1 червня 1996 року Україна зробила історичний крок, передавши Росії останні ядерні ракети в рамках Будапештського меморандуму. Цей день ознаменував завершення процесу ядерного роззброєння, зробивши Україну без’ядерною державою. Відмова від третього за потужністю ядерного арсеналу у світі стала важливим моментом у новітній історії країни, але водночас викликала дискусії про ціну цього рішення та ефективність міжнародних гарантій безпеки.

Ядерна спадщина України

Після розпаду Радянського Союзу в 1991 році Україна успадкувала величезний ядерний арсенал, що автоматично зробило її третьою ядерною державою світу після США та Росії. На її території знаходилися:

• 130 міжконтинентальних балістичних ракет СС-19;
• 46 балістичних ракет СС-24;
• до 43 стратегічних бомбардувальників Ту-95МС і Ту-160;
• до 2156 стратегічних ядерних боєзарядів;
• до 4200 тактичних ядерних боєзарядів.

Однак Україна мала обмежений контроль над цими озброєннями. Тактична ядерна зброя могла перебувати під її оперативним управлінням, але стратегічні озброєння залишалися під контролем Москви через системи командування, що унеможливлювало їх використання без згоди Росії. Цей факт робив ядерний арсенал радше тягарем, ніж реальним інструментом безпеки.

Будапештський меморандум: обіцянки в обмін на роззброєння

У 1994 році Україна, США, Росія та Великобританія підписали Будапештський меморандум, який став ключовим документом для ядерного роззброєння України. Згідно з ним, Україна зобов’язалася позбутися ядерної зброї в обмін на гарантії безпеки від підписантів. Зокрема, країни-підписанти пообіцяли:

• Поважати суверенітет і територіальну цілісність України.
• Утримуватися від погроз або застосування сили проти України.
• Надавати допомогу в разі агресії, зокрема ядерної загрози.

Процес роззброєння розпочався одразу після підписання. До 1992 року тактична ядерна зброя була передана Росії, а до 1 червня 1996 року Україна завершила передачу всіх стратегічних озброєнь, включаючи ракети та бомбардувальники. Цей процес супроводжувався демонтажем інфраструктури, зокрема шахт для балістичних ракет, що забезпечило повну ліквідацію ядерного потенціалу.

Чому Україна пішла на цей крок?

Рішення відмовитися від ядерної зброї було зумовлене кількома факторами:

• Економічна криза: У 1990-х роках Україна переживала глибокі економічні труднощі. Утримання ядерного арсеналу вимагало величезних ресурсів, яких у молодої держави не було.
• Міжнародний тиск: США та Росія наполягали на роззброєнні, пропонуючи економічну допомогу та гарантії безпеки. США, зокрема, фінансували частину процесу демонтажу через програму спільного зменшення загрози.
• Відсутність контролю: Стратегічна ядерна зброя залежала від російських систем управління, що робило її непрактичною для України.

Цей крок сприймався як прагнення України інтегруватися у світову спільноту та підтримати глобальний рух до ядерного роззброєння. Проте з часом стало очевидно, що обіцяні гарантії безпеки виявилися недостатніми.

Наслідки рішення

Відмова від ядерного арсеналу мала як позитивні, так і негативні наслідки. З одного боку, Україна продемонструвала світу свою прихильність до миру та ядерного роззброєння, що зміцнило її позиції на міжнародній арені в 1990-х роках. З іншого боку, анексія Криму Росією у 2014 році та війна на Донбасі поставили під сумнів ефективність Будапештського меморандуму. Росія, один із підписантів, порушила свої зобов’язання, що викликало в Україні відчуття зради та розчарування.

Ці події спровокували дискусії про те, чи могла ядерна зброя стати стримуючим фактором для агресії. Експерти зазначають, що утримання арсеналу було б фінансово та технічно складним, але його наявність могла б змінити динаміку відносин із Росією. Сьогодні Будапештський меморандум часто згадується як приклад невдалих міжнародних гарантій, що спонукає Україну шукати надійніших механізмів безпеки, таких як членство в НАТО чи зміцнення власних збройних сил.

Уроки для сьогодення

У 2025 році, коли Україна продовжує протистояти зовнішнім викликам, рішення 1996 року залишається важливим уроком. Воно підкреслює необхідність:

• Міцних альянсів: Покладатися на міжнародні угоди без реальних механізмів їх виконання ризиковано.
• Власної обороноздатності: Зміцнення армії та розвиток некритичної залежності від зовнішньої підтримки є ключовими для безпеки.
• Дипломатичної активності: Україна має активно просувати свої інтереси на міжнародній арені, щоб уникнути ізоляції.

Будапештський меморандум став символом як прагнення до миру, так і вразливості держав, що відмовляються від ядерної зброї заради обіцянок безпеки. Він нагадує, що міжнародні гарантії мають підкріплюватися реальними діями.

Висновок

1 червня 1996 року Україна завершила передачу ядерного арсеналу, ставши без’ядерною державою та виконавши зобов’язання Будапештського меморандуму. Цей крок був продиктований економічними, технічними та політичними реаліями, але не приніс очікуваної безпеки. Сьогодні, через майже три десятиліття, Україна продовжує шукати баланс між дипломатією та власною обороноздатністю, спираючись на уроки минулого, щоб будувати безпечніше майбутнє.