Ісламська Республіка Іран стоїть перед обличчям одного з найсерйозніших викликів за останні десятиліття. Попри масові загальнонаціональні протести та посилений зовнішній тиск, правляча еліта країни поки що демонструє непохитну згуртованість. Аналітики стверджують, що режим аятол, хоч і ослаблений, продовжує успішно протистояти загрозам.
Хвиля невдоволення прокотилася Іраном, розпочавшись з економічних причин, таких як стрімке зростання цін. Протести швидко переросли у пряме протистояння клерикальному правлінню. Цей рух став п’ятим великим повстанням з 2009 року, підкреслюючи глибоку внутрішню кризу.
Повідомлення про кількість жертв значно різняться. За офіційними даними іранських чиновників, загинуло близько 2000 осіб, у смертях звинувачують “терористів”. Водночас, правозахисні організації, такі як HRANA, підтверджують загибель щонайменше 573 людей та повідомляють про понад десять тисяч арештів.
Основою стійкості режиму є його розгалужена система безпеки. До неї входять Революційна гвардія та парамілітарні формування “Басідж”, загальна чисельність яких сягає близько мільйона осіб. Ця система дозволяє ефективно придушувати внутрішні заворушення та ускладнює вплив ззовні.
Зовнішній тиск на Тегеран посилюється, зокрема з боку адміністрації США. Президент Дональд Трамп неодноразово погрожував військовими діями у відповідь на жорстоке придушення протестів. Минулого року режим також постраждав від кампанії бомбардувань іранської ядерної програми та ключових чиновників, проведеної США та Ізраїлем.
Водночас, виживання режиму не гарантує стабільності. Іранська економіка страждає від жорстких санкцій, без видимих перспектив швидкого відновлення. Ядерна програма країни деградувала, а регіональні союзники “Осі опору” зазнають значних втрат у Лівані, Сирії та Газі.
Експерти зазначають, що для успішного повалення режиму потрібні не лише вуличні заворушення, а й розкол всередині держави. Зокрема, певні сегменти силових структур мали б перейти на бік протестувальників. Без такого внутрішнього розколу, режим, імовірно, втримається.
Дональд Трамп та його радники розглядали різні варіанти дій щодо Ірану. Обговорювалася так звана “венесуельська модель”, що передбачає усунення вищої влади за умови співпраці решти державного апарату. Проте, така стратегія стикається з серйозними перешкодами в Ірані, включаючи глибоку інституційну згуртованість та потенційні етнічні розколи.
Серед можливих дій згадуються морський тиск на постачання нафти, цілеспрямовані військові або кіберудари. Деякі пропозиції не вимагають застосування сили, наприклад, відновлення доступу до інтернету через Starlink для координації протестувальників. Однак будь-яке втручання несе значні ризики.
Ситуація в Ірані залишається вкрай напруженою. Хоча країна, за оцінками, ще не досягла “моменту падіння”, режим перебуває у складній ситуації, що ускладнює його подальший розвиток. Чи зможе клерикальне правління знову втриматися ціною репресій, чи його запас міцності близький до вичерпання – питання залишається відкритим.