fbpx

Хай так і буде

Головна Сторінка » Хай так і буде

Колись давно, в дитинстві й ранній юності, було на світі кілька хлопців, на яких я хотів бути схожим і дивився на них із печальним завмиранням серця, як ото дивишся, прости Господи, на недоступних дівчат. Й страждав од тієї зачарованості, бо здавалося, що я проти них ніхто й ніщо і ніколи не зумію стати хоч трохи такими, як вони.

Десь аж після армії ця біда мене покинула. Хоча, думаю, все те не минуло марно, бо від кожного з тих хлопців я щось узяв. І не позичив чи випросив а виростив сам у собі. Щоб було як у них. Той був мускулястий, високий і я накачався, хоч підріс не дуже. Той здавався взірцем залізної волі і я собі старався. Той філософствував про святість мистецтва і я за ним. Той дисиденствував і я хотів. А ще хтось хвацько пив з горла яготинську яблучну йохву (руб-чотири за пляшку) або красиво курив “Приму” і я почав.

Пізніше, років через десять, двадцять чи й усі п’ятдесят, я зустрічав когось із тих хлопців і здебільшого не знаходив ні в кому того, що від них узяв. Той, що колись здавався залізним, виявився слабаком. Той, що філософствував про високе мистецтво, просто тішився своїм пустопорожнім умінням гарно говорити. А той, що дисидентствував, став банальним сентиментальним старим совком.

Мабуть, я теж зовсім не цяця, тільки от майже все, що в мені є хорошого якраз од тих хлопців. Вони не винні в тому, що я сприймав їх такими, якими вони не були, окрім хіба що одного мускулястого й високого.

Як казала одна розумна дівчина з тих давніх часів: “Ти мене собі придумав!” Я парирував: “Якщо й так, то придумав же гарно, хіба ні?”

Справді, все, що є в світі путнього, виникає з самообману. Можна було собі придумати й якихось інших хлопців (та й дів­чат), тільки що ж тепер зробиш. Уже як є хай так і буде.