Глобальне потепління — підтверджений факт, зафіксований супутниками, метеостанціями та численними дослідженнями. Однак роль Сонця в нинішньому потеплінні часто перебільшується.
За словами доктора фізико-математичних наук Всеволода Лозицького з Астрономічної обсерваторії КНУ, Сонце справді є головним джерелом енергії для Землі, і тепло з надр планети в кілька порядків менше за сонячний потік. Термоядерні реакції в ядрі Сонця йдуть дуже повільно завдяки квантовому тунелюванню, що забезпечує його стабільне випромінювання мільярди років.
Світність Сонця змінюється дуже незначно — менше ніж на 0,1 відсотка — тож коливання світності можуть дати лише соті частки градуса зміни температури. Поверхневі явища, як-от плями, спалахи й протуберанці, викликають магнітні бурі та технічні перебої, але суттєвого внеску в глобальне потепління вони не роблять.
Сонячні цикли, зокрема нинішній 25-й цикл, що почався 2019 року й має максимум у 2024–2025 роках, підвищують імовірність сильних спалахів і геомагнітних збурень. Проте підвищення сонячної активності впливає насамперед на техніку й зв’язок, а не на довгострокове зростання глобальної температури.
Популярність версії «вина Сонця» дослідник пояснює бажанням уникнути змін у поведінці людини: якщо винне зовнішнє джерело, то не потрібно скорочувати викиди парникових газів. Також люди часто плутають магнітні прояви Сонця з його загальним випромінюванням, що породжує непорозуміння.
Крім антропогенних факторів, Лозицький називає й інші природні впливи на клімат. За його словами, геомагнітне поле Землі за останні 60 років ослабло приблизно на три відсотки, а також є сигнали про зменшення хмарності, що знижує відбиття сонячного світла назад у космос.
Існує гіпотеза про зв’язок хмарності з галактичними космічними променями: під час низької сонячної активності до поверхні Землі проникає більше променів, що підвищує іонізацію й, можливо, стимулює утворення хмар. Водночас палеокліматичні дослідження показують, що за тисячоліття відбувалися природні квазіперіодичні підйоми температури, а великі кліматичні коливання пов’язані зі змінами орбіти під дією великих планет.
За розрахунками, сучасний кліматичний оптимум може тривати від кількох сотень до кількох тисяч років, а перехід до нової льодовикової фази — питання багатьох століть. Лозицький підкреслює, що наше Сонце є відносно стабільною зорею у сприятливому регіоні Галактики, і ця стабільність була важливою для виникнення й підтримки життя на Землі. Він також наголошує, що відповідальність за стан планети лежить на людстві.