Картину з Путіним у труні повісили у вбиральні

У столичній галереї “Білий світ” триває виставка “Воєнний стан” художника Владислава Шерешевського. Представив 45 робіт, створених після 24 лютого. Розповідає про нові картини

Затоплення крейсера “Москва” зобразив на полотні й опублікував у соцмережах за кілька днів до того, як російський флагман Чорноморського флоту пішов на дно.

Попередній візит Бориса Джонсона в Україну не був анонсований. Передбачив його портретом британського прем’єр-міністра.

Люди писали: “Намалюй уже, що Путін помер”. Зобразив, як лежить у мавзолеї. Потім його винесуть і закопають, як собаку. Так було зі Сталіним.

Картину Ze End із Путіним у труні повісили у вбиральні. Там трохи запах, але так і має бути. Після відвідин не забудьте помити руки.

До своїх пророчих здібностей ставлюсь іронічно. Хочеться прокинутись і почути добрі новини. Тепер приємних снів небагато, переважно жахи.

Вирішив, що картини це й буде моя війна. Малював швидко. Виснажився. Ці полотна, з одного боку, реагують на сьогодення. А з другого, мають художнє наповнення, щоб на них було цікаво дивитись і через 30 років.

25 лютого, на мій день народження, в галереї “Блок А” мала відкритися виставка. Готував пейзажі, портрети, натюрморти. Живопис багатий, фарб намішано, краєвиди такі французькі. Не полінувався замовити в Італії рамки. Але опинився у Надвірнянському районі Івано-Франківщини в далеких родичів.

До обласного центру 40 кілометрів, до Буковелю 60 з гаком. Зі мною велика родина і малі, і старі. Постійно читаєш новини. Зрозумів, мушу малювати. Але жодних фарб. 27 лютого почав шукати. Три-чотири дні не міг знайти ходив, як хворий. Сніг чистив, щось по господарству робив. Ні у Франківську, ні в Коломиї жодна художня крамниця не працювала.

Десь на п’ятий день відгукнулися зі Львова. Фарба “Новою поштою” їхала чотири з половиною дні. Я собі лікті кусав.

Відмовився від ідеї щось накидати олівцем. Хотів писати картини. Бо це найкраще, що вмію. По-друге, таких начерків могло бути багато. Інформація ж в інтернеті змінювалася весь час. А я хотів кожну цю подію заглибити, реагувати живописно. Після виставки, яку я готував на 25-те, вирішив малювати трьома фарбами коричневою, чорною і білою. Потім додалася жовта. Із дніпровського Музею українського живопису прислали. Я колись робив там велику виставку на 220 робіт.

Малював щодня. Емоційно важко було працювати з портретами. Для відпочинку перемикався на натюрморти. Наприклад, там, де горить танк із літерою Z, картина так і називається “Натюрморт”, бо перекладається з французької як “мертва природа”.

Окрема тема хліб. Друга картина, яку намалював, тепер у Дніпрі, в центрі допомоги переселенцям. На ній дівчина їсть паляницю, а на тлі палає збитий ворожий літак.

Полотен із хлібом багато. Хотілося їх малювати, коли почалися розмови про зірвану посівну. Паляниця ж має надріз, наче шрам. Здається, що хлібину розриває, але лишається цілою.

Мене багато хто знає по картинах із тортиками. Завжди були живописні. А тортики воєнного часу сіро-попелясті більше нагадування про солодощі.

Намалював круасан, а наступного дня Анджеліна Джолі приїхала до Львова. Побувала в сиротинці на Сихові. Там поряд, окрім “Львівських круасанів”, нічого більше нема. Зайшла до них. Мені з того закладу розповідали, що в середньому мають денний виторг 20 тисяч. Після візиту голлівудської зірки підскочив до 55. Дзвонили довго: “Продай нам цю картину”.

Помітили, що взуття на роботі “Чоботи, укриття” вінтажне? Це відсилання до бомбосховищ Другої світової. Читав якраз книжку Бориса Джонсона “Фактор Черчилля”. Там є спогади про безперервні нацистські нальоти на Лондон.

Боксерські рукавички на цвяху “Для збереження обличчя”. Ідея народилася після слів Макрона, що Путіну треба зберегти лице. Але як? Голими кулаками, якщо довго пику товкти, то руки поб’єш.

Пейзажі в мене з проривом удалечінь. Дають відчуття, що щось от-от має статися. Є тривожний, але з дорогою і світлом наприкінці.

Маю серію портретів монстрів. Бо ми воюємо не з людьми. Орки. Хотів показати, щось страшніше за фільми жахів. Мої портрети називаються “CупоZтат”, Zombi, Tagil. Після цих потвор хворим почувався. Лікувався. Як ненависть накопичувалася, знову виливав її на полотно.

Картина “Чорний рот” про пропаганду. Мені казали “зафарбуй російський прапор, бо рано чи пізно має стати нормальною”. Не буде такого. Росія мусить розвалитися. Єдине, що зробив, не намалював емблеми московського телеканалу. Не хотів зайвої реклами робити.

Портрет актора Юрія Яковлєва в ролі пацака з фільму Георгія Данелії “Кін-дза-дза!” теж можна зарахувати до серії про монстрів. Режисер у спогадах пояснював, що вигадав назву жителів планети, на якій панує тоталітаризм, написавши навпаки “кацап”. Не знаю, як ту відверту антирадянщину 1986-го на екрани випустили.

Із серії про дітей не всі картини залишились. Одну на Каннському фестивалі продали. Там був благодійний аукціон для допомоги Збройним силам України.

На роботі “Довоєнна” гарно вдягнена дівчинка стоїть біля каміна. В ньому мирне полум’я, вгорі стоїть бюстик. Можливо, Достоєвського, з яким довелося попрощатися назавжди.

Дітлахи перелякано визирають з-під столу на картині “Рашист пролетів”. Назва відсилання до класики Аркадія Пластова 1942-го “Фашист пролетів”.

На портреті “Жовті стрічки” дівчинка притискає плюшевого ведмедика. На її пальті жовтий скотч. Хіт про “Жовті стрічки символ розлуки й печалі” “Братів Гадюкіних” для мене також символ сучасної України. Хто пам’ятає пісню, зрозуміє назву.

Дівчинка зі скаліченою лялькою на картині “Марік”. Так називають своє місто маріупольці. А ще мого родича Марка теж іноді кличуть Маркусь, іноді Марік. Можливо, дитина так називає улюблену іграшку.

На картині “Зелений коридор” хлопчик у вінтажному пальті й шапці нагадує єврейського малюка часів Голокосту. Бо ми, українці, нині теж переживаємо геноцид.

У картині “Лють” не ставив за мету показати конкретного артиста. Робив узагальнений образ українця, який спопеляє поглядом ворога. Згадав фільм дитинства “Невловимі месники” в якому бандити-українці не хочуть приймати “добру і справедливу” радянську владу. Наратив цей живе в росіянах досі. Зняв цей червоний бойовик 1966-го вірменський режисер Едмон Кеосаян. Згодом став дисидентом. А тепер його син, який починав теж непогано, чоловік Маргарити Симоньян. Обоє божевільні пропагандисти.

“Крик” це з останніх робіт. Теж про дітей. Дівчинка мовчки стоїть, а поруч глиняний півник з відкритим дзьобом. Наче вітає схід Сонця німим криком.

Про бабусю з портрета “Ми з України” мені писали, що саме вона отруїла окупантів. Кажу, так, у неї погляд непростий. Вона, звісно, добра й весела, але не до ворогів, може й “віддячити”.

Коли захисники “Азовсталі” виходили на відеозв’язок, мені замовили серію їхніх портретів. Однієї картини я сюди не привіз, бо ще сира. Ще три маю намалювати. Це для спеціального проєкту в Англії про визволення їх із полону. Тому що фотографій там не показуватимуть. Лише живопис. Є портрет Дениса Прокопенка, командира полку “Азов”. Є Сергій Волина командир морської піхоти. Михайло Діанов морпіх, музикант. Хотів зробити їх такими рембрандтівськими.

Коли бачу портрет “Одеса”, відразу згадую напис на паркані, який колись побачив у цьому місті: “Если маму кто-то тронет, того мама похоронит”.

У мене товариш живе там на 16-й лінії. Каже, що боїться за збиту ракету чи літак прилетить. Але, скоріше, жартома. Бо загалом оптимістичний просмажений сонцем балагур. Щоправда, на портреті не схожий, бо худий, як сірник. Зобразив, скоріше, його ментальність.

Як народжуються мої образи? У мене вже руки стоять так добре, що це проторований шлях голова, око, пензель. Колись так не виходило. Голова придумувала, а руки не встигали. А тепер якщо торкнула тема і хочу її виплеснути, то знаходжу шляхи, як це зробити правильно. Я, як скрипаль, що не задумується, на які струни натискати, щоб гарно звучало. І я теж не надто замислююсь, який мазок де покласти, щоб воно більше вставляло.

Дві картини Smoke on the Water і Cats заробили 23 тисячі доларів для ЗСУ. Плюс у мене тепер три роботи протягом місяця їдуть у Німеччину на аукціон. У Швейцарії також будуть торги й у Канаді. Там серйозні аукціони готують публіку місяць-два. Думаю, ще грошей на ЗСУ прийде. А там трошки й мені вже буде. Бо поки що за свої роботи нічого не отримував. Але не шкодую.

Шкода, що до Дня батька не встиг закінчити картину. Хочу назвати “Батько наш Бандера і батько Махно”.

Трясе глядача, як грушу

“Шерешевський глибокий і нескінченний. Прямолінійний, але хитрий. Витончено брутальний, але всенародно любимий. І притому елітарний. Він настільки різноманітний, що потішить майже кожен погляд і задовольнить будь-яку примху, але водночас майже всякий нерв він знайде чим роздратувати і позлити. Трясе свого глядача, як грушу. Але за це любимо його ще сильніше”

Лара ДУБОВЕЦЬКА, мистецтвознавиця

“Твори Владислава вражають майстерністю і глибоким психологізмом. Його насамперед цікавить людський образ. Він ніби зазирає в душу своїм персонажам. Згодом виліплюючи їхні обличчя розмашистими мазками”

Світлана СТОЯН, доктор філософських наук

“Картину “Рашатудей” Шерешевський намалював 2015 року. Теми російської сучасності зустрічались у нього й раніше, але нечасто, і подавалися зазвичай в якомусь нейтрально-понурому ключі. Тепер же зовсім не так: у нових “російських мотивах” у Шерешевського з’явилася емоція, пристрасть із сильним знаком мінус. Це огида, жах, глузування. Коротше кажучи, автор розставляє акценти просто і прямо, без оцих ось “можлива й альтернативна точка зору”

Альберт ЦУКРЕНКО, музикант

“У живопису, що носить підпис Шерешевського, завжди знаходиться місце для підміни, виверту, цитати, симуляції, сміховинної плутанини. Тільки на його картині можуть бути поєднані в єдине стильове ціле Рєпін і Ван Ґог, Едуар Мане і Клод Моне, голландський натюрморт і розбурхане море епохи романтизму. Його гротеск несе в собі сучасний міський фольклор, політичну злобу дня, пістрявий карнавал студентського гуртожитку. Художник уміє весело перетрусити все те, що називається загальнокультурними надбаннями. У нього вони проходять перевірку на здоровий глузд і життєздатність. Дивлячись на такий опус, чомусь розумієш, що світ уцілів, бо сміявся”

Дмитро КОРСУНЬ, художник

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу “Країна”, оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за “ковідну тисячу”