Нині все працює на перемогу. Навіть наш поліський смаколик – мацик. На фронті балує побратимів цим делікатесом наш земляк Григорій Ляхович. До повномасштабного вторгнення він був підприємцем. Знайомив поціновувачів натуральних продуктів з українським хамоном під брендом «Поліська Комора-степка». А з початком війни пішов добровольцем до лав ЗСУ. Нині боронить країну на південному фронті. Але його справа й надалі працює. І кожне замовлення слугує економіці та армії.

Ви – патріот своєї країни. І доводите це не словом, а ділом. А хто посіяв у Вашій душі це патріотичне зерно? Розкажіть, де проросло Ваше коріння?

А як може бути по-іншому? Мене завжди дивувало, як можна жити в своїй країні і не бути її патріотом. Адже ти тут народився, ця земля тебе зростила. Довгий час наша сім’я жила в селі Лютинськ. А потім ми перебрались до Дубровиці. Я маю двох старших братів Миколу та Сергія. Наші батьки, Раїса Григорівна та Петро Миколайович, змалку виховували нас українцями. В нашій родині завжди плекали своє – українську мову, українську віру, українську історію. Хоча по маминій лінії моя бабуся – росіянка. Вона колись приїхала піднімати Донбас. Там її й зустрів мій дід Григорій і згодом привіз на Рівненщину. Але вона полюбила Україну і практично все життя спілкувалась українською. Чому ж ми, корінні українці, не цінуємо свою країну? З такою багатою історією, з такими неймовірними людьми, з такою природною красою. В цей непростий час вкрай важливо проявляти патріотизм по-справжньому. Без галасу й пафосу, але з відповідальністю. Любити країну зі всіма її недоліками. Любити без надії знайти іншу. З готовністю захищати, працювати і будувати. Я ніколи не лишився осторонь ключових подій в нашій державі. Завжди боровся і боротимусь за нашу незалежність. Надіюся, що на долю моєї доньки я не передам війну. І наші діти точно знатимуть, що вони українці й гордитимуться цим.

Чим було наповнене Ваше довоєнне життя?

Як нещодавно написало одне українське видання, це далеко не перша війна, в якій я беру участь. 9 березня 2001 року в Києві біля будівлі Адміністрації Президента України відбулися сутички між учасниками антипрезидентської акції «Україна без Кучми» і правоохоронними органами. Я мав честь тоді бути серед активістів, але не вважав це війною. Тоді, до речі, став наймолодшим політв’язнем акції.

Потім брав участь у двох Майданах. Був серед керівників наметового містечка під час Помаранчевої революції та одним з найактивніших учасників Революції Гідності.

Пізніше зрозумів, що бізнес – це додатковий ресурс, що також може працювати на підтримку нашої боротьби. А що може бути краще, якщо цей бізнес ще популяризує Полісся.

Чому ж саме мациком почали займатись? Яка історія «Поліської комори-степки»? До речі, чому комора-степка? Підозрюю, що це місце, де наші діди-прадіди зберігали мацики…

В нашій родині з давніх-давен виготовляли мацик за власними сімейними рецептами. Вони передавалися і вдосконалювалися із покоління в покоління. Ми спочатку готували для друзів та рідних, а з часом вміння виросло від хобі до улюбленої сімейної роботи, яку сьогодні представляє торгова марка «Поліська Комора-степка». А назва дійсно пішла зі стародавніх часів, коли в людей не було холодильників і всі продукти вони зберігали у спеціальних приміщеннях. Комора – це приміщення, де зберігають продукти харчування
Степка – комірка, в якій зберігається городина взимку, бочки з квашениною та інше.

Готуєте мацик за традиційним рецептом. Хто вчив цьому, від кого набирались безцінного досвіду?

Як я сказав раніше, вся рецептура – це, можна сказати, сімейна реліквія. Спочатку протестували на собі, нагодували родину. Тепер вирішили, що можемо нагодувати і країну.

І як люди сприймають наш поліський делікатес?

Не перестану повторювати, одним з наших головних досягнень є те, що українці починають усвідомлювати – немає нічого дивного, що національний продукт є більш якісним, ніж західні чи східні аналоги. Ми не хочемо перемогти хамон, наша мета – перемога над комплексом меншовартості. На цьому зупинятися точно не збираємося.

Правда, що в низці київських ресторанах Ваш мацик вже потіснив іспанський хамон? І це чудово – коли маємо своє, чому повинні споживати чуже?

Так, все більше ресторанів починають віддавати перевагу українському крафту, але я вважаю, що «споживати чуже» – це не є чимось поганим. Наприклад, якщо в Україні ще не навчилися робити якісне шампанське або вирощувати ананаси, чому відмовлятися від закордонної продукції? Не треба закривати чи відмовлятися від західних ринків чи продуктів. Просто треба навчитися з ними конкурувати і намагатися це робити не тільки на своїх ринках. В наших сусідів ще є багато чому повчитися, і ми постійно намагаємося дивитися на захід, щоб ставати кращими.

Війна поставила життя багатьох на паузу. Як вона увірвалась у Ваше життя і як змінила його? Як підприємець став воїном? Далеко не всі зважились на таке рішення.

Я не засуджую тих, хто боїться війни. Це нормально. Хтось має рятувати нашу економіку та прикривати тили. Не можеш воювати – працюй. Тільки на жінок все перекладати не варто, в них і так вистачає роботи.

Моє життя війна змінила кардинально: не бачити маленьку доньку та дружину, не мати можливості доглянути за старими батьками – це дуже важко морально.

Підприємство також постраждало, але ми мали його зберегти, тому що зараз воно годує не одного воїна. Малесенький шматочок мацика чудово тамує голод, у чому вже встигли переконатися мої побратими.

Війна змінила життя всіх українців, але якщо кожен буде працювати на країну, хто на фронті, хто в тилу, ми обов’язково переможемо!

Не буду розпитувати детально про службу, бо розумію, що не все можна наразі розповідати. Запитаю лиш, який настрій у наших бійців? Що надихає битись до останнього?

Зараз ми «працюємо» на напрямку, який є одним з самих гарячих у цій стадії війни, тому тут не може бути ніякого іншого настрою, як переможного. Якщо не зазирнути ворогу у вічі, він вистрелить тобі у спину. Тому – тільки вперед.

Надихає нас сама Україна та захист її дітей.

Отже хлопці на передовій теж смакують Вашим мациком. Однак він дарує їм не лише гастрономічне задоволення, а ще й практичне. Досі продовжується Ваша благодійна акція, завдяки якій кошти від продажу мациків йдуть на підтримку захисників?

Так, мацик – це дуже зручний продукт на війні: для зберігання не потрібен холодильник й він швидко насичує.

Щодо акції, то вона буде тривати до нашої перемоги. Кошти, отримані від реалізації продукції, ми витрачаємо на забезпечення свого розрахунку для виконання бойових завдань. Воїнів у нас достатньо, тому якщо «Поліська Комора-степка» допоможе їх забезпечити всім необхідним та трошки розвантажить волонтерів – це буде добра справа.

На передовій і в тилу нині кується наша Незалежність. Який сенс Ви особисто вкладаєте в це поняття?

В першу чергу незалежність – це суб’єктність України у національних і міжнародних відносинах. Український народ сам обирає відповідальну владу, яка самостійно здійснює якісну політику і відповідно приймає рішення щодо внутрішньої і зовнішньої політики. Але робить ця влада все за інтересами свого народу, а не під чиїмось зовнішнім тиском.

Якою бачите Україну після війни?

Це теж буде залежати від кожного з нас. Ці жахливі події мали чомусь навчити не тільки нашу владу, а й кожного українця. Якщо всі критично подивляться на своє довоєнне життя, зроблять певні висновки, то в України прекрасне європейське майбутнє. Ніхто не побудує успішну країну, крім самих українців. Тому – все в наших руках. Особисто я вірю в мудрість нашого народу.

Що хотілося б сказати і побажати нашим землякам?

Землякам, як і всім українцям, я хочу побажати віри у перемогу. Я розумію, як важко не бути на передовій, не бачити, що насправді відбувається на фронті та вірити в те, що ми можемо здолати такого страшного ворога. Терпіння та віри. Ми робимо все, щоб Україна продовжила свою цивілізовану ходу та посмішки повернулися на обличчя наших дітей.

Замовити продукцію «Поліської комори-степки» можна тут:
Facebook
WhatsApp
matcyk.com