Запаси золота, що роками лежали в сховищах російського Центрального банку, перестали бути просто «мертвим вантажем». Вони стали одним із найважливіших інструментів, що підтримують воєнну економіку Москви в умовах безпрецедентних міжнародних санкцій. Цей стратегічний резерв тепер активно використовується для латання бюджетних дір та фінансування масштабних військових витрат.
Західні санкції, введені у 2022 році, заморозили приблизно половину міжнародних резервів РФ, переважно валютні активи, що зберігалися за кордоном. Золото, на відміну від них, залишилося недоторканим усередині країни, ставши ключовим елементом стабільності для російської фінансової системи.
До повномасштабного вторгнення, у 2021 році, золото становило близько 21% резервів РФ – приблизно 2295 тонн вартістю 133 мільярди доларів. Загальний обсяг тодішніх резервів оцінювався майже в 560 мільярдів доларів. Після санкцій частка золота в резервах стрімко зросла.
За даними на квітень 2025 року, вона сягнула рекордних 35,4%, а фізичний обсяг становив приблизно 2336 тонн. Цей стрибок підтвердив успішність стратегії дедоларизації, яку Росія послідовно втілювала з 2014 року. Тоді країна додала до резервів близько 40 мільйонів унцій золота, скорочуючи частку долара.
Завдяки зростанню світових цін, вартість російського золотого запасу за три роки збільшилася на 72%, досягнувши майже 229 мільярдів доларів. У жовтні 2025 року Центральний банк РФ звітував про загальний обсяг міжнародних резервів у 726 мільярдів доларів, з яких майже 300 мільярдів припадало на монетарне золото.
Це дозволяє Кремлю створювати ілюзію фінансової міцності та частково компенсувати втрати від заморожування валютних активів. Золото стало не просто збереженням вартості, а активним інструментом підтримки економіки.
Росія залишається одним із трьох найбільших світових виробників золота, видобуваючи понад 320 тонн на рік у 2023 році. Левова частка цього обсягу викуповується державою. Після західних санкцій на імпорт у 2022 році, Москва переорієнтувала значну частину експорту на «дружні» країни.
Об’єднані Арабські Емірати, Туреччина та Китай стали ключовими напрямками для російського золота, обходячи заборони G7. Такі схеми дозволяють Росії підтримувати потік іноземної валюти, необхідної для продовження війни.
Проєкт федерального бюджету РФ на 2026 рік передбачає безпрецедентну мілітаризацію, виділяючи близько 40% усіх видатків на війну. Навіть рекордні нафтові доходи не покривають цих потреб, що змушує владу агресивно монетизувати стратегічні запаси.
Першою жертвою став Фонд національного добробуту, де до вторгнення зберігалося 405,7 тонни золота. За два з половиною роки широкомасштабної війни Мінфін продав понад 230 тонн, що становить близько 57% його золотих активів. Станом на листопад 2025 року, у ФНД залишилося лише 173,1 тонни золота, а його ліквідні активи скоротилися удвічі.
У листопаді 2025 року російський Центральний банк вперше в сучасній історії розпочав офіційні продажі фізичного золота зі своїх резервів на внутрішньому ринку. За оцінками, обсяги таких продажів можуть сягнути 30 мільярдів доларів у 2025 році та щонайменше 15 мільярдів доларів у 2026 році. Центральний банк визнає неможливість купівлі золота на зовнішніх ринках, покладаючись на внутрішнє виробництво, ліквідність якого останніми роками суттєво зросла.
На тлі державних операцій зростає і роль приватних інвесторів: російські громадяни за 2022–2024 роки подвоїли купівлю золотих зливків та інвестиційних монет. Ця тенденція підкреслює зміну сприйняття золота як активу та прагнення населення зберегти заощадження.
Фіскальна логіка зрозуміла: золото перетворюється із запасу «на чорний день» на джерело фінансування поточних видатків. Проте економічна ціна висока: продаж золота дає лише короткостроковий ефект, зменшуючи обсяг активів для майбутніх криз.
Росія вперше з часів Другої світової війни системно розбирає власний золотий запас, перетворюючи майбутній добробут на сьогоднішні снаряди, ракети та зарплати силовикам. Це свідчить про глибокі проблеми в економіці, незважаючи на зовнішні заяви.
Кремль також активно шукає нові джерела золота за межами західного світу, зосередившись на Африці. Через структури, пов’язані з приватними військовими компаніями, Росія отримує золотоносні концесії в Центральноафриканській Республіці, Судані та Малі в обмін на безпекові послуги.
Це створює паралельні, важкодоступні для санкцій канали доступу до металу та забезпечує додатковий політичний вплив у регіоні. У Малі, за участю російської компанії Yadran Group, запускається завод з переробки золота потужністю 200 тонн на рік.
Такий проєкт дозволяє Росії контролювати вузол переробки африканського золота, обходячи традиційні західні торговельні центри та зміцнюючи свій вплив у регіоні. Це не лише додаткове джерело металу, а й спосіб закріпити геополітичні позиції.
Росія не єдина в цій «золотій лихоманці». З 2022 року низка країн, орієнтованих на Китай і РФ, значно наростили частку золота у своїх резервах, використовуючи його як інструмент дедоларизації та страховку від вторинних санкцій. Аналітики Європейського центрального банку відзначають, що заморожування російських активів спонукало центральні банки країн, що розвиваються, активніше переводити активи в золото.
Це сформувало додатковий попит та підштовхнуло світові ціни на дорогоцінний метал угору. Росія відіграє подвійну роль: вона підживлює глобальний попит через власні закупівлі, одночасно викидаючи частину золота на ринок для фінансування війни.
Для України та Заходу це має прямі наслідки. Обсяги та структура золотих резервів РФ безпосередньо впливають на її здатність фінансувати війну в умовах санкцій. Чим довше Москва може конвертувати золото в ліквідність, тим довше вона підтримуватиме нинішній масштаб бойових дій.
Боротьба за африканське золото перетворюється на елемент ширшого геополітичного конфлікту, створюючи плацдарми для російського політичного впливу та військової присутності. Тенденція до «золочення» резервів авторитарних режимів розмиває традиційну силу фінансових санкцій.
Це вимагає від Заходу нових підходів: посилення контролю за ланцюгами постачання металу, комплаєнсу в хабових юрисдикціях та цільових заходів проти афілійованих структур у Африці та на Близькому Сході. Такі кроки є критично важливими для ефективного стримування агресії.