях холодною байдужістю. Над нашою згадкою про незалежність починають сміятися в оточенні майбутнього президента США. Викликаючи водночас професійні ревнощі у кремлівських пропагандистів, які можуть лише позаздрити настільки вдалій спробі національного приниження українців.
Не можна сказати, що цей момент настав неочікувано. Він прийшов закономірно, але ми й самі не вжили певних запобіжних заходів. Українська інформаційна активність не змогла пристосуватися до мінливої міжнародної адженди. У нашій пропаганді й дипломатії ми, вочевидь, перебираємо з пафосом і національним егоцентризмом. У нашій зовнішній політиці ми зробили ставки, які можуть програти. Але найголовніше ми самі не сформували адекватної та реалістичної візії нашої майбутньої перемоги і глобальної перемоги справедливості в цій війні. Тому за нами не йдуть.
А оскільки Україну західні уряди не можуть поки що покинути напризволяще, то нас починають тягнути в тому напрямку, який зовні видається логічним. До миру ціною поступок. І тільки тому, що Путіну наших потенційних поступок увесь час здається замало, цей шлях на національну Голгофу поки що лишається непройденим.
Але Маск скинув маску й одним реченням усе нам пояснив.
І ми насправді маємо бути вдячні йому за це. Тут є цілком доречною аналогія з Путіним, з яким, подейкують, у Ілона складаються досить довірливі взаємини.
Своїм підступним нападом 24 лютого 2022-го російський диктатор розірвав павутину ілюзій, які сторіччями снували імперські ідеологія і пропаганда, присипляючи національну свідомість українців казочками то про “історичну єдність”, то про “братерство народів”, то про “спільну мету комунізм”. Машкара дбайливо гаптованих ідеологічних декорацій впала, й мільйони українців побачили те, що раніше було ясно лише одиницям пробуджених. Побачили, власне, ворога у справжньому світлі.
Так само треба бачити у справжньому світлі і друзів. Маємо нарешті прокинутися від солодких снів про щиросердне співчуття і безкорисливу допомогу наших західних партнерів. А також про “захист демократії”, “критерії і стандарти НАТО”, “повагу до рішення українського народу” і т. д.
Маск повертає нас до реальності, й це хороший поворот у цьому драматичному сюжеті.
Правда має зробити нас сильнішими. Правда про Голодомор зробила більш усвідомленим наш вибір національного самовизначення. Правда про фальсифікації на виборах 2004 року змінила хід історії й відвернула Україну від шляху пострадянських автократій. Правда лютого 2022-го помножила сили й рішучість для спротиву.
Сьогодні розуміння того, як мислять наші союзники, не повинно нас розчаровувати та знецінювати ту допомогу й участь, яку вони нам надають.
Літописець Білого Дому Боб Вудворд щойно видав книжку, в якій розкриває закулісну політику команди Джозефа Байдена щодо війни в Україні. Якщо коротко, то американська адміністрація приблизно з осені 2021 року вже напевно знала про план нападу, чесно попереджала про це союзників (які їй не повірили), водночас сама не вірила в здатність України вистояти. А надалі була зосереджена на одному-єдиному пріоритеті не допустити прямого зіткнення США з Росією.
Звичайно, про це все добре знали й у Москві. Тому почували себе вільно. Тепер із Трампом і Маском у Білому домі вони, схоже, почувають себе ще вільніше, про що свідчить масштабна ракетна атака 17 листопада.
Що змінюється сьогодні, коли ми нарешті усвідомлюємо, що нашого розуміння перемоги над Росією як єдино можливого шляху до справедливості наші головні союзники, м’яко кажучи, не поділяють?
Нічого, крім яснішого розуміння наших цілей і засобів. Просто тепер і те, й те потрібно визначити більш прагматично й реалістично.
Для початку треба зафіксувати одну, нібито очевидну, але від того не до кінця ще усвідомлену нами й нашими партнерами істину. А саме: перемога України означає поразку Росії. І навпаки: поразка України означає перемогу Путіна.
Ця проста сентенція має лягти в основу наших нових прагматичних відносин із циніками на зразок Маска й ідеалістами на зразок Шольца.
Можна пробувати зацікавити їх перспективами, які відкриваються в разі перемоги України. Але значно продуктивніше буде показати їм, чим загрожує вільному світу й безпеці їхніх власних країн і капіталів перемога Путіна. Щоб вони боялися цієї перемоги світової осі зла більше, ніж сьогодні бояться можливої воєнної поразки Росії.
Бо інакше історія зіграє з ними по-справжньому злий жарт.