Нове дослідження житлового фонду Києва виявило, що лише близько 20% будинків відповідають сучасним стандартам енергоефективності або мають відповідні ознаки. Для решти житла вирішальними факторами стають фактичний стан будівлі та обсяг проведених модернізацій, а не лише рік її спорудження. Ці висновки особливо актуальні на тлі частих перебоїв з теплопостачанням, коли різні типи забудови по-різному витримують випробування холодними періодами.
Фахівці проаналізували понад 10 тисяч житлових будинків столиці, класифікуючи їх за типом забудови та потенційними ознаками енергоефективності. Цей масштабний аналіз дозволив скласти уявлення про теплозберігаючі характеристики київського житла.
Найбільшу частку житлового фонду Києва складає масова забудова другої половини XX століття. Майже п’ята частина всіх будинків — це так звані «хрущовки», ще близько 18% — панельні багатоповерхівки 1970–90-х років різних серій.
Ці будівлі часто характеризуються тонкими стінами, неізольованими стиками між плитами та застарілими інженерними системами. Такі особливості прямо впливають на значні втрати тепла, що є викликом для мешканців. Комфорт і витрати на опалення тут сильно залежать від проведених оновлень: утеплений фасад, замінені вікна та оновлені системи опалення можуть кардинально змінити ситуацію.
Ця залежність від модернізації відображається і на вторинному ринку нерухомості. Квартири в «хрущовках» і панельних будинках у середньому коштують дешевше, ніж у новішій забудові, адже ринок враховує майбутні витрати на утримання та потенційну модернізацію такого житла.
Наступну за часткою групу, майже 19% житлового фонду, формують «сталінки» та дореволюційні будинки. Вони вирізняються масивними цегляними стінами, що створюють певну теплову інерцію. Проте основні втрати енергії тут зазвичай пов’язані з відсутністю належного утеплення, старими вікнами, дахами та зношеними інженерними мережами.
Без комплексного оновлення комунікацій та зовнішніх конструкцій, високі витрати на опалення залишаються незмінними, незалежно від товщини стін. Цікаво, що саме цей сегмент демонструє одні з найвищих цін на вторинному ринку, де вартість формується передусім престижним розташуванням та унікальними архітектурними характеристиками, а не показниками енергоефективності.
Окрему нішу займають «гостинки», що становлять близько 5% будинків столиці. Це малогабаритне житло, спочатку спроєктоване як тимчасове, часто має низьку енергоефективність через конструктивні особливості. Навіть після часткових оновлень потенціал суттєвого зниження витрат на тепло тут залишається обмеженим.
На цьому тлі вигідно виділяється група спецпроєктів та сучасних новобудов, що становлять близько 20% київського житла. Це будинки, які почали будувати в кінці 80-х за індивідуальними проєктами або вже в період незалежності. У них частіше застосовуються сучасні будівельні матеріали, ефективні системи утеплення та інженерні рішення.
Саме серед цих будівель найчастіше зустрічаються ті, що мають високу або середню енергоефективність. Це прямо відображається і на ринковій вартості: квартири у спецпроєктах та новішій забудові в середньому дорожчі, навіть у схожих районах. Енергоефективність тут є важливим фактором, який враховує ринок нерухомості.
Підсумовуючи, лише приблизно кожен п’ятий житловий будинок Києва сьогодні відповідає сучасним вимогам до енергоефективності. Для переважної більшості інших будівель визначальними є їхній поточний стан та проведені оновлення. Зазначений аналіз базується на об’єктах, нанесених на спеціальну мапу енергоефективності, і розподіл рівнів є орієнтовним, оскільки точна інформація про фактичний рівень енергоефективності кожного окремого будинку потребує подальших, більш детальних досліджень.