90-ті роковини Голодомору: як переживаємо декомунізацію та дерусифікацію

Думки британського політолога української національності, професора Національного університету “Києво-Могилянська академія” Тараса Кузьо спеціально для Gazeta.ua

До 50-их роковин Голодомору в 1983 році Україна пережила 40 років десталінізації. До кінця 1980-х аж до 2014 року десовєтизацію. З 2015 року декомунізацію. Після повномасштабного російського вторгнення переживає період декомунізації та дерусифікації.

Для порівняння, Росія протягом більшої частини цього періоду переживала ресовєтизацію та культ деспотичного злочинця Йосипа Сталіна. Більшість росіян ностальгують за СРСР.

Не дивно, що більшість українців вважають Сталіна злочинним тираном, а більшість росіян бачать у ньому героя, який переміг нацистів та побудував радянську наддержаву. Більшість українців розглядають Голодомор як геноцид, здійснений комуністичним режимом проти українців, і не відчувають ностальгії за СРСР.

Більшість росіян заперечують, що радянський режим переслідував українців під час голоду. Дезінформація Кремля повернулася до догорбачовських заперечень факту голоду в Україні. Це було видно майже десять років тому, в 2015 році, коли Sputnik, наступник “РІА Новості”, опублікував статтю про “містифікацію Голодомору”, в якій голод був зображений як фейк та частина хрестового походу Заходу проти СРСР.

40 років тому я пам’ятаю, як разом із британською українською діаспорою був присутній на великій демонстрації проти СРСР у Куточку ораторів у Гайд-парку у Лондоні. Потім ми пройшли кілька кілометрів до радянського посольства, щоб стояти і вигукувати засудження сталінського режиму в СРСР. У США українці запустили “Гарвардський проєкт” з боротьби брехнею про голод, а в Канаді українці започаткували “Український комітет з дослідження голоду”.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Помер художник-монументаліст, автор музею Голодомору Анатолій Гайдамака

Публікація української діаспори навколо 50-х роковин Голодомору, що відбулася всього за два роки до гласності Михайла Горбачова, виявилася вдалим моментом. За Горбачова про “білі сторінки” радянської історії, як-от Голодомор і Великий терор, широко писали офіційні та незалежні ЗМІ.

У 1985 році створили Комісію Конгресу США з українського голоду на чолі з Джеймсом Мейсом, яка представила свої висновки через три роки. Створили також Міжнародну комісію з розслідування голоду 1932-1933 років в Україні, яка опублікувала свої юридичні висновки у 1990 році. Наукові конференції щодо Голодомору, перша з яких відбулася в Монреалі в 1983 році, ставали дедалі звичнішим явищем.

У 1981 році відомий історик Роберт Конквест опублікував книгу “Жнива скорботи” за Гарвардським проєктом. У 1988 році в Лондоні вийшло російськомовне видання, яке було контрабандою завезено до СРСР. Видання українською мовою вийшло у Києві 1993 року. За оцінками Конквеста, під час Голодомору загинуло 5-7 млн. українців.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Парламент Уельсу визнав Голодомор геноцидом українців

Головним проєктом Українського комітету з дослідження голоду став документальний фільм “Жнива скорботи”. У документальному фільмі взято інтерв’ю у Малкольма Маггеріджа, який писав про Голодомор у 1930-х у британській The Guardian, та в колишнього радянського генерала і дисидента Петра Григоренка, західних учених Роберта Салліванта, Конквеста і Мейса. Прем’єра “Жнив скорботи” відбулася в Торонто в 1984 році й транслювалася Канадською радіомовною корпорацією, BBC, та австралійською BC і PBS у США. Фільм дублювали українською, французькою та іспанською мовами.

У радянській Україні українська діаспора займалася питаннями Голодомору за допомогою туристів, які приїжджають до України, та слухаючи західні радіостанції. Українськомовні екземпляри “Жнив скорботи” були переправлені контрабандою з Заходу та Польщі до радянської України. Зокрема, я цим займався.

Зі здобуттям Україною незалежності дослідження та публікації “білих сторінок” української історії про царську та радянську імперії продовжилися, і ці дослідження ніколи не переривали, навіть за проросійського президентства Віктора Януковича. Визначним вченим у цьому дослідженні є Юрій Шаповал, який очолював Інститут національних відносин та політології Національної академії наук. Архіви та документи публікувалися все частіше. У 1992 році Спілка письменників видала Народну книгу пам’яті про Голодомор, що містить понад 1000 свідчень очевидців, архівні документи та коментарі. Збір свідчень очевидців, започаткований Мейсом, продовжили у незалежній Україні. Чорна книга про Україну з 1000 сторінками документів видало Товариство української мови “Просвіта” в 1998 році.

З 1990-х під час будь-якого візиту до магазину в Україні можна побачити безліч книг і мемуарів про Голодомор та сталінські злочини. Цьому сприяло те, що багато тих, хто пережив сталінські злочини були ще живі й, на відміну від Росії, СБУ сприяла частковому відкриттю радянських архівів. У 1994 році як спільний проєкт СБУ та Інституту історії Національної академії наук виходив журнал “З архіву ВЧК-ГПУ-НКВС-КДБ” у 1994-2015 роках.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Покарання Москви за всі злочини неминуче: ПАРЄ визнала Голодомор геноцидом українців

Більш широкий доступ до архівів радянської служби безпеки та комуністичної партії став доступнішим за президента Віктора Ющенка, коли створили Український інститут національної пам’яті, який очолює Володимир Юхновський. Але найбільший прорив стався з ухваленням у 2015 році законів про декомунізацію, коли УІНП став повноцінним державним органом під керівництвом Володимира В’ятровича, а радянські служби безпеки та архіви комуністичної партії були повністю відкриті під керівництвом Андрія Когута.

Про Голодомор як геноцид почали говорити та писати в українській діаспорі у 1980-х. Про нього дискутували та вивчали в Україні з 1990-х. З шести президентів України лише Янукович прийняв російську позицію щодо Голодомору.

До 60-х роковин Голодомору, президент Леонід Кравчук назвав політику Сталіна “геноцидом власного народу на основі інструкцій, даних ззовні”. У 2001 роі у щорічний День пам’яті, свято, яке замінило щорічне вшанування більшовицької революції 1917 року, президент Кучма говорив про “десятки мільйонів українців, які загинули на війні, у Голодоморі та в ГУЛАГу”.

До 70-х роковин Голодомору Кучма розпочав міжнародну кампанію за визнання його геноцидом проти українського народу. Для багатьох це може бути сюрпризом, але напередодні 70-х роковин віце-прем’єр, який займався питаннями гуманітарних наук, Дмитро Табачник об’їхав з цією кампанією світ!

У 2002 році, до 70-х роковин, український парламент проголосував за постанови, в якій Голодомор був названий актом геноциду проти українського народу. 21 із 44 депутатів фракції прем’єр-міністра Януковича “Партія регіонів” підтримали це. Комуністична партія залишилася на своїй сталінській платформі та не підтримала резолюцію.

Ющенко повністю зосередився на визнанні Голодомору геноцидом. У 2006 році за підтримки “Нашої України”, БЮТ та Соціалістичної партії ухвалили закон про Голодомор. КПУ, і цього разу “Партія регіонів”, не підтримали закон. У 2008 році, до 75-річчя Голодомору, УІНП видав 21-томну Національну книгу пам’яті про голод. Кожен том обсягом понад 1000 сторінок включає мемуари, аналіз, документи та фотографії. Під час президентства Кучми у центрі Києва встановили невеликий пам’ятник Голодомору. Більший пам’ятник довелося почекати до 2008 року, і його відкрив Ющенко як частину великого музейно-дослідницького комплексу, присвяченого Голодомору.

Янукович, “Партія регіонів” і КПУ підтримали вимогу Кремля заперечувати геноцид українців, здійснений сталінісським режимом, заявивши, що голод торкнувся всіх жителів СРСР. Якщо це правда, то чому тоді режим Володимира Путіна не увічнив смерть росіян від голоду пам’ятниками, меморіальними дошками, книгами та поминками? Натомість путінський режим просував Сталіна як національного героя в рамках свого квазірелігійного культу “Великої вітчизняної війни”.

Спроби Росії, підтримані Януковичем, “Партією регіонів” і КПУ, змінити громадську пам’ять про Голодомор як про геноцид, провалилися. Революція гідності, крах “Партії регіонів” та заборона КПУ, а також перше вторгнення Росії та окупація Криму посилили патріотичні настрої в Україні та поширили українську національну ідентичність із заходу та центру країни та на південний схід країни.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Альтернативна історія: яким був би світ, якби ми здобули незалежність 100 років тому

Чотири закони про декомунізацію поглибили процеси десовєтизації та десталінізації, які відбувалися з кінця 1980-х. Україна замінила святкування “Великої вітчизняної війни” вшановуючи жертв Другої світової війни. Радянські архіви повністю відкрили. Комуністична та нацистська символіка заборонені. У Дніпропетровську єврейські та українські активісти співпрацювали у реалізації найуспішнішої політики декомунізації на південному сході країни.

Військова агресія Росії у 2014 році та повномасштабне вторгнення у 2022 році швидко поширили зміни серед російськомовних українців на південному сході. Але ми не повинні ігнорувати, які зміни вже відбулися у процесі від Горбачова до незалежної України. Після 2014 року більшість українців швидко почали розглядати Голодомор як геноцид. Українці також змінили погляди на складніше питання щодо визнання ОУН та УПА. До 2018 року 50% українців позитивно ставилися до ОУН та УПА, а після 2022 року ця цифра зросла до більш ніж 80%.

Повномасштабне вторгнення Росії сприяло інтеграції українських поглядів на свою історію. Між східними і західними українцями більше немає розбіжностей щодо Голодомору як геноциду проти українців, Сталіна як тирана та позитивних поглядів на ОУН та УПА. Сьогодні всі українці розглядають царську та радянську імперії як злі приклади російського імперіалізму. Процес дерусифікації показує, що українці більше ніколи не хочуть мати нічого спільного з Росією.

Українська діаспора почала відзначати Голодомор як геноцид 40 років тому. У 90-ті роковини Голодомору українці об’єдналися в екзистенційній боротьбі проти Росії, яка знову має на меті геноцид українців.

Спеціально для Gazeta.ua