Для Східного ярмарку збудували першу автозаправку в країні
“Це зловмисний винахід Львова щодо Варшави. Щоб подражнитись. У Польщі організовували виставки кроликів, яблук і слив, хризантем. А товстошкірий Львів одразу демонструє машини, мастила, вугілля, гас, сіль, мило все брудне, неприємне і важке. Він насолоджується цим, хизується, красується. Шалене місто від коренів до гілок”, писав у “Листах зі Львова” публіцист Корнель Макушинський про Міжнародний східний ярмарок, що тривав із 25 вересня по 5 жовтня 1921-го. Його ще називали Східними торгами.
В Європі популярні великі виставки-ярмарки. На них привозили продукцію місцевих виробників та імпортні товари. Львів тоді належав Польщі. Економіст Генрик Гросман запропонував організувати тут ярмарок. Ініціативу підтримали Львівська торгово-промислова палата й урядовці.
“Основна ідея заходу, пояснював у путівнику містом географ Мечислав Орлович, зробити Львів знову, за середньовічними традиціями, основним центром торгівлі Польщі зі східними країнами. Зокрема, з Румунією, Україною та Росією”.
Виставку хочуть розмістити в будівлях політехнічного інституту. Городяни проти торгівлі в навчальному закладі. Зупиняються на території у верхній частині нинішнього Стрийського парку. Там щовихідних молодь грає у футбол і кічку. Є кілька павільйонів Загальної вистави крайової 1894 року та гілка вузькоколійної залізниці від станції Персенківка.
“Будівництво павільйонів розпочалося на площі Виставковій, пише в липні 1921-го газета Dziennik Lwowski. Це будуть монументальні будівлі із заліза, бетону й цегли. В художньому плані вони стануть пам’ятками сучасної польської архітектури”.
Павільйони проєктують архітектори Альфред Захарієвич, Євген Червінський, Ян Новорита. Реставрують Палац мистецтв. На фасаді роблять напис Laborem nostrum patriae “Наша праця батьківщині”.
А чи пан знає, за скільки часу ми збудували той павільйон? запитують англійця, який приїхав облаштовувати торгове місце для своєї компанії.
Я в тому дещо розуміюся. На спорудження цього приміщення потрібно не менше трьох тижнів, відповідає. 17 днів!
Це неможливо, переглядає запропоновані будівельниками документи. Коли бачите надскладне завдання, кажете “якось воно буде” і беретеся до роботи.
“Стрийський парк відомий як найгарніший парк країни. Він користується великою любов’ю львів’ян. Позаду парку на великому плато розміщений Східний ярмарок, писали в путівнику містом. Величезна торговиця має місце тут щороку в другий тиждень вересня”.
Шалене місто від коренів до гілок
На участь у першій виставці подають заявки 1557 фірм, зокрема 311 іноземних. Найбільше серед приїжджих австрійців і французів. Заходами опікуються міністерство промисловості й торгівлі та відомство закордонних справ.
У павільйонах не вистачає місця для всіх. Військові зводять поряд п’ять ангарів на 8,3 тис. кв. м. Ставлять понад десяток кіосків для продажу сувенірів, газет, сигарет, кави й солодощів.
“У день відкриття торгів Львів убрався у святкові шати, писала газета “Хвиля” 25 вересня 1921-го. Попри негоду, вулицями від самого ранку йшли натовпи. Ціле місто, прикрашене хоругвами і стягами, готувалося зустрічати гостей, які прибули з далеких країв на Східні торги”.
20 тис. людей відвідують захід у день відкриття. Проводять конгреси, з’їзди, конференції, публічні лекції.
Частина львів’ян приходить на торги по продукти, інші подивитися на сучасну техніку. Найпопулярніший павільйон “Підкова”. Там майже 50 місцевих купців і фабрикантів виставляють обладнання для металургії та сільськогосподарську техніку. Представляють зразки продукції легкої, харчової, деревообробної, електротехнічної та хімічної промисловості.
Неподалік демонструють автомобілі з Франції й Німеччини, телефони, галантерейні вироби, медичну техніку, оптичні прилади з Австрії, лікери й вино з Франції та Угорщини, годинники з Чехословаччини.
Гумористичний часопис Szczutek публікує підслухані розмови з ярмарку: “Пане Альфреде, тримайте при собі руки! Але ж ви бачили, що пишуть на оголошеннях? Східні торги призначені саме для “зближення та безпосереднього контакту”.
За кілька днів роботи виставки львів’яни починають скаржитися на падіння вартості польської марки й підвищення цін на товари першої необхідності. Нарікають, що на ярмарку забагато іноземної продукції чверть усієї. На подібних міжнародних торгах у Чехії імпорт становить не більш як 4%, це сприяє зростанню попиту на місцеві товари та вартості крони.
Українці малоактивні на ярмарку. Кооперативи “Центросоюз” і “Народна торгівля” продають сільськогосподарський реманент, продукти, безалкогольні й алкогольні напої. Серед учасників торгів багато євреїв. Вони помічають, що львівське видавництво “Розвой” поширює листівки з антисемітськими закидами й закликами бойкотувати ярмарок. Скаржаться керівництву заходу. Поліція конфісковує агітацію.
У передостанній день на виставку приходять понад 150 тис. людей.
“Східні торги ще не бачили такого натовпу. Що ближче дата закриття, то більший приплив не лише відвідувачів, а й покупців, пише Gazeta Lwowska. Цілий день на площі грають музиканти. Перед такою великою публікою їм ще не доводилося виступати”.
Влада міста визнає торги успішними й вирішує проводити їх щороку. Оскільки на захід прибуває багато автомобілів, керівник Спілки польських нафтових промисловців Владислав Шайнок ініціює будівництво автозаправної колонки напроти головного входу до ярмарку. Вона стає першою на території Польщі.
“Ще раз мусимо усвідомити, що львівські торги це не тільки комерція, не тільки виставка експонатів, не тільки екзамен дозрілості з “польської економіки”, не тільки павільйони і базар! писав польський політик Адольф Новачинський у виданні, присвяченому Східним торгам. Це не тільки спадщина традиційних давніх славетних “київських контактів”. Це також політика, важлива і серйозна заява: “Тут стоїмо і тут стояти будемо”.
1925 року в ярмарку бере участь делегація СРСР. Показують здобутки нової економічної політики. Організатори відводять радянським компаніям праве крило Палацу мистецтв. Львівські журналісти звертають увагу, що на інших міжнародних виставках Москві забороняють розміщувати агітацію і прапори, а тут дозволяють.
“Шеренга червоних вітрил, високо від землі до даху, веде до входу, пише про радянський павільйон газета Czas. Над дверима кривава більшовицька зірка з молотом і серпом. Всередині все кровоточить, усюди радянські емблеми. Очі болять”.
СРСР у своєму павільйоні виставляє вина, хутра й парфуми. Консультанти розповідають львів’янам, що це звичні речі для радянських робітників. В останній день торгів на павільйон нападають четверо колишніх царських офіцерів. Рвуть драпування та вигукують антирадянські гасла. Поліція їх арештовує.
Все кровоточить, усюди радянські емблеми. Очі болять
1939-го Львівську виставку відкривають 2 вересня, коли нацисти починають війну проти Польщі. Влада хоче показати, що місто продовжує звичне життя і під час збройного конфлікту. Та потім на ярмаркових майданчиках будують зразкові окопи й бліндажі. Свої павільйони відкривають воєнні відомства.
“У ці напружені часи зусилля експонентів, промисловців, торговців і організаторів Східного ярмарку заслуговують не тільки похвали, а й підтримки найширших мас”, зазначав часопис Dziennik Polski.
Виставка триває до 12 вересня. Того дня місто беруть в облогу німецькі війська.
20 метрів заввишки мала Вежа Бачевського, яку збудували для Міжнародного Східного ярмарку у Львові у вересні 1921-го. Проєкт створив архітектор Ервін Вечорек у стилі арт-деко. Мала рекламувати горілчану фірму. По боках оздобили пляшками. Вежа виділялася серед інших павільйонів заввишки до 10 м. Простояла до 1939-го, тоді її розібрали
“Яке може бути економічне значення торгів у серці хліборобської країни, ожебраченої наїздниками, завдяки яким вона не може розвинутися господарсько, зокрема промислово? “Тарґі Всходнє”, устроювані в столиці Західньої України у Львові, мають показати своїм і чужинцям “польськість Львова”, “вірність Малопольщі”, доказати, що тут “польська земля” і “польський люд”, що тут усе спокійно і в достатку”,
писала берлінська газета “Сурма” 22 вересня 1929 року
“Вчинок був криком розпуки з приводу нелюдських знущань над українським народом”
“Одна з куль ранила воєводу. Виконавець замаху старався четвертим пострілом позбавити себе життя, але його піймав натовп поляків і важко побив. Поліції ледве вдалося відлупцьованого вирвати з рук розшалілої товпи й відвезти до лічниці”, повідомило офіційне Польське телеграфне агентство про напад на начальника Польської держави Юзефа Пілсудського і главу Львівського воєводства Казимира Грабовського у Львові 25 вересня 1921 року.
Пілсудський прибув потягом із Варшави. Починаючи від Грудека Ягеллонського сучасний Городок Львівської області, його супроводжували два аероплани. Високопосадовець із керівниками міста відбув вранішню службу в Катедральному костелі й подався на відкриття Східного ярмарку.
Їде каретою в супроводі вершників. Вздовж маршруту вулиці заповнені міщанами, поліцейськими та агентами під прикриттям. На виставці оглядає більшість павільйонів. Потім іде на офіційний обід у ратуші.
Учасник Української військової організації 20-річний Степан Федак весь день стежить за Пілсудським. Але змоги стріляти не має, всюди натовп. Ввечері, коли високопосадовці виходять із ратуші та сідають в авто, наважується на теракт. Три кулі пролітають над головою Пілсудського. Нападника одразу затримують.
Польська преса пише, що Федак хотів вбити главу держави. Українці кажуть: замах був лише на Грабовського.
“Львівський атентат викликав у Варшаві велике вражіння. Майже всі денники видали надзвичайні додатки, писав львівський “Український вісник” 29 вересня 1921-го. В них на кожному кроці підкреслюється “приязнь Пілсудського до українського народу”. Пишеться про те, що “польська армія боролася за нашу й вашу волю, в користь українського народу на його історичній землі”.
На Федака складають обвинувальний акт. Вказують, що готував замах на Пілсудського. Показовий суд проводять у Львові з 23 жовтня по 18 листопада 1922 року. Частина доказів зникає. Не можуть знайти револьвер, з якого стріляв.
Атентат я звертав проти львівського воєводи Грабовського як відповідального представника польської окупаційної влади, говорить Федак у суді. Вчинок був тільки криком розпуки з приводу нелюдських знущань і нечуваних безправств над українським народом Східної Галичини.
Степан Федак отримує шість років ув’язнення. 1924-го виходить на волю за амністією.