Пропозиція Дональда Трампа щодо потенційної купівлі або анексії Гренландії викликала стриману реакцію в Європі. Попри гучні дипломатичні заяви, глибинна відповідь континенту залишається нечіткою. Цей інцидент не лише підкреслює специфіку американської зовнішньої політики, а й викриває давні структурні проблеми європейської безпеки та суверенітету.
Офіційна Данія висловила невдоволення, вказуючи на недостатню повагу до міжнародного права. Британські політики, зокрема, закликали утримуватися від роздумів щодо завоювання територій країн-союзників. Проте, окрім цих заяв, відчутної європейської реакції майже не було.
Жоден сценарій не передбачає військового протистояння між США та Європою. Європа не має спроможності воювати з Америкою, а Сполучені Штати не бачать у цьому потреби. Однак, якщо Вашингтон справді зацікавлений у цій території, він може застосувати значно болючіші важелі впливу.
Експерти попереджають, що у разі загострення ситуації тиск може бути використаний для отримання поступок щодо Гренландії без формальної анексії. Наприклад, можливою є загроза скорочення американської військової присутності в Європі. Це може бути обміняно на нові бази чи угоди, що дозволить США перерозподілити ресурси на власну оборону.
Аналіз реакцій європейських лідерів вказує на пізнє усвідомлення: безпека континенту тривалий час базувалася на зовнішніх союзниках. Тепер стає очевидним, що інтереси цих союзників не завжди повністю збігаються з європейськими. Це відкриває нові виклики для єдності та стратегічного бачення Європи.
Десятиліттями європейські країни фактично користувалися американськими оборонними витратами, несебши мінімальних фінансових навантажень. В обмін на цю безпеку, вони на словах підтримували американські політичні ідеї щодо різноманітності, міграції та демократії. Поки інтереси збігалися, ця залежність була прийнятною.
Однак зі зменшенням відносної могутності Америки, завдання забезпечення безпеки батьківщини та Європи почали розходитися. Континент виявляє, що покладатися на державу з відмінними інтересами є вкрай незручним. І вийти з цієї ситуації вкрай складно.
Попри всі заяви Європи про стратегічну автономію, вона постійно ухиляється від повних витрат, які це передбачає. Питання безпеки були перекладені на американців, з ілюзією, що вони завжди будуть готові сплатити рахунки. Ця інерція тепер створює значні перешкоди.
Залежність виходить далеко за межі військової сфери. Хоча США та ЄС мають найбільші двосторонні торговельні відносини, вони далекі від рівноправних. Американські компанії домінують у платіжних системах, хмарних сховищах, пошукових системах, моделях ШІ та соціальних мережах, що формують інформаційне середовище для європейських виборців.
У разі справжнього конфлікту, ключовий ‘вимикач’ знаходиться у Вашингтоні. Саме усвідомлення цього факту спонукає Європейський Союз активно шукати альтернативи та розвивати власні технологічні потужності. Проте це вимагає часу та значних інвестицій.
Європейські лідери нині змушені вчитися на власних помилках, здобуваючи дорогі уроки суверенітету. Залежність від іноземних сил у питаннях безпеки та добробуту означає втрату повної незалежності. Жодна культурна ‘м’яка сила’ чи економічна вага не врятує, якщо військові союзники вимагатимуть вигідніших умов.
Амбіції Трампа щодо Гренландії вже стали додатковим чинником, що загрожує єдності Заходу. Повторні наполягання США на контролі над Гренландією посилюють хаос у столицях ЄС та НАТО. Це також ускладнює реакцію на інші геополітичні питання, як-от ситуація у Венесуелі чи неоднозначна позиція США щодо повномасштабного вторгнення Росії в Україну.