Восьмий студійний альбом “Тернистий шлях” фольк-метал гурт “Тінь Сонця” презентує в семи містах України. Про пісні з нової платівки розповідає лідер групи 38-річний Сергій Василюк
“У цьому полі, синьому, як льон”
Композицію на вірш Василя Стуса написав понад 10 років тому. Якось помітив на полиці томик віршів, якого давно не гортав.
Стус той із наших геніїв, якого особливо раджу молоді. Шевченко та Нечуй-Левицький писали про село, що навряд викличе сентимент у нинішнього підлітка. Стус ближчий. Він майже наш сучасник. Жив у місті, їздив на метро. І при цьому писав витонченою, багатою, живою українською мовою.
Стежину власну, ніби дріт, згорнуть?
Ні. Вистояти. Вистояти. Ні
стояти. Тільки тут. У цьому полі,
що наче льон. I власної неволі
спізнати тут, на рідній чужині.
Цей образ у мене викликає особливо багато асоціацій.
Стус писав ці рядки, коли Україна ще була уярмлена Москвою. Незважаючи на відлигу 1960-х, багатьом українцям батьківщина аж ніяк не здавалася рідною.
Революція гідності, війна на Донбасі підняли статус української. Навіть російськомовні воюють за синьо-жовтий прапор. Але водночас саме тому, що вони героїчно боронять нашу землю, де-факто російська теж зміцнила позиції. Особливо це обурювало в перші роки війни. На Чугуївському полігоні військові вимагали, щоб я співав російські пісні. Здалося, що добра частина наших героїв пішла на війну не захищати українську ідентичність і національний простір, а з принципу “чужі пацани забрели в наш двір, і їм треба наваляти”.
“Моя Україна”
Рівненського барда Михайла Коваля віддати цю пісню “Тіні Сонця” підштовхнула дружина. Я попросив його дописати ще куплетів, бо була куценька. Якщо пісня іншого автора подобається, стараюся її не змінювати. Хіба що адаптуємо до нашого стилю. Гітарний перебір, що був у Михайла, в нас звучить на бандурі. Вона зажди створює особливу атмосферу в нашій музиці.
Починається пісня з реакції на перші слова гімну: “Ще не вмерла, но і не жила моя Україна”. Ми справді не реалізували поки що свого потенціалу людського, природного, духовного. Україна не жила. Бо не дають ті, хто її окупував і мають тут політичну й економічну монополію.
Плакав грудень, січень, лютий.
Потім ще багато днів.
Я не їв, не спав, но пив.
Я їх всіх простив та не міг забути.
Можливо, в цих рядках Михайло Коваль пише про наших людей, які так і не навчилися голосувати. Можна їх пробачити, але проблема лишається. Є прощення і водночас відчай.
Хочеться, щоб народ почав цікавитися справді альтернативними політиками, які нечасто з’являються на телебаченні. Я балотувався й до Верховної Ради, й до Київської міської. Обидва рази не пройшов. Часто чув, що ми політики всі однакові. “Йдете в депутати відмивати гроші, грабувати бюджет”. Притому в окрузі перемогла людина, яка набирала 50 відсотків, що вже говорить про небайдужість до цього кандидата. Хоча спершу він був у Партії регіонів, потім у Блоці Петра Порошенка, а зараз у “Слузі народу”.
Цінності Майдану важливі почуттями, які там народжувалися. Вибори суттєво спотворили ідеали Революції, бо за Верховну Раду та президента голосують не лише найсміливіші й жертовні.
“Живі, як ангели”
29 вересня торік уперше виконав цю пісню під акустичну гітару й виклав у фейсбуку. Присвятив курсантам та екіпажу, які загинули 25 вересня 2020-го в авіакатастрофі АН-26 під Чугуєвом на Харківщині. Автор слів поет Василь Ковтун. Зустрічалися неодноразово на вшануванні Героїв Холодного Яру. Музику я написав у день публікації ролика.
“Руки геть від старого міста”
Так хочеться, щоб Київ залишався містом-садом, яким був у часи Української Народної Республіки. Цю пісню давно знають столичні активісти, які борються проти руйнування пам’яток. Уперше виконав її 2012-го під гітару на Михайлівській площі. Тоді ще виступали “Мандри”, “ТНМК”, прийшли Євген Сверстюк, Мирослав Попович, Оксана Забужко. Лунала ця пісня й під стінами будинку Підгорського на Ярославовому Валу та біля інших історичних будівель столиці, яким загрожувало знищення.
“Танець”
Я народився і до 18 років жив на вулиці Лютеранській. Запах цегли старих київських будинків ні з чим не зрівняється. Але малою батьківщиною вважаю Нижні Сади (масив садово-дачних ділянок на лівому березі Дніпра в Дарницькому районі столиці. Країна). Багато часу там проводив у дитинстві.
Люблю села, інтегровані в Київ. Зачаровують їхні незаймані куточки. Ті ж Позняки мінімально постраждали. Їх лише оточили новобудовами. У зрілому віці ці місця продовжують надихати. Особисті моменти там особливо переживаються.
Попросив дописати, бо куценька
Композиція “Танець” про стихію Дніпра під час зливи й душевний відчай, який трапляється одночасно з неспокоєм у природі.
Концерт гурту “Тінь сонця” на підтримку альбому “Тернистий шлях”
10 грудня
19:00, Вінниця, артпаб BEEF EATER, вул. Пирогова, 47а
12 грудня
19:00, Київ, клуб ATLAS, вул. Січових Стрільців 3741