У Києві тривають дискусії навколо доцільності пам’ятника Михайлу Булгакову, що розташований на Андріївському узвозі. Цей об’єкт, встановлений понад півтора десятиліття тому, нині викликає чимало питань щодо свого походження, фінансування та культурної символіки, особливо в умовах повномасштабної війни.
Ідея встановлення пам’ятника у 2007 році отримала підтримку тодішньої міської влади та російського посольства. Фінансування проєкту здійснив Денис Баас, який на той час був членом команди мера Леоніда Черновецького.
Баас пізніше став фігурантом звинувачень у масштабних крадіжках київської землі. Після цих подій він залишив Україну, перебравшись до Москви, де продовжив кар’єру вже як російський забудовник.
Сам Михайло Булгаков, хоч і народився у Києві, завжди ідентифікував себе як російський письменник. Його творчість, зокрема роман ‘Біла гвардія’, описувала внутрішні конфлікти тогочасного російського суспільства, що сьогодні деякі критики порівнюють із сучасними чварами російської опозиції.
Існує думка, що подібні твори могли б імпонувати навіть таким лідерам, як Сталін, а нині – Путін. У контрасті з цим, українські воїни на фронті отримують кишенькові ‘Кобзарі’, тоді як у наплічнику агресора легше уявити саме книги Булгакова, що викликає питання про його місце в українському публічному просторі.
Пам’ятники вшановують тих, хто є глибоко шанованим на цій землі та хто любив її народ. Тому логічно постає питання: чи відповідає пам’ятник Булгакову цим критеріям для української столиці?
Хоча творчість письменника може бути предметом вивчення та читання, публічні монументи несуть інше символічне навантаження. Захист пам’ятника Булгакову в центрі Києва нині розглядається деякими як підтримка ідей ‘русского мира’, що асоціюється з автором ‘Майстра і Маргарити’ і нині фізично знищує Україну.
Талановиту працю скульптора та пам’ять про письменника можна зберегти іншими способами, наприклад, через книги, як це чудово зробив Мирон Петровський. Сама ж робота може зберігатися на приватній території родини митця.