Життя українського військовослужбовця, що потрапив під медичну опіку держави, виявляється сповненим випробувань та невизначеності, нагадуючи подорож без заздалегідь визначеного кінцевого пункту призначення. Цей шлях, який можна охарактеризувати як “військовий безхатько”, розкриває суттєві прогалини в системі допомоги постраждалим на війні.

Починаючи з моменту евакуації до госпіталю і завершуючи Військово-лікарською комісією (ВЛК), процес реабілітації військових в Україні залишає багато питань без відповідей. Після виснажливого лікування військовим часто присвоюють статус “обмежено придатний”, залишаючи їх перед вибором невеликої зарплати у розмірі 800 гривень або самостійного пошуку нового місця служби.

Президент Володимир Зеленський на засіданні Конгресу місцевих та регіональних влад наголошував на необхідності підтримки воїнів, але реалії, з якими стикаються герої після лікування, говорять про інше. Без забезпечення належного житла та харчування, військові змушені покладатися на власні обмежені ресурси, що лише посилює відчуття втраченості та розчарування в системі.

Проблема ускладнюється, коли військовий пов’язаний з батальйоном, який перебуває на передовій. Це ставить перед ним нерозв’язне завдання знаходити місце для служби або чекати на переведення, часто без базових життєвих забезпечень.

Ситуація вимагає негайних змін в системі післялікувальної допомоги та соціального забезпечення військовослужбовців, які жертвують власним здоров’ям заради країни. Активісти, правозахисники та самі військові апелюють до уряду з проханням розглянути ці питання більш уважно, аби герої, які повертаються з фронту, не відчували себе покинутими власною державою.