Історії людей поруч: як Наталія Ліпська допомагає дітям, фронту та змінює законодавство під час війни

Медичний, гуманітарний напрям, адвокація законодавчих змін – на цих трьох напрямках сьогодні забезпечена діяльність БФ “Крила надії”.Майже 20 років тому, полишивши роботу в IT, Наталія Ліпська разом із благодійним фондом “Крила надії”, стала допомагати у лікуванні онкохворим дітям, забезпечуючи доступ до якісного лікування і отримання потрібної допомоги. З 2014 року Фонд долучився до допомоги й армії. Особливо інтенсивною робота стала с початком повномасштабної війни. На тлі виснажливої роботи волонтерці довелося пройти і крізь важку втрату. Її рідний брат Олексій Тарасєв загинув у 2022 році: він служив медикому бригаді територіальної оборони.Важливим напрямом діяльності Фонду та його керівниці стало адвокатування законодавчих змін у сфері волонтерства: зокрема, можливості придбати автівки для потреб громадських організацій, скасування оподаткування гуманітарної допомоги для військових, передача їм автівок без додаткових витрати. Про все це – в інтерв”ю Христині Парубій.Розкажіть, з чого починалась ваша робота у сфері волонтерства?Зазвичай за такими речами стоїть особиста історія. В мене була історія з власною дитиною: я пройшла з нею реанімації і побачила, що таке виходжувати важкохворих. Я працювала тоді в IT-підрозділі однієї з великих компаній, чоловік та всі друзі теж працювали в IT, і у нас завжди були ті умовні 50 €, які можна пожертвувати тим, хто потребує. Якось мені трапилось повідомлення: “Онкохворій дитині потрібна кров”. І я спитала, що потрібно ще, крім крові, оскільки розуміла тих мам, які знаходяться в лікарні. Ми почали допомагати. І за два роки я зрозуміла, що коштів моїх друзів вже замало, щоб закривати потреби.Наталя Ліпська разом із волонтерами влаштовує свята у дитячих лікарнях, фото: Facebook Наталії ЛіпськоїДо того ж, одна справа, якщо ти до допомоги залучаєш власні кошти та своїх друзів, але коли це кошти сторонніх людей, то має бути прозорість і звітність. Так створився БФ “Крила надії”.За 20 років ви масштабувалися. Починали від допомоги онкохворим дітям, а зараз фонд має три основних напрямки: медичний, адвокація і законодавчі зміни та гуманітарна допомога. Як вам взагалі вдається ці зовсім три різні напрямки поєднувати?Насправді, воно все логічно взаємодіє. Наприклад, коли почалась війна, а перед тим ще Майдан був, то ми, як ті, хто працював з важкохворими дітьми, дуже добре розуміли, як функціонує медицина, і одразу пішли допомагати пораненим, займатись домедичною допомогою.Далі був ковід, і ми, відповідно, займались респіраторними проблемами.Почалось повномасштабне вторгнення, – знову розширилась історія, з’явилися нові  групи потребуючих. Вже не тільки хворі, поранені, а ще й цивільні. І так у нас логічно розділилася діяльність на медичний напрямок і гуманітарний напрямок (всі інші, не медичні потреби).Але для того, щоб це все якісно і фахово робити, щоб не було додаткових податків там, де не треба, додаткових перепон там, де не треба, стало потрібно впроваджувати законодавчі зміни для потреб сектору. Наприклад, щоб не оподатковувалась допомога військовим, як це в нас було до 2025-го року, довелося зайнятися ще й адвокацією. Тому в нас все логічно розвивалось. І сьогодні в нас діє медичний, немедичний напрям і сервісна адвокація, яка забезпечує діяльність.Якими були ці перші дні повномасштабної війни? Що запам’яталося  найбільше?Спочатку було страшно. Звечора слухали Путіна і все зрозуміли. Що буде війна, ми були впевнені, тож аптечки почали пакувати ще за тиждень до вторгнення. Єдине, думали, що це буде все-таки після 8 березня. І я до останнього не вірила, що будуть обстріли міст. Але в цілому ми були готові.Зранку 24-го одразу дзвонили в лікарні, госпіталі. Ми забезпечували їх водою. І дуже дякуємо компаніям, які відгукнулися. Потім був страшний квест, коли під час тривоги дітей на ношах спускали з реанімації в непідготовлений підвал. І це жахлива історія для мене, тому що коли ти розумієш, що таке інфекції для таких дітей, розумієш, що так не повинно бути…Я була зосереджена на паліативних дітях Зокрема, в нас мами в перші дні проривалися з дітьми на ШВЛ за кордон… В ті дні не питалося, чи ти можеш, чи ні – хтось мав це робити, і ми це робили. Коли тобі дзвонять колеги з усього світу, мусиш включатися в роботу.Батьки з хворими дітьми стояли в черзі на кордоні, і в однієї мами на ШВЛ закінчувався заряд батареї. Якщо б вона швидко не проїхала кордон, в неї дитина могла перестати дихати прямо в машині. А її не пропускали, тому що, паніка, тисячі машин… І вона просто перехопила швидку, і ми таким чином ту дитину вивезли. Пам’ятаю, як в ті дні перевозили за кордон цілий конвой: їхали три дитини на ШВЛ і одна на кисні на концентраторі.Щодо забезпечення ліками – були запити на величезні обсяги. До того ж на самому початку деякі склади опинились в блокаді, і ми не могли закуповувати ліки напряму. Відповідно ми вихоплювали, де тільки вони були. Ще була справжнія “бійня” за такмед, який ми скуповували по всьому світу…Я хочу навести одну цифру: майже 850 000$ – це сума, на яку вдалось забезпечити медичними засобами та обладнанням госпіталі в Дніпрі, Львові, Києві, Вінниці, Запоріжжі, Харкові на початку повномасштабної війни. Тобто ваш фонд – це не лише про Львів. Ні, це про всю Україну, і це теж про співпрацю між фондами. Здорові люди в кризових станах здатні відкинути якісь внутрішні проблеми та об’єднуватися. Цифра, яку ви назвали, – це колаборація з Українським Католицьким Університетом. Для мене це справжній осередок здорового глузду – як в освітньому середовищі, так і в суспільстві загалом. У них були ресурси, у нас – експертиза, тож у момент гострої потреби ми чітко розуміли, до кого звертатися. Завдяки координації з МОЗ ми володіли актуальною інформацією з усіх лікарень. Усе зійшлося: оперативність понад 60 фондів, якісна робота міністерства та наше розуміння реальних запитівЗ Благодійним фондом Карітас ви теж досить активно співпрацюєте. Розкажіть в яких напрямках?Ми працюємо з обидвома Карітасами – і римо-католицьким, і греко-католицьким.В напрямках гуманітарного реагування і адвокації, і в обох – ефективно. У медичному секторі ми координуємо зусилля з Юрієм Наконечним щодо паліативної допомоги – однієї з найболючіших тем в Україні. Питаннями адвокації опікуємося разом із Ростиславом Кісем та Віталієм Паздрієм. Наразі в українському громадському секторі триває світоглядна трансформація: впроваджується система верифікації організацій. Це нарешті дозволить громадському сектору на законних підставах отримувати авто для власної діяльності – питання, яке я адвокувала ще з 2014 року.Зараз відбувається світоглядна зміна в українському громадському секторі: організації зможуть проходити верифікацію на відповідність певним вимогам. Зокрема, це надасть можливість ще й в законний спосіб отримувати автівки для власної діяльності організації – я ставила це питання ще з 2014 року. Про закон про верифікацію гуманітарних організаційРостислав Кісь, директор юридичного департаменту Благодійного фонду Карітас УкраїниРостислав Кісь, директор юридичного департаменту Карітасу України, фото: caritas.uaУхвалені зміни і доповнення до закону про гуманітарну допомогу створюють нові інститути, зокрема інститут верифікованої гуманітарної організації, вводиться термін “гуманітарне реагування” тощо. Цей закон, зокрема, надає додаткові функціональні можливості для організацій, які займаються гуманітарним реагуванням і пройшли верифікацію. Це питання нелегке, оскільки передбачає взаємодію декількох міністерств. І водночас, ми бачимо, що низка волонтерських організацій вбачають ризики в цьому законі, побоюються, що це може вплинути в якийсь негативний спосіб на сектор.Варто розуміти: закон про гуманітарну допомогу не має на меті когось обмежити. Навпаки, це додатковий механізм, що дозволяє підтвердити спроможність тих, хто справді системно допомагає армії та цивільним. Це спосіб легітимізувати організації, які працюють професійно та впроваджують важливі зміни. Ми перебуваємо в постійній дискусії з іншими організаціями і пані Наталя, маючи  величезний досвід, має серйозний вплив і ділиться експертизою.Автівки для громадських організацій, зокрема для благодійних фондів – це частина роботи гуманітарної сфери. Я пам’ятаю, скільки від початку повномасштабної війни було волонтерських самітів. Волонтери збиралися, щоби вирішувати проблеми, в нас певний час оподатковувалася допомога на військо, не можна було передавати автівки військовим… І у вирішенні цих питань ви грали провідну роль, допомагаючи волонтерам змінювати ситуацію. Ви постійно їздили у міністерства, домагалися змін. Наскільки складно було долати бар’єри?Насправді, змінювати законодавство дуже складно, особливо під час війни, особливо коли це стосується оподаткування. Тому що держава часто дивиться на нас з пересторогою, коли ми ініціюємо якусь зміну, нам кажуть: “Ви хочете ухилитися від сплати податків!”. Ми відповідаємо: “Ні, ви не розумієте, ми даємо військовому автівку, – чому вона має оподатковуватись? Чому має оподатковуватися наплічник, який я даю бойовому медику? Тільки тому, що десь чогось не написано в постанові? Давайте змінимо цю постанову!”. І перше, що ми чуємо: “Це не можна міняти”.А потім починаєш переконувати депутатів Верховної Ради, переконувати Мінфін, Мінсоцполітики, офіс президента – переконуєш всіх, що це абсурд, якщо я маю сплатити 23% вартості податку за наплічник для бойового медика. Бо навіть якщо він  сам зібрав кошти, він теж має сплатити податок…  Ну, це ж абсурдніший абсурд!Щоб ви розуміли рівень спротиву: в одному зі своїх висновків Міністерство фінансів стверджувало, що звільнення благодійних організацій від податків при закупівлі авто завдасть державі збитків на десятки мільярдів гривень. Наша відповідь була мовою цифр: “Подивіться, лише наша організація з 2022 року надала допомоги на 500 мільйонів гривень, а мережа Карітас — на кілька мільярдів. Ми вже багаторазово перекрили ті потенційні втрати, про які ви кажете. Дайте нам транспорт — і ми зможемо подвоїти цей результат”Я завжди кажу, що слона треба їсти по шматочкам. Не вдалося одразу, тож ми шматочкам: переконуємо, доводимо… Мені здається, вже кожного разу, коли я десь на якійсь нараді кажу: “От тепер нам треба змінити те-то”, то там десь Мінфін хреститься “Єзус-Марія, знову Ліпська” (сміється). Але ми все одно робимо і впроваджуємо зміни.Я займаюсь тим, щоб усувати зайві, непотрібні перешкоди і налагоджувати стійкі, сталі процеси. Тоді все працює ефективно, прозоро, чітко, якісно і без додаткових витрат. Від березня в ефірі Еспресо виходить програма “Історії людей поруч з Христиною Парубій”. Вона розповідає історії українців, які своїми діями змінюють життя громад і допомагають людям у час війни. Герої програми – волонтери,  громадські активісти, священники,  люди, які підтримують переселенців, військових та родини постраждалих від війни.Програму створено у співпраці з Карітас України її в межах проєкту “Сприяння соціальній згуртованості та стійкості у громадах, що постраждали від війни”.