Інформація про список з 12-ти угод, які Кремль хоче укласти із Зеленським, проливає несподіване світло на заяви українського президента про “можливість наблизити зустріч” із Путіним.
Як ймовірна зустріч між лідерами країн “нормандської четвірки”, так і двосторонні переговори між Зеленським та Путіним, давно стали ідеями-фікс Банкової. Так і не сказавши, яких конкретних результатів там очікують від цих дипломатичних контактів, окрім гіпотетичного покращення рейтингу чинного гаранта Конституції, і адміністрація президента, і сам Зеленський регулярно виступають із закликами стосовно проведення переговорів.
Востаннє подібна заява була озвучена 3 жовтня. “Я хотів би зустрітись з президентом Російської Федерації. Мені зрозуміло, що у форматі тет-а-тет зустріч може бути достатньо предметною, я думаю, що оточення президента РФ не хоче, щоб він проводив цю зустріч зі мною саме у форматі тет-а-тет, бо ця зустріч може принести неочікуваний результат”, – пафосно заявив український президент. Тим самим ніби натякаючи, що він розповість Путіну якусь велику і страшну правду, яку від господаря Кремля приховує його оточення — і той одразу припинить агресію на Донбасі. І, можливо, заодно поверне Крим.
При тому у Кремлі, хоч і відмовляються від “нормандської зустрічі”, але проти переговорів у двосторонньому форматі наразі не протестують. Принаймні, такий висновок можна зробити із заяв речника російського президента, Дмітрія Пєскова, а також із чуток, які регулярно спливають в російській пресі. Остання порція цих чуток стосувалась того факту, що Путін готовий говорити із Зеленським.
Єдина проблема полягає в тому, що у списку цих рішень геть-чисто відсутнє слово “Крим”. А слово “Донбас” згадується лиш одноразово. У пасажі про те, що Кремль готовий підтримати домовленості України з самопроголошеними “республіками” сепаратистів.
Всю цю історію зі “списком” можна було би успішно і заслужено проігнорувати, якби не одне “але”. Яке полягає в тому, що у своїй промові стосовно ймовірної зустрічі із Путіним, Зеленський минулої неділі зробив одну ремарку, що дуже добре лягає в історію з російським проектом рішень зустрічі. “Впевнений, якщо завтра Україна скаже: давайте не обговорювати ті чи інші питання, зустріч можна наблизити. Поки що ми дозволити собі такого не можемо, але я вважаю, що не треба зосереджуватися на конкретній адженді, як піде зустріч. Я у будь-якому випадку вважаю, що там буде результат. Повинен бути. Бо російському народу він теж потрібен” — повідомив світові наш гарант.
Що в перекладі, вочевидь, означає наступне — поки що Банкова не наважується погодитись на зустріч з Путіним, на якій би не звучали слова про Крим і Донбас, а говорилось би тільки про “економічну співпрацю” і “братні народи”. Але можливість такої зустрічі там, без сумніву, розглядають. Чим дають Росії приводи сподіватися на те, що в якийсь момент Україна почне укладати щось, схоже на мирну угоду, так і не визначивши долі своїх окупованих територій. Що, в сухому залишку, більше схоже на капітуляцію, аніж на “примирення”.
Яким буде той зручний для початку “нормалізації” момент — Зеленський, можливо, не знає і сам. Може, це буде чергове загострення на лінії зіткнення. А може — критична ситуація із газопостачанням, яке, після ослаблення “віртуального реверсу”, стає ахіллесовою п’ятою України. В будь-якому випадку, заяви Зеленського виглядають як більш чи менш делікатні спроби протестувати громадську думку стосовно такого “передчасного миру”. Тож наразі багато чого залежатиме саме від громадської реакції.