Кінець легенди титану, чи Ювілей на уламках

“Країна” розкриває історії олігархічних маніпуляцій, шпигунства й системних пограбувань, приховані за стінами єдиного в Європі виробника титанової губки Запорізького титано-магнієвого комбінату.

У грудні 2025-го Запорізький комбінат відзначить 90 років із дня заснування. Виробничі цехи Запорізького титано-магнієвого комбінату (ЗТМК) на території майже 200 гектарів від початку повномасштабного вторгнення мовчать. Держава не розуміє, що робити з промисловим гігантом. “Країна” поговорила з інсайдерами й розкриває справжні історії з життя за стінами промислового гіганта Запоріжжя

Титан для олігарха

На важливості титану як металу з унікальними властивостями, що роб­лять його незамінним у XXI столітті, “Країна” вже наголошувала у статті “Титанова пастка”. У ній головний титановик України академік Орест Івасишин розповідає, як за блиску­чою поверхнею цього критично важливого матеріалу ховається світ військових таємниць, геополітичної залежності й корпоративних схем.

Як з’ясувала “Країна”, саме корпоративні схеми роками вбивали Запорізький титано-магнієвий комбінат. 2013-го компанія Дмитра Фірташа на базі державного підприємства “Запорізький титано-магнієвий комбінат” створила ТОВ “ЗТМК”. 51% залишився у власності держави, а 49% перейшли у власність компанії Дмитра Фірташа Group DF, яка перемогла на конкурсі Фонду державного майна України. Олігарх повинен був інвестувати в модернізацію заводу $110 млн і освоїти нові види титанових виробів. Але все пішло не за планом.

Щоб відлякати будь-яких потенційних конкурентів та інвесторів, на ТОВ “ЗТМК” навмисно накопичили гігантський борг за електроенергію 1,5 млрд грн. Як кажуть працівники комбінату, бізнесмен мав вплив на Запоріжжяобленерго. Постачальник не відключав комбінат від мережі та вибудував схему так, що будь-які платежі з боку ЗТМК йшли на погашення відсотків, але ніколи не торкалися основної суми боргу, роблячи його вічним.

Ця стратегія була геніальна у своєму цинізмі: вона давала Group DF змогу одержувати максимальний короткостроковий прибуток через експорт та угоди з афілійованими компаніями й водночас стратегічно знищувала довгострокову цінність підприємства для будь-якого іншого інвестора.

І це не єдиний випадок. За дивним збігом обставин компанія Smartora Trading Ltd., афілійована з Групою компаній Group DF, за рік до приватизації ЗТМК оголосила про придбання третини заводу TiFac Titanium. Це сучасний завод неподалік італійського Рима. Одна з основних спеціалізацій титанові прутки для медичних імплантів.

За свідченнями тих, хто працював на комбінаті тоді, значну частину продукції ЗТМК постачали саме на цей завод в Італії. І для цього не потрібна була модернізація виробництва. Потрібна була сировина титановий шлак, який і так виготовляли на комбінаті. До того ж, як стверджують джерела, ціна на титановий шлак для заводу TiFast була вдвічі нижча порівняно з ринковою. Фактично український державний актив використовували для забезпечення сировиною приватного європейського бізнесу олігарха. А реальний власник Фонд державного майна України не помічав усіх негараздів на комбінаті роками. Не дивував чиновників навіть той факт, що замість модернізації на комбінаті роками створювали видимість підготовки до неї. Як розповів начальник технічного відділу комбінату в ті часи Олександр Осипенко, було написано безліч варіантів Стратегічної програми розвитку й технічної модернізації виробництва. Усе відправляли у Фонд держмайна й інвестору, але там тонуло, як у чорній безодні. Минуло п’ять років, а на комбінаті все ще готувалися до реконструкції. Так у звіті про виконання Стратегічної програми за 2019-й, який є в розпорядженні “Країни”, читаємо: розроблено завдання на проєктування проєкту з реконструкції цеху з виробництва титану губчастого. Знаєте, скільки грошей на це заклали? 20 тисяч гривень на рік. За такі гроші можна хіба що написати про реконструкцію, а не виконати її.

Тільки 2020 року почався реальний процес повернення ЗТМК у державну власність. Попри урядові пресрелізи про повне повернення комбінату в державну власність, суди тривають.

Не будь, як Корольков

Коли великі гроші зустрічаються з великою політикою, завжди потрібен той, на кого можна звалити провину. На ЗТМК такою людиною став Володимир Корольков. Спочатку фірми олігарха Дмитра Фірташа створили для державного підприємства ЗТМК штучні борги, наприклад, за постачання електроенергії через компанії-прокладки. Потім, коли на модернізацію заводу зайшли інвестиційні гроші, їх перевели з рахунку нової приватної компанії (ТОВ) на баланс державного підприємства.

Саме для цієї операції на посаду директора ДП і призначили Володимира Королькова, якого підвищили з керівника цеху електролізу, зробили ідеальним кандидатом на роль хлопчика для биття. Отримавши кошти, він негайно використав їх для погашення заздалегідь створених перед фірмами олігарха боргів. Таким чином, інвестиції, нібито вкладені в завод, здійснили повне коло та повернулися до свого джерела гаманця олігарха.

Тоді як організатори схеми залишилися в тіні, на Королькова було покладено всю відповідальність і він отримав суворий вирок дев’ять років ув’язнення. Його історія стала на заводі настільки повчальною, що породила гірку приказку, що застерігає від наївності: не будь, як Корольков.

Маленький бізнес директора великого комбінату

Королькова на посаді змінив Володимир Сівак, який теж закінчив трудову діяльність вироком суду. Це теж історія про гроші. Металеві гроші. Як розповіли джерела, для директора комбінату Сівака п’ятниця була не кінцем робочого тижня, а днем збирання врожаю. Його щотижневий “обхід комбінату” ритуал, якого повинні були боятися всі підлеглі, був чистим театром. Незалежно від офіційного маршруту фінальний акт завжди був той самий: паломництво на майданчик для зберігання брухту.

На відміну від технологічних процесів, які, здавалося, мало його цікавили, директор тут змінювався. Він із живим інтересом вивчав журнали обліку й оглядав купи металу. Особливу цінність представляли списані залізничні цистерни, а точніше їхні колісні пари. Колеса й осі виготовляли зі спеціального дорогого сталевого сплаву. То справді був елітний лом.

Для всіх на заводі було очевидно: це його “маленький власний бізнес”. Кримінальну справу проти Володимира Сівака згодом порушили, але не за торгівлю брухтом, а за нецільове використання коштів на оплату електроенергії. А от очевидна схема

з брухтом виявилася невразливою для правосуддя. Гори списаного металу, що накопичилися “ще з часів Брежнєва”, служили ідеальним прикриттям директор просто наводив лад.

Фінал історії директора Сівака став апофеозом безкарності. Перебуваючи під домашнім арештом, він подав клопотання до суду з проханням змінити запобіжний захід: він є багатодітним батьком і йому треба виховувати дітей.

“Найгуманніший суд у світі” пішов йому назустріч. Результат не змусив себе чекати: буквально наступного дня Сівак залишив Україну. Він попрямував до Відня, приєднавшись до олігарха Фірташа. Там, за словами джерела, він живе в так званій золотій клітці в особняку під посиленою охороною, який назавжди недосяжний для українського правосуддя.

Директор технічний чи ­російський шпигун

У часи, коли Володимир Сівак був директором, крім нього, був іще один директор технічний. Цю посаду обіймав громадянин Росії Ігор Сізіков. Людина, яка багато років керувала структурними підрозділами прямого конкурента запорізьких виробників титану, що тривалий час жив і розвивався за рахунок постачання титанового шлаку із ЗТМК. Усе це про російське ВАТ “Корпорація ВСМПО-АВІСМА”.

Працівники комбінату, з якими поспілкувалася “Країна”, згадують Сізікова як справжнього рашиста. Його метою було шпигувати та шкодити комбінату.

Наприклад, його цікавили креслення дозатора для тетрахлориду простого й ефективного пристрою, розроб­леного українськими конструкторами. Побачивши його, Сізіков, відомий своєю зневагою до всього українського, не зміг стримати захоплення: “Як цікаво, українці таки можуть, коли хочуть”.

Під приводом вивчення він попросив надати йому оригінальні креслення. Невдовзі вони безслідно зникли. Як вважає Олександр Осипенко, на заводі всі зрозуміли: Сізіков вивіз їх у Росію, щоб продати друзям на ВСМПО-АВІСМА. Відновити документацію так і не змогли.

Ще більш виразний приклад історія з цехом із виробництва германію. Маловідомий пересічній людині елемент має важливе військове значення. Германій це основа для інфрачервоної оптики. Насамперед це прилади нічного бачення, системи наведення. На відміну від титану, його виробництво не потребує великих затрат електроенергії. Все виробництво було зосереджене в одному цеху.

2013 року керівництво заводу за пропозицією директора технічного Ігоря Сізікова запустило процес ліквідації виробництва германію під приводом будівництва нового шлакового цеху. Сізіков розкритикував обране для будівництва місце й переніс майданчик упритул до германієвого цеху. Потім оголосив, що приміщення цього цеху використають як допоміжні. Під цим соусом розпочався повний демонтаж обладнання, яке згодом здали на брухт. Персонал звільнили. Унікальне виробництво перестало існувати.

Знищення германієвого цеху на ЗТМК дивним чином збіглося з будівництвом у Підмосков’ї першого в Росії заводу з виробництва германію. Для прискорення процесу активно переманювали інженерів із германієвого цеху на ЗТМК, отримуючи доступ до безцінних технологій та досвіду. Ліквідація українського заводу розв’язувала для Росії одразу два завдання: усувала прямого конкурента й замикала новий ринок виключно на собі. Цінність цього активу, проігнорована в мирний час, була трагічно очевидною під час повномасштабної війни, коли прилади нічного бачення та дрони стали запорукою виживання на полі бою.

Пізніше один із директорів комбінату, виявивши порожні корпуси, ініціював розслідування і подав позов за фактом знищення виробництва. Цей суд, за словами очевидців, “досі ще бовтається десь”, не даючи жодних результатів.

Благодійний хабар для ­контррозвідки СБУ

Куди ж дивилися працівники СБУ, які мали б цікавитися, чи не працює іноземний громадянин в інтересах іншої держави? Вони цікавилися, але іншим: як покращити своє матеріальне становище за рахунок ЗТМК. Як доказ маємо справу співробітника відділу контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки Управління Служби Безпеки України в Запорізькій області, який 2015 року вимагав хабар за закриття кримінальної справи проти ЗТМК. За словами представників компанії, це було частиною ширшої кампанії тиску, яка включала блокування повернення ПДВ на 60 млн грн.

Гроші 25 тис. грн не передавали в конверті, а вони були офіційно перераховані з рахунку пов’язаної із ЗТМК компанії (ТОВ “Титан Україна”) на рахунок Запорізького ­обласного благодійного фонду ­підтримки правоохоронної діяльності. Головна зброя цієї схеми її вірогідність. Як підтвердили в суді директор фонду та навіть працівники СБУ, ця організація була реальна і справді надавала матеріальну допомогу правоохоронцям. Коли процедурні помилки стерли зі справи записи розмов, усе, що залишилося в суду, це факт банківського переказу на адресу благодійної організації. В результаті Жовтневий районний суд Запоріжжя виправдав майора СБУ. Прокурор, звісно, не заперечував.

Професіонали чи “ліквідатори”?!

ЗТМК, що простоює з початку повномасштабного вторгнення, в жовтні 2025 року отримав нову команду управлінців, призначену Фондом державного майна України. Це призначення мало би стати сигналом про відродження промислового гіганта, але натомість викликало шквал запитань. Головне запитання: чи є ці ­призначення спробою відродити комбінат, чи підготовкою до його залишкової ліквідації та розпилу на брухт?

Щоб зрозуміти справжні наміри, що стоять за цими кадровими рішеннями, необхідно детально проаналізувати ключові фігури нової команди. Стратегічне значення ЗТМК для економіки України вимагає, щоб його очолювали досвідчені фахівці з бездоганною репутацією. Аналіз професійного минулого новопризначених керівників малює зовсім іншу картину.

Професійний шлях нового директора Валерія Гапонова налічує майже 40 років у енергетичній галузі. Він обіймав посади генерального директора Запоріжжяобленерго, очолював територіальний підрозділ НКРЕКП та місцеву філію Укрспецсвітла. Жодного стосунку до титанової промисловості в його біографії немає.

Це вже не перша спроба Фонду держмайна прилаштувати Гапонова на відповідальну посаду. У лютому 2020 року Кабінет міністрів погодив його кандидатуру на посаду в. о. директора АТ “Хмельницькобленерго”. Проте це рішення спровокувало корпоративний конфлікт. Фонд намагався замінити чинного керівника Олега Козачука, але той доклав значних зусиль і у квітні того ж року поновився на посаді. Після цієї невдачі Валерій Гапонов вийшов на пенсію і підробляв у Києві на посаді заступника директора нікому не відомого науково-дослідного інституту.

І от Фонд ставить його управляти унікальним титановим комбінатом. Це як мінімум викликає обґрунтовані сумніви щодо його відповідності завданням, що стоять перед комбінатом.

Біографія нового комерційного директора ЗТМК Олександра Хмільківського є низкою скандальних епізодів та дивних ініціатив, які ставлять під сумнів його репутацію як ефективного топменеджера державного сектора.

2019 року Хмільківський зареєстрував громадську організацію “ЗЕ команда” та подавав декларацію як кандидат у народні депутати, проте ні членом команди Володимира Зеленського, ні кандидатом у народні депутати так і не став. Згодом він з’явився на політичній арені зовсім іншої політсили ВО “Батьківщина”.

Наразі пан Хмільківський є обвинуваченим у кримінальному провадженні за статтею про шахрайство (ч. 4 ст. 190 ККУ). Правопорушення стосується незаконного заволодіння земельною ділянкою в Івано-Франківській області.

Щодо управління державним майном, то 2021-го Фонд держмайна довірив йому директорство в Одеському науково-дослідному інституті телевізійної техніки. Він активно готував інститут до приватизації компанією “Буковель”, але угода зірвалася через повномасштабне вторгнення та, як стверджується, неформальні зв’язки директора з покупцями.

Згодом Хмільківський обійняв посаду заступника директора в дитячому центрі “Молода гвардія” в Одесі. Тоді в одному інтерв’ю одеським медіа Хмільківський цинічно зауважив, що “держава, здається, прагне довести свої активи до ручки, щоб зрештою продати їх за копійки”. Ця фраза звучить особливо тривожно на тлі його призначення на стратегічній державний об’єкт.

Найбільшою прямою загрозою для існування комбінату видається фігура юриста Дмитра Лобікова. Його ім’я в Запоріжжі добре відоме у зв’язку зі знищенням іншого промислового гіганта Запорізького алюмінієвого комбінату. Після його управління від заводу залишилися лише зовнішні стіни корпусів усе обладнання порізали на метал.

Його зв’язки з Фондом державного майна простежуються через бізнес-партнерку Олександру Васильченко. Згідно з даними системи Opendatabot, вона є співвласницею його адвокатського об’єднання “ПРЕМІУМ”. 2020-го Васильченко працювала у ФДМ України заступником директора департаменту, що відповідав, зокрема, за управління державною частиною ЗТМК, і могла впливати на призначення керівництва комбінату.

Саме тоді Дмитро Лобіков уперше влаштувався на ЗТМК, але пропрацював там лише два місяці.

Восени 2025 року він повернувся. На комбінаті отримав посаду помічника директора технічного, притому сама посада директора технічного є вакантною. Коли цю позицію запропонували Олександрові Осипенку, той прямо запитав у Дмитра Лобікова, чи планують вони різати комбінат. У відповідь почув: “Ну а як ви уявляєте собі далі жити персоналу комбінату? Тільки так”. Як виявилося згодом, це був анонс подій, що розпочалися на комбінаті майже негайно.

У своїй заяві до поліції від 6 листопада 2025 року головний технолог проєктів Інституту титану Олександр Осипенко, посилаючись на інформацію від співробітників, які ще працюють, повідомив поліції “про підготовку до розкрадання майна комбінату”. За його даними, “з жовтня 2025 року на території ЗТМК відбувається повне руйнування електролізного цеху №7 з метою викрадення кольорових металів”.

Ідеться про демонтаж 600 т алюмінієвих рейок завдовжки більш як 100 м кожна. Ціна на алюмінієвий лом на ринку коливається від 50 до 300 грн за кілограм. Навіть за найнижчою ціною потенційний незаконний прибуток організаторів схеми обчислюватиметься десятками мільйонів гривень.

Ситуація ускладнюється й у цеху №2. Там звільнився весь виробничий та адміністративний персонал. Начебто за власним бажанням. Через це без належного нагляду залишилися небезпечні об’єкти. У різних ємностях на території цеху зберігається майже 140 т тетрахлориду титану сильнодіючої отруйної рідини.

Технічного стану цих ємностей ніхто не контролює, стверджується в заяві до поліції, яка є в розпорядженні “Країни”. Це не теоретична загроза: п’ять років тому протікання цієї ж речовини спричинило масштабне задимлення на комбінаті, для ліквідації якого знадобилося пів сотні вогнеборців. Повторення інциденту може спричинити екологічну катастрофу.

Спроби привернути увагу державних органів до знищення стратегічного підприємства поки що не дали результату, що може свідчити про свідоме ігнорування проблеми чи навіть її покривання.

Так Фонд державного майна на запит “Країни” з проханням розповісти про плани відродження виробництва на комбінаті відмовився надавати будь-яку інформацію, посилаючись на воєнний стан та ризики для стратегічного підприємства.

А заяву Олександра Осипенка про підготовку злочину й факти пограбування зареєстрували лише після скарги до суду та долучили її до матеріалів іншої справи лише як “свідчення свідка”. Бо, як виявилося, за кілька днів до цього в поліції прийняли заяву від нового керівництва ЗТМК, яке, видно, вирішило діяти, як у старому анекдоті: все вали на попередників.

Як стало відомо “Країні”, 20 листопада 2025 року з будівлі заводоуправління були викрадені сервери, на яких зберігалася документація комбінату. А на днях із фасаду будівлі зникла трикілограмова титанова дошка на честь отримання першого титану в Україні. Що далі, ніхто не може спрогнозувати. Зібрані факти малюють дуже похмуру картину. Усі історії свідчать про те, що ЗТМК цілеспрямовано ведуть до знищення від призначення на ключові посади людей із сумнівною репутацією та досвідом ліквідації підприємств до прямого визнання намірів різати комбінат на метал та вже розпочатого демонтажу унікального обладнання. Бездіяльність Фонду державного майна приготувала комбінату 2025 року непередбачуваний ювілей на власних уламках.