Характеризація теперішньої російсько-української війни як війни між минулим і майбутнім давно стала загальним місцем у вітчизняній публіцистиці. Однак найчастіше цю метафору тлумачать просто “в лоба” мовляв, Росія рухається назад до Сталіна та Невського і Україну тягне туди ж до “спільного минулого”. Українці ж навпаки дивляться у майбутнє, а Бандера у них не так історичний герой, як актуальний символ сучасності. Але насправді проблема набагато глибша. Ця війна для Росії спосіб залишити весь світ на попередньому етапі еволюції нафти і газу, тож Україна мимоволі відіграє роль захисниці постіндустріального майбутнього.
І. Енергія та історія людства
Що б там не казали сучасні постмодерністи, технологічний прогрес був і буде одним з найважливіших моторів розвитку людства в цілому. Остаточне і безповоротне виділення наших предків з маси тваринного світу почалося приблизно мільйон років тому, коли фіксується систематичне використання вогню для захисту, обігріву та приготування їжі. Розведення багаття перша з технологій, недоступна решті тварин (на відміну від штучних знарядь праці). Завдяки вогню Homo erectus стали розселятися по всьому світі, а неандертальці з кроманьйонцями опанували холодні простори Європи. Саме вогонь зробив людей найнебезпечнішим видом та справжнім володарем планети.
Вогонь дозволив максимізувати використання енергії людьми, однак джерела її залишалися тими ж упродовж 990 000 років цієї архаїчної фази м’ясо впольованих тварин та зібрані їстівні корінці перетворювалися на мускульну силу людей, а сухі рослини горіли у вогні. Подекуди вдавалося приручити вітер за допомогою вітрил, але в обмежених масштабах. Відповідно, людська спільнота могла мешкати лише на території, де ці джерела енергії уже були в наявності, а щойно вони вичерпувалися, слід було переходити на сусідні ділянки. І такий напівкочовий триб життя тривав від народження до смерті.
Початки землеробства та одомашнення худоби не просто зробили джерела енергії для людей стабільним, вони ще й дозволили поставити на службу мускульну силу тварин
Справжня енергетична революція сталася у неоліті. Перенаселення у найбільш придатних для життя регіонах (на кшталт Родючого півмісяця), винищення критичної маси об’єктів полювання, а потім і кліматична криза (пізній дріас 12,7-11,6 тисячі років тому) призвели до унеможливлення попереднього способу господарювання. Хтось емігрував, хтось загинув, а комусь вдалося перейти на новий етап розвитку. Початки землеробства та одомашнення худоби не просто зробили джерела енергії для людей стабільним, вони ще й дозволили поставити їм на службу мускульну силу коней, волів, ослів та інших тварин.
Ця традиційна фаза тривала в різних місцях по різному, в середньому менше 10 тисяч років. Нарешті на початку 18 століття в Англії стався ще один прорив була створена не просто працездатна, а й ефективна парова машина, яка знаменувала індустріальну революцію. Важливо зауважити, що парові машини самі по собі існували давно їх знали і вавилонські жреці, і Герон Александрійський однак вони так і залишилися цікавою забавкою. Палити в них дрова неефективно, а безкоштовна рабська праця робила їхнє використання у сільському господарстві безглуздим. Лише за умови дорогої робочої сили та доступу до дешевого вугілля (а саме на вугільних шахтах встановлювалися перші парові насоси) промисловість отримувала шанс. Починалася нова доба доба викопного палива.
Суспільства індустріальної фази трансформувалися залежно від головного енергоносія: вугілля, нафти, газу чи урану
Суспільства індустріальної фази трансформувалися залежно від головного енергоносія: вугілля, нафти, газу чи урану. Але навіть найпримітивніше викопне паливо приносило у сотні раз більше енергії, ніж мускули людей і тварин, тому розвиток людства в останні триста років пришвидшувався небаченими раніше темпами.
О, і ще всупереч поширеній думці, постіндустріальна фаза досі не наступила. Хай у нас інтернет замість телеграфу, а економіка послуг у Першому світі перевищує промислове виробництво, в ґрунті речі нічого не змінилося. Кожна реально нова фаза спирається на нові джерела енергії, тож поки що ми залишаємося у старій. Для стрибка до четвертої фази потрібні або холодний термоядерний синтез, або перехід понад 50% світової енергетики на відновлювані джерела сонячне світло, вітер чи воду. А доти ми залишатимемося із нафтою з газом, ураном та навіть з вугіллям.
І от тепер з цієї точки зору подивимося на російсько-українську війну.
ІІ. Росія та Україна
Очевидно, що у кожній фазі є свій бенефіціар поточного укладу. В архаїчну добу найкраще почувалися сильні племена на багатих ресурсами територіях первісних “Едемах”. Перехід до землеробства підніс ті структури, які володіли найбільшою кількістю родючих земель. А оскільки агротехнології по всій планеті мали приблизно однакову (не)ефективність, війни за “життєвий простір” були нормою. “Архаїсти”, певно, опиралися нововведенням, але в історичній перспективі програли боротьбу “традиціоналістам”, і сьогодні знайти мисливців-збирачів можна лише у найвіддаленіших куточках світу.
Індустріальна доба дала два типи бенефіціарів. Першими були ті, хто володів багатими покладами викопного палива та руд, другими ті, хто збудував потужну обробну промисловість. В перші століття фази обидва типи зазвичай поєднувалися в одних державних кордонах, але 20 сторіччя показало, що нафтопереробний завод в цілому важливіший за нафтову свердловину (порівняйте розвиток Японії та Кувейту). Однак і від ресурсів як таких ніхто не поспішає відмовлятися тому в США охоче видобувають сланцеву нафту і газ.
Нафта і газ Сибіру дозволи Радянському Союзу розтягнути своє існування на додаткове двадцятиліття
Росія минулі 100 років була серед головних набувачів вигоди від нафтового та газового укладу індустріальної фази. Бакинські родовища Російської імперії вивели країну на друге місце за обсягами видобування “чорного золота”, а нафта і газ Сибіру дозволи Радянському Союзу розтягнути своє існування на додаткове двадцятиліття: 60-80-і роки.
Розпад СРСР нічого в цьому питанні не змінив. Єльцинська Росія була державою агресивною, але не надто сильною передовсім, через низькі ціні на енергоносії у світі. Зате в путінську добу вартість нафти і газу невпинно зростала, а разом з нею зростав і російський мілітаризм. А про те, що труби давно стали воєнними засобами Кремля, написано стільки, що й не варто повторюватися.
Берлін настільки глибоко підсів на російську газову голку, що ледве зміг злізти після початку великої війни
Коротше кажучи, Росія, будучи серйозним бенефіціаром нафтогазового світового устрою і давно не вміючи виробляти висококонкурентні товари, як ніхто інший була зацікавлена у збереженні старого ладу. Упродовж десятиліть дешевий російський газ (і меншою мірою нафта) буквально заливав Німеччину, дозволяючи німецькій промисловості видавати небачені виробничі показники. Берлін настільки глибоко підсів на російську газову голку, що ледве зміг злізти після початку великої війни.
З іншого боку, отримані з Німеччини євро поверталися туди у вигляді хабарів чиновникам і політикам, а також допомоги лівим та зеленим партіям. Корисні європейські ідіоти та російські агенти лобіювали закриття не лише вугільних електростанцій, але й АЕС, прикриваючись екологічними гаслами тобто робили все, щоб Німеччина так і залишалася на газовому підсосі Росії.
А найголовніше хай дешеві російські енергоносії і не могли запобігти розробці Європою альтернативних джерела енергії, але вони могли зробити використання останніх економічно невигідним. І хоча про “зелену енергетику” кричали ледь не з кожної праски, саме російський газ залишався підґрунтям німецького добробуту.
І от тепер ми підходимо до однієї з найглибших пружин теперішньої війни. Після 2014 року ціни на нафту і газ невпинно зменшувалися. Російська економіка неухильно деградувала. Європа дедалі активніше переходила на відновлювані джерела енергії, а США видобували перспективні сланцеві енергоносії. Якби все йшло в такому ж дусі, вже у 2030-х роках Росія просто випала б з економічної мапи світу вона втратила б не лише основний шлях одержання прибутків, але й потужну політичну зброю. Зробити ривок в останній момент, розв’язавши загальноєвропейську кризу ось на що була зроблена ставка у Кремлі.
Якби Київ дійсно впав за три дні, в російських руках опинилися б не тільки головні джерела, але й усі засоби транспортування енергії в Європу
Якби Київ дійсно впав за три дні, в російських руках опинилися б не тільки головні джерела, але й усі засоби транспортування енергії в Європу, не кажучи вже про власне український газ, якого теж багатенько (особливо в морі). Маючи такий інструмент впливу, Росія законсервувала б ситуацію на якомога довший термін, продаючи дешевий газ в обмін на політичну лояльність.
А програла б від цього не лише Україна програв би весь світ. Бо поки Росія розбазарювала нафту з газом, “зелена енергетика” та термояд все ніяк не ставали найактуальнішими питаннями порядку денного Першого світу. А значить, планета все так і залишалась у нинішній фазі розвитку.
Натомість поразка Росії у війні та її фактичне витіснення з енергетичного ринку дає світові шанс злізти з голки і спробувати винайти щось нове у цій сфері. Так, не будемо обманюватися нафтова ера не закінчиться завтра, нікуди не зникнуть Венесуела, Іран та Саудівська Аравія.
Чим менше нафтократій існує на Землі, тим швидше ми зможемо перейти у майбутнє
Але чим менше нафтократій існує на Землі, тим швидше ми зможемо перейти у майбутнє. І воюючи з Росією, Україна не лише захищає себе, але й наближує це майбутнє.
P.S. Коли цей текст був уже написаний, глава дипломатії Євросоюзу Жозеп Боррель заявив, що “процвітання ЄС базувалося на Китаї та Росії, і пристосування до нової реальності буде жорстким”.
Що ж, краще пізніше, ніж ніколи.