fbpx

“Два роки зустрічався й не знав, що вона заміжня”

Головна Сторінка » “Два роки зустрічався й не знав, що вона заміжня”

“У сина Вадима дівчат не бу­ло, пише 48-річна Галина із Закарпаття. Тетяну зустрів, коли поїхав навчатися. Йому 20 років, а їй 35. З гуртожитку виселився, живе в неї. Пари пропускає, бо бігає на роботу, щоб прогодувати її дітей. Яке майбутнє на них чекає?”

Надсилає фото сина. В нього татуювання на шиї й сережка в лівому вусі. Листи коментує київський біоенергетик Миро­слав Олійник.

 Влітку Вадим одружиться з Тетяною. Підтримайте вибір сина, інакше парубкуватиме до 40. З цією жінкою швидко стане на ноги, бо відчуває любов і підтримку. Характером схожа на вас. Вік не буде для подружжя перешкодою. Скоро куплять більшу квартиру, невістка народить онуку.

“Два роки зустрічався із жінкою й не знав, що вона заміжня, пише львів’янин Олег, 37 років. Додому Галина не запрошувала. Казала, живе з батьками. А насправді має чоловіка й доньку. Не дізнався б, якби не побачив їх разом. Приїхав без попередження, хотів поздоровити з днем народження. А під під’їздом привітався з її чоловіком. Вона представила мене як колегу і навіть оком не моргнула. Розірвали стосунки, а я не перестаю думати про неї. Наш спільний знайомий каже, що вона вагітна. Може, ця дитина від мене?”

Біоенергетик запалює свічку. Обводить нею навколо фото брюнета у вишиванці й білявки в зеленій блузі. Пара сидить за столиком у ресторані. Перед ними розгорнуте меню.

 Це не та жінка, про яку вам треба ­думати. Поруч є достойніша для ролі дружини. Навіть якби Галина покинула заради вас чоловіка, навряд чи стали б щасливим подружжям. Спільних дітей у вас не бачу. Відпустіть сумніви, розчарування і гнів. Озирніться навколо. Та, яку вважаєте подругою, буде надійним другом і супутницею. В її обіймах забудете про зраду.

“Шкодую, що покинула університет, розповідає в листі вінничанка Олена, 22 роки. На третьому курсі пішла працювати в магазин. З касира мене підвищили до адміністратора. Отримувала 15 тисяч гривень. Зустріла хлопця, з яким планувала створити сім’ю. Він намовив покинути вчитися. На сесію не прийшла. Відрахували. Хлопець за два місяці поїхав жити за кордон, мене не взяв. На роботі почалися підстави хтось вкрав товар, хтось гроші з каси. Камери не допомогли визначити злочинця, тому власник усе повісив на мене. Останню зарплату не виплатив, вигнав. Після цього на роботу в супермаркет іти боюся, а в університет можу повернутися тільки на платне. Не знаю, як зізнатися батькам”.

Біоенергетик дістає з конверта фото русявої дівчини в пуховику. На повідці тримає кокер-спанієля.

 Марно сподіваєтеся відновити стосунки з хлопцем. Якщо він і повернеться, то ненадовго. Але доки буде з вами, пропустите парубка, який дійсно вартий уваги. За рік чекайте на освідчення. Про виключення з університету батькам доведеться зізнатися. Якщо так кортіло покинути навчання, треба було взяти академвідпустку. Батьки допоможуть поновитися на заочне відділення, заплатять за перший семестр. Далі доведеться заробляти самотужки. Попереду на вас чекає високооплачувана робота і дві декретні відпустки.

“За заповітом дід залишив мені рахунок у банку, розповідає в листі 29-річний Іван з Київської області. Я в цей час жив і працював за кордоном. Батьки від мене інформацію про спадок приховали. Зняли гроші, купили собі житло. Мати не розмовляє зі мною чотири роки, бо одружився з дівчиною, яка їй не подобалася. У нас народилося двоє дітей, але вона жодного внука не бачила. Батько приходить у гості, але рідко. Не розумію, за що сім’я так вчинила зі мною”.

 Батько навідується рідко, бо після гостювання у вас на нього вдома чекає чергова сварка з дружиною. Не хоче скандалу, тому й не приходить. Настане час, і мати забуде образи та переступить поріг вашого дому. Дід рахунок відкрив на доньку і внука, тому вона зуміла зняти кошти, які там лишилися. Не сумуйте за втраченим спадком. Заробляєте достатньо. Так буде і надалі, якщо не зміните роботу. Бізнес, на який підбиває вас кум, бажаного заробітку не дасть. Вкладені кошти важко буде повернути.

“Іноді здається, що живу не своїм, а чужим життям, пише вінничанка Олена, 47 років. Мала високу посаду, але народила чотирьох дітей. Декрет розтягнувся на 10 років. Старший син пішов вчитися. Та побачив, що його ровесники без диплома їздять у Польщу і привозять гарні гроші. Покинув навчання і поїхав на заробітки. Сесію не склав. Я і просила, і плакала. Пояснювала, що життя присвятила йому, бо водила на англійську, наймала репетиторів з математики. А він мені у відповідь: “А я тебе просив?” Молодші теж вчитися не хочуть. Олесі через рік вступати до університету. Мріє стати юристом. Треба скласти тести з мови, математики, історії та англійської. Чоловік на репетиторів гроші не дає. Каже: “Хочеш їхати в Київ, вчися. Вступиш відпущу”.

 Менше непокойтеся про те, як складеться життя в дітей. Вони дадуть собі раду. Це покоління, на відміну від нас, не засиджується на одному місці. Син закінчить університет у 30 років. Обере спеціальність, що допоможе йому збільшити заробітки й досягти мети. Донька вступить на бюджет без репетиторів. Займіться тим, на що бракувало часу. Кулінарні здібності не тільки допоможуть вийти на бажаний рівень заробітку, а й покращать емоційний стан. Депресивний настрій зникне.