Думки почесного професора військових досліджень у Королівському коледжі Лондона, сера Лоуренса Фрідмана
У своїй попередній публікації я писав про ймовірну стратегію Володимира Путіна, коли Росія не виграє і не програє війну проти України. Якби завтра сторони домовилися про припинення вогню, РФ залишила б собі значну частину української території, але меншу, ніж очікувала. Цю територію їй було б важко окупувати та захищати в довгостроковій перспективі, вона буде потребувати значних коштів для реконструкції і субсидіювання окупованих територій. Це не зупинить зближення України з НАТО і ЄС. Припущення, що Путін погодився б на таке припинення вогню, якби тільки Володимира Зеленського вдалося переконати погодитися на це, не відповідає логіці Москви. Кремль цього не пропонував, хоча недавно Путін у загальних рисах говорив про бажаність миру.
Стратегія Путіна знекровлювати Україну в війні на виснаження
Путін хоче істотних політичних поступок від України, окупацію додаткової території та вето на її зовнішню політику. Він також захоче, щоб режим санкцій скасували. Припинення вогню дало б обом сторонам час для перегрупування і відновлення сил, але для жодної з них це не стало би задовільним чи тривалим результатом.
Наразі є перспектива продовження бойових дій, які можуть тривати багато років
Цілком можливо, що бойові дії зайдуть у справжній глухий кут, коли обидві сторони убезпечать свої позиції, і жодна не матиме достатньо сил для наступу. Але ми ще далекі від такої ситуації. Наразі є перспектива продовження бойових дій, які ще не завершилися, і які можуть тривати багато років. Умови з часом можуть змінитися настільки, що спровокують серйозну дипломатичну активність. Це може бути раптова зміна балансу сил на фронті або, наприклад, перемога Дональда Трампа на президентських виборах у США.
Путін може припустити, що з часом Росія виграє від таких змін, але він не може бути впевнений в цьому. Оскільки вважається, що Україна потерпає від наслідків невтішного контрнаступу та їй браку живої сили і боєприпасів, мій аналіз показує, що Путін не втратив надії перемогти Україну. Це пояснює надзвичайні зусилля, які РФ доклала в своїх останніх наступальних операціях.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Балкани – порохова діжка Європи” – Володимир Фесенко
Ці операції спрацюють лише у випадку, якщо переконають Київ, що в нього немає вибору, окрім як терпіти окупацію частини своєї території та обмеження своєї майбутньої безпеки. Якщо українці цього не зроблять, у Путіна будуть проблеми. Навіть якщо його економіка не впаде, і Україна не зможе досягти значних перемог на полі бою, тривала нездатність досягти результату, який виглядав би як “перемога”, буде для нього проблемою.
Хоча Путін може не боятися повної поразки на полі бою, йому потрібно остерігатися зросту відчуття безглуздості та марності війни. Громадська підтримка війни в Росії – стабільна, але неспокійна. Невелика більшість вважає, що війна принесла більше шкоди, ніж користі. Хоча понад 70% підтримують мирні переговори, значно менше підтримують будь-які поступки Україні. Війна скоро займе третину всіх державних витрат РФ, що дуже багато для того, що починалося як обмежена “спецоперація”. Ремілітаризація суспільства і подальша нездатність досягти військового вирішення призведе до нових запитань.
Україна має готуватися до тривалої війни без вирішальної битви
Здатність України завдавати ударів на великій відстані зростає. Хоча Україна не може атакувати Росію так само, як та атакує Україну, ступінь, до якого вона може це зробити, може збентежити і підірвати довіру до безпеки в росіян.
Що це означає для української стратегії? Для України ставки набагато вищі, адже її територія під окупацією, і вона не демонструє жодних ознак, що може змиритися з остаточною втратою цих земель і людей на них. Тож хоча Путіну нелегко закінчити війну, йому все рівно легше, ніж Зеленському. Якщо Україна не готова поступитися територією, їй нема чого більше обговорювати з Росією.
На переговорах, які відбулися в березні-квітні 2022 року, питання нейтралітету України лежало на столі. Ця дискусія розвалилася, бо Київ не хотів залишатися беззахисним і хотів отримати якісь гарантії безпеки, а викриття звірств у звільнених районах біля Києва додало необхідності звільнити всю територію від російської окупації. Натомість російські пропозиції були нечіткими.
Наразі для України немає ні очевидного виходу з війни, ні прямого шляху до військової перемоги
Наразі для України немає ні очевидного виходу з війни, ні прямого шляху до військової перемоги. Без перспектив швидкого і прийнятного завершення бойових дій, це буде важкий період для України. У цьому сенсі, як і Росія, вона застрягла між здатністю зробити достатньо, щоб уникнути програшу, і недостатньо, щоб виграти. Українці втомилися і змиряються з тим, що війна може тривати довго. Україна нарощує власне військове виробництво, але все ще залежить від зовнішньої підтримки. Вона хоче, щоб її прихильники робили більше, але хвилюється, що ті робитимуть менше, що ускладнить підтримку навіть поточного рівня допомоги. Вона також завершує рік так само, як і почала, спрямовуючи обмежені ресурси на захист своєї території від російських атак.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Російські інформаційні спецоперації: конфлікт Зеленського з Залужним, “мальчік в трусіках”
Надії на власний наступ не виправдалися. Завжди було важко прорвати добре підготовлену російську оборону, особливо без авіації і зі свіжими підрозділами, які не мали досвіду в складних наступальних операціях, а лише обмежену підготовку. Так і сталося. Україні не знадобилося багато часу, щоб змінити тактику, що зупинило втрати, але теж сповільнило рух. Зараз існує завдання визначити, як найкраще підійти до 2024 року.
Перше, слід визнати можливість тривалої війни та відповідно підготуватися. Для цього потрібен національний консенсус. Серед еліти виникають тріщини, хоча це не щось незвичне для країни, яка переживає складні часи. Ступінь напруги у цивільно-військових відносинах теж є природним. Але якщо внутрішня боротьба стане хронічною, а прийняття рішень паралізують стратегії, які не піддаються критиці та перевірці, напруга незабаром може стати шкідливою. Це те, на що слід звернути увагу, щоб країна могла відновити своє послання єдності та спротиву, яке показала на початку вторгнення.
Україні слід прийняти, що не існує швидких рішень. Не варто вірити в єдиний “великий удар”, який вирішить війну. Краще зберегти потенціал
Друге, слід прийняти, що не існує швидких рішень. Завжди є спокуса, якій свого часу піддався Путін, повірити в єдиний “великий удар”, який вирішить війну. Краще зберегти потенціал, покращити місцеве виробництво зброї та посилити навчання, щоб сили могли бути ефективнішими в майбутньому на рівні батальйону та дивізії. Можливо, будуть нові наступальні операції, і деякі перевищать очікування, але навряд чи Україна зможе вкласти всі ресурси та надії в одну кампанію. Водночас оборонні операції, які надалі залишатимуться важливими, слід розглядати не лише як утримання лінії фронту, але теж як скорочення російського потенціалу та морального духу.
Це веде до третього. Військові дії, природно, оцінюють з точки зору здобутих чи втрачених територій. Коли руху мало, як було протягом 2023 року, наступним показником є втрати. Навіть у разі відсутності явної переваги одна сторона може вийти з бою настільки зраненою, що це буде їй заважати вести майбутні бої. Але справжнє виснаження можна оцінити лише з огляду на те, з якою легкістю можна замінити в строю вбитих і поранених, втрачене обладнання і боєприпаси. Тому наслідки є кумулятивними, а в деяких областях можуть бути досить тимчасовими.
Інший спосіб оцінити наслідки операцій, буде залежати від сприйняття війни елітою і рішень, які приймуть у Москві. Мета України – показати, наскільки погано може завершитися для Росії тривала війна. Це вимагає від Києва розібратися в тому, що може найбільше хвилювати Москву. Це вже сприяло зосередженню уваги українців на Криму, який є найважливішим російським здобутком з 2014 року, і який уже виглядає менш безпечним місцем. У якийсь момент можна буде здійснити наземну операцію, щоб звільнити цю територію, але наразі робити подальші регулярні удари по цілях у Криму та загрожувати лініям постачання, включаючи Керченський міст, який вже атакували кілька разів.
Стратегія Путіна – продовжити наступ, покладаючись на переважаючу чисельність росіян, мало піклуючись про втрати
Поки що Росія не виявила бажання сповільнювати темпи війни. Навіть коли протягом літа росіяни були більше в обороні, вони постійно контратакували, тож українські сили не могли консолідувати прогрес. Щойно український наступ згортався, вони відновили власний у Донецькій області. Єдиний генерал, який віддавав пріоритет обороні, оскільки бажав зосередитися на ліквідації критичної інфраструктури України, був Сергій Суровікін. Але він був занадто близький до Євгена Пригожина, через що був відсторонений. Стратегія Путіна, передана його генералам – продовжити наступ, покладаючись на переважаючу чисельність росіян, мало піклуючись про втрати.
Росія будь-що хоче завершити окупацію Донецької та Луганської областей
Головна військова ціль Росії зараз завершити окупацію Луганської та Донецької областей. Уже кілька місяців росіяни просуваються вздовж лінії Куп’янськ-Сватове-Кремінна в Луганській області, маючи лише обмежені успіхи, в той час як вони доклали величезних зусиль для взяття Авдіївки, що, як вважають, уможливлює їх контроль над Донецьком.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Сусідка сказала, що діти померли. А вони порубані в бочці лежать” – уривки з книги “Червоний голод”
Авдіївка перетворюється на одну з тих тривалих і виснажливих битв, де українські захисники намагаються втримати позиції від постійних атак. Росіяни досягли певного прогресу в районах поблизу обложеного й тепер значною мірою зруйнованого міста, головним чином зосередившись на промисловій зоні. Їхня ціль перекрити лінії постачання та закрити українські сили в пастці. Поки що їм цього не вдалося досягти, вони зазнали значних втрат людей і техніки. Україна все ще контролює основні магістралі, що ведуть до міста. Російське командування не бажає припиняти штурмів, тож подивимося, чи змусить їх комбінація втрат і погоди зменшити інтенсивність і регулярність атак.
Поки триває цей бій, Україна успішно відкрила новий фронт на східному березі Дніпра. Це може послабити тиск на Херсон, який потерпає від регулярних російських обстрілів після того, як українські сили звільнили місто близько року тому, і це потенційно відкриває новий шлях до Криму. Наразі це багато в чому лише потенціал.
Атаки на критичну інфраструктуру
Минулої зими Росія розпочала масштабну кампанію атак на цивільну енергетичну інфраструктуру України. Ціллю було позбавити країну енергії, що призвело б до соціального вибуху. Кампанія розпочалася в жовтні 2022 року і тривала до березня, коли погода покращилася, і проводилася регулярними хвилями атак ракет і дронів. Хоча близько 40% енергетичної інфраструктури було пошкоджено, через що українці звикли до періодів темряви та браку води, вони показали стійкість, оскільки інженери працювали над ремонтом і заміною пошкоджених систем. Також прибули додаткові системи ППО. Іноді кампанія була близька до успіху, коли розглядали можливість евакуації людей із великих міст, зокрема Києва.
Настала знову зимова погода, і нова російська кампанія терору. 25 листопада відбулася масована атака дронів на Київ, які використовували різні траєкторії польоту, щоб заплутати ППО. Із 75 дронів 74 збили протягом шести годин. Основні пошкодження спричинили падіння уламків. Ця атака відбулася в річницю Голодомору. Подальші атаки відтоді були досить невеликими, але слід очікувати, що їх буде більше.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ще кілька років війни: про що говорять у Пентагоні
Україна занепокоєна, що атаки дронів використовують дефіцитні та дорогі ракети ППО, тому може забракнути ракет для боротьби з російськими ракетами, коли ті полетять у великій кількості.
Нова риса стратегії України – готовність до ударів у відповідь. Наприкінці жовтня Зеленський заявив: “Цього року будемо не лише захищатися, а й відповідати”. Україна має ракети більшого радіусу дії – британські Storm Shadow і американські ATACMS. Хоча в обох випадках українці погодилися не використовувати їх по Росії, лише проти цілей на контрольованій Росією українській території.
Атаки українських дронів по Росії можуть з’їсти впевненість росіян
Проте Україна може використовувати дрони. З жовтня вона здійснила атаки на щонайменше три електропідстанції і нафтопереробний завод у Краснодарському краї РФ. Наступного дня після ударів дронів по Києву Україна направила свої проти електростанції в Старобешевому, що на окупованій території. Атака пройшла досить вдало, щоб знеструмити міста, включно Донецьк. Також недавно обстріляли авіазавод у Смоленську. Такі атаки – не змінять перебіг війни, але можуть з’їсти впевненість росіян.
Україні слід зміцнювати позиції
Замість того, щоб Україна прагнула до швидкої перемоги, поки Росія чекає, доки її підтримка на Заході ослабне, Україні слід проявити терпіння та зосередитися на зміцненні своїх позицій у довгостроковій перспективі. Порив на швидку перемогу виснажив би обмежені ресурси, а в разі невдачі призвів би до подальшої деморалізації. Це, по суті, те, що Росія намагалася зробити і, попри свої переваги, не досягла успіху і зазнала великих втрат.
Ціну та біль війни ніколи не можна недооцінювати
Навіть якщо Росії вдасться взяти Авдіївку, їй буде важко просуватись далі. Наступні кілька місяців будуть важкими для України, особливо якщо ракетні атаки, спрямовані на критичну інфраструктуру, почнуть проходити через ППО, а загрози відплати не зможуть стримати росіян. Ціну та біль війни ніколи не можна недооцінювати, і їх може бути ще важче витримати, коли перемога виглядає як віддалена перспектива. Завдання для лідерів в Україні та на Заході – показати, що шлях вперед є.
Регулярні попередження про ризики для поточного рівня підтримки з боку США та ЄС не сприяють впевненості. Ризики реальні, але коментарі щодо них були надмірними. Складність прийняття рішень у Конгресі США та в ЄС – джерело затримок, але ця подальша допомога може і буде врешті прийнята.
Затримки мають свою ціну, як видно з браку боєприпасів. Західне виробництво снарядів зростає, але відбувається надто повільно. Україна не отримає з цього вигоди до кінця наступного року. Звичайно, все може зіпсувати перемога Трампа, але не можна базувати свої підходи на вірогідності події в іншій країні.
Заглядаючи вперед, так само важливо, щоб західні країни підготувалися до тривалої війни. Економіка Росії крихітна, порівняно з їхньою. Хоча деякі скаржаться на економічний тягар, вони ведуть боротьбу на полі бою. Ціна і вплив російської перемоги були б набагато більшими. Економічні санкції можна далі посилювати, а арештовані російські активи перенаправити на допомогу Україні. Це не завдасть Москві смертельних ударів, але може посилити стурбованість Росії, що чим довше триватиме війна, тим важчою вона буде для самих росіян.
Україні слід показати послідовну стратегію, як впоратися з російською агресією в будь-якій формі, готуючись до більш цілеспрямованих власних наступальних дій у 2024 році або, можливо, навіть у 2025 році. Передусім це має посилити повідомлення, що це війна, яку Росія ніколи не зможе виграти.
Переклад Gazeta.ua