Відставка Валерія Залужного з посади головнокомандувача Збройних сил стала реальністю. Погано, що вона супроводжувалася величезним обсягом інформаційного шлаку. Добре, що це зрештою припинилося. Хоча далі, безумовно, буде.
У соціальних мережах не бракує оцінок діяльності нового головномандувача ЗСУ Олександра Сирського, проте я утримаюся від їхнього тиражування. Причина проста: ми перебуваємо всередині страшного випробування для України та її громадян, найстрашнішого для мільйонів з нас. Оцінювати будь-який процес зсередини об’єктивно неможливо. Олександр Сирський – однозначно не паркетний генерал, проте не зайвим буде нагадати, що його “приміряли” на заміну Залужному ще влітку 2023-го. Йому буде непросто, адже замінити на чолі майже мільйонних за чисельністю Сил оборони України найпопулярнішу людину в Україні – це виклик. На нього треба відповідати за принципом “роби, як я”. Або – “роби, як я сказав”. І ми швидко побачимо і реакцію суспільства, і дії партнерів.
На жаль, Володимир Зеленський мав формальне право звільнити Валерія Залужного. Подання міністра оборони на це звільнення проблемою не було. Проте Залужний став першим за майже п’ять років формальним підлеглим президента, який дозволив собі продемонструвати апаратний опір. Про відставку через незгоду з діями глави держави або існування формату офісно-президентської (замість парламентсько-президентської) республіки в Україні мова не йде в принципі. І тут я не про військових, які повинні вміти віддавати накази та підкорятися ним, хоча невиконання злочинних наказів – одна з підвалин демократичного суспільства. І не лише за президентства Зеленського, хоча його повноваження з різних – об’єктивних та суб’єктивних причин – є найбільш концентрованими серед всіх українських президентів.
Прикро, що після 29 січня, коли Залужний відмовився добровільно піти у відставку, його почали старанно та наполегливо вимащувати інформаційним лайном
Прикро, що після 29 січня, коли Залужний відмовився добровільно піти у відставку, його почали старанно та наполегливо вимащувати інформаційним лайном. Хто за цим стоїть – здогадатися нескладно, складніше пояснити, для чого реалізується ця програма нівелювання ролі “залізного генерала” у збереженні незалежності України. Критики Залужного знаходили сміховинні аргументи та брали не вмінням, а числом: у численних анонімних телеграм-каналах з відомим політичним патронатом, неспроможні писати без помилок навіть російською. Відставка Залужного повинна припинити цей потік ненависті, хоча ніхто не дасть гарантії, що естафету не підхоплять правоохоронні органи, легко керовані Офісом президента. Надто великим є страх команди Зеленського перед популярним воєначальником, а знань про історичні приклади перспективи подібних переслідувань бракує.
Особливість Валерія Залужного полягає у тому, що він – один з когорти генералів, зірки та лампаси яких стали реальністю протягом останніх 10 років. Вони отримали реальний бойовий досвід у війні проти Росії. Саме Залужний очолював Збройні сили на момент широкомасштабного вторгнення, і його популярність стала проекцією ставлення українців до своїх захисників. До речі, нагадаю, що добрих 15 останніх років Збройні сили та церква традиційно очолюють рейтинг довіри серед інституцій України. Популярність Залужного є органічною, тому і боротися проти неї важко. І буде важко надалі, бо генерал Залужний став легендою.
Ця відставка надто схожа на спробу “зачистити” потенційного конкурента
Багато сказано про те, що зі звільненням Залужного Володимир Зеленський взяв на себе відповідальність за перебіг війни. Є відчуття, що його та оточення це мало лякає, адже завжди можна відзняти другий дубль. Хоча насправді – ні, ми вже майже два роки перебуваємо у величезному стресі, і негативні явища у суспільстві накопичуються, а не зменшуються. Відставка Залужного надто схожа на спробу “зачистити” потенційного конкурента, в умовах, коли перспектива проведення президентських виборів далеко не очевидна.
Поясню свою думку. 20 травня президентській каденції Зеленського виповниться 5 років. Партнери – союзники та критики – отримають право спитати про перспективи проведення виборів, адже демократія – це процедура. На Банковій такої перспективи бояться, оскільки вона нагадує важку валізу без ручки. Можна скільки завгодно не включати до соціологічних опитувань прізвище Залужного (як це зробили в останньому оприлюдненому від Центру Разумкова), проте повністю витіснити його з інформаційного поля не вдасться. Команда Зеленського позбавилася конкурента хіба що у власній уяві, хоча розраховує, що про нього забудуть. От тільки давайте не забувати, що в Україні люблять тих, з ким влада вчинила на загальний розсуд несправедливо.
Всередині України місця для військового масштабу Залужного немає
Ідеальним призначенням для Залужного могло б стати місце представника України при НАТО. Йому взагалі потрібен перепочинок та можливість осмислити та рухатися вперед. Всередині України місця для військового масштабу Залужного немає. Одна політична доцільність, на жаль, і тут візьме гору. Полювання, як кажуть його адепти, викликає азарт.