Роблю замовлення в харківського видавництва, пише знайома у фейсбуку. Як можете, підтримайте людей. Склад обстрілювали, загинув охоронець, але вони щодня працюють. Уже після лютого видали нові книжки.
Згадую, що в місті працював і хороший виробник посуду. Замовляю каструлю і сковороду. Питаю в чаті сусідів, чи нікому не треба нічого, бо їхатиму на їхній склад у Києві.
Робите благородну, але безглузду справу, відписує сусід. Ніколи наші товари не зрівняються за якістю з імпортними. Масово ніхто не купуватиме. Наші посуд, косметика, на жаль, не дотягують. Таке брати себе не поважати.
У приватних повідомленнях дві жінки просять забрати для них великі сковорідки і по дві каструлі. Одна працює кухарем у ресторані. Каже, користується вдома українським посудом уже кілька років. Хоче мати запас, раптом підприємству не вдасться поновити роботу.
Не сердьтеся, але я зробила вам дивний подарунок, телефонує Оксана, власниця салону краси з Тернополя. Торік готувала до іспитів її сина. Набір української професійної косметики. Працювали в Миколаєві, перевезли виробництво. Наводимо нею красу вже три роки. Замовила в салон і хочу, щоб ви спробували. Побачите, які вони круті за смішні гроші. І з Харкова до вас їдуть величезні пелюшки і одноразові медичні рукавички. Уявляєте, працюють. У салон замовила на рік уперед. Усім знайомим розіслала, щоб виробництво підтримати. Пелюшки собаці підстелите. Вбирають, як дурні. А з рукавичками придумайте щось.