У Києво-Святошинському районному суді Київської області розгортається скандал, який викликав обурення серед українців. Троє мешканців Михайлівки-Рубежівки (Бучанський район) – Володимир Узбек, Стефан Слабинський та Андрій Олифієць – обвинувачені у державній зраді, викраденні майна та насильстві під час окупації у 2022 році, отримали шанс вийти на волю під заставу у 908 400 грн кожен. Рішення суду від 25 березня 2025 року не лише суперечить нормам воєнного стану, а й відкриває двері для небезпечного прецеденту: зрадники можуть уникнути покарання за гроші, поки війна триває. Що це – судова помилка чи свідомий “злив” справи?

Що сталося у Михайлівці-Рубежівці?

У березні 2022 року, коли Бучанський район перебував під окупацією, Узбек, Слабинський та Олифієць, за даними слідства, активно співпрацювали з російськими військовими. Вони передавали окупантам награбоване майно, зокрема викрадені автомобілі (Toyota Rav4, Jaguar), які використовувалися для перевезення зброї та боєприпасів. Більше того, обвинувачені застосовували насильство до місцевих жителів, які відмовлялися співпрацювати з ворогом. Серед постраждалих – громадяни, чиї будинки розграбували, включно з домом відомого боксера Олександра Усика.

Трьох чоловіків звинуватили за кількома статтями Кримінального кодексу України: державна зрада (ч.2 ст. 111), незаконне заволодіння транспортом (ч.3 ст. 289) та нанесення тілесних ушкоджень (ч.2 ст. 125). Здавалося б, тяжкість злочинів і воєнний стан гарантують суворе покарання. Але суд вирішив інакше.

Рішення суду: застава замість ізолятора

25 березня 2025 року суддя Києво-Святошинського районного суду Олександр Гришко ухвалив рішення, яке шокувало громадськість: обвинувачені залишаються під вартою, але можуть вийти на волю, сплативши заставу у 908 400 грн кожен. Це максимальний розмір застави, передбачений законом, але проблема в іншому: відповідно до ч.6 ст. 176 КПК України, у справах про державну зраду під час воєнного стану застава як альтернатива не допускається. Таке рішення виглядає як пряме порушення закону, адже ризик для суспільства від таких осіб очевидний.

Ознаки “зливу” справи

Дії сторони обвинувачення викликають ще більше запитань. Прокурор Дмитро Горожанкін, який мав представляти інтереси держави, поводився вкрай пасивно. За інформацією учасників процесу, він не ставив запитань, не коментував ризики, відмовився долучити ключові фотодокази (які згодом “дивним чином” опинилися в обвинувачених), і навіть неформально спілкувався з підозрюваними. Більше того, Горожанкін публічно заявляв, що не бачить у діях обвинувачених складу держзради – попри те, що сам підтримував обвинувальний акт. Це пряме порушення ст. 22 та 46 КПК України, які зобов’язують прокурора діяти в інтересах держави та потерпілих.

Такі дії не лише підривають довіру до прокуратури, а й ставлять під загрозу безпеку свідків і потерпілих. Чи був це саботаж, чи прокурор діяв за чиїмось “замовленням”? Відповідь має дати Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів, до якої вже звернулися активісти.

Порушення прав потерпілих і свідків

Скандал поглиблюється порушенням прав тих, хто постраждав від дій колаборантів. Один із потерпілих – громадянин, який зазнав фізичних травм і втратив майно – не був повідомлений про засідання щодо зміни запобіжного заходу, хоча раніше його регулярно підключали онлайн. Суд проігнорував вимоги ст. 55–56 КПК України, які зобов’язують повідомляти потерпілих і враховувати їхню позицію щодо ризиків. Без його свідчень суд не мав повної картини, адже раніше потерпілий неодноразово вказував на загрози з боку обвинувачених.

Ще одна постраждала – Олена Гарна, яка з перших днів деокупації подавала докази, заяви та довідки про погрози й напад на неї. Вона досі не отримала статусу потерпілої, що порушує її права за ст. 66 КПК. Гірше того, надані нею матеріали без її відома передали стороні обвинувачених, що суперечить ст. 138 КПК про захист свідків. Це не просто процесуальна помилка – це реальна загроза для життя Гарної, адже обвинувачені, вийшовши під заставу, можуть чинити тиск.

Громадський резонанс і позиція активістів

Рішення суду викликало хвилю обурення в суспільстві. На платформі X користувачі називають це “торгівлею справедливістю” і “зрадою пам’яті жертв Бучі”. Один із дописувачів пише: “Це не просто судова помилка, це моральна катастрофа. Як можна відпускати тих, у кого руки в крові, за гроші?” Активісти з організації “Правотворець” додають: “Звільнення колаборантів за 900 тисяч гривень – це легалізація схем для зрадників. Під час війни це неприпустимо”.

“Правотворець” висуває низку вимог: відновлення справедливого процесу з урахуванням прав потерпілих і свідків, розслідування дій прокурора Горожанкіна, надання Олені Гарній статусу потерпілої та перевірка витоку матеріалів справи. Вони також закликають Офіс Генерального прокурора публічно пояснити, чому їхній представник діяв проти інтересів держави.

Що це означає для України?

Цей кейс – не просто локальний скандал. Він створює небезпечний прецедент: якщо колаборантів можна “купити” за гроші, це підриває довіру до судової системи та демотивує тих, хто бореться за справедливість. У контексті війни, коли частина України залишається під окупацією, а Росія готується до нових наступів (наприклад, на Слов’янськ), такі рішення виглядають як зрада національних інтересів.

Більше того, це сигнал для міжнародної спільноти, яка підтримує Україну. Як можна вимагати санкцій проти Росії чи засудження воєнних злочинів у Бучі, коли власна судова система відпускає посібників окупантів? Це може послабити позиції України на переговорах, особливо коли Захід, за словами Урсули фон дер Ляєн, чекає “вирішального тижня” для дипломатичних зусиль.

Що далі?

Кейс колаборантів із Бучі – це лакмусовий папірець для української влади. Якщо справедливість не буде відновлена, це стане черговим ударом по довірі громадян до системи. Потрібна негайна реакція: розслідування дій судді та прокурора, захист потерпілих і свідків, а також перегляд рішення про заставу. В іншому випадку Україна ризикує не лише втратити моральний авторитет, а й дати ворогу додатковий інструмент для тиску – адже зрадники, які співпрацювали з окупантами, зможуть уникати покарання за гроші. Час діяти – інакше справедливість залишиться лише гаслом.