Коли українці втрачали незалежність і державність, завдяки одягу намагалися зберігати свою ідентичність, – засновниця Всесвітнього дня вишиванки Леся Воронюк

Home Новини звідусіль Коли українці втрачали незалежність і державність, завдяки одягу намагалися зберігати свою ідентичність, – засновниця Всесвітнього дня вишиванки Леся Воронюк

Про це розповіла засновниця Всесвітнього дня вишиванки Леся Воронюк в інтервʼю проєкту “Європейці” на телеканалі “Еспресо”.”Ми у 2022 році, в момент повномасштабного вторгнення, з нашою командою поїхали в експедиції й зібрали величезну роботу  про жовто-блакитні кольори у вишивці й тризуби. Коли українці втрачали незалежність і державність, були під різними окупаціями, в тому числі в період радянської окупації, вони завдяки одягу намагалися зберігати свою ідентичність. Ми знаходили історії, як ці речі з жовто-блакитним вишиттям, з тризубами закопували в землі, ховали в дуплах дерев, на горищах, в сінниках, десь в корівниках, замуровували тощо, аби перетримати ці речі”, – розповіла Воронюк.За словами письменниці, в різних регіонах України родини десятиліттями приховували вишиванки у землі, скринях чи схованках, а згодом випадково знаходили їх, відновлюючи таким чином власну родинну історію та пам’ять про український визвольний рух.”Бували дуже різні історії. Хтось заховав – одне покоління, потім родину могли депортувати чи ще щось, знання втрачалися. Є дві цікаві історії, які ми зафіксували й у фільмі “Спадок нації”, в нашій книзі “Нетлінні”. Історія про те, як хтось на  подвір’ї в старому дуплі заховав клунок з вишиванками, про який всі забули.  І у 1990-х роках там завелися бджоли. А коли  сучасні господарі полізли за медом, дістали звідти клунок з вишитими сорочками. І так розмоталася ниточка роду, родоводу, історії про те, що там були повстанці, вояки от вся ця фантастична історія, яка дуже затиралася. Були історії про те, як закопували в землю в скринях вишиті сорочки. І ми це фіксували особливо на Сокальщині Львівської області. Це було масове явище. І коли ми цю історію розповіли у фільмі, дехто з етнографів-науковців поставив під сумнів, як полотно може не зітліти за 60-80 років, мовляв, це художній прийом документалістів. Ми знайшли величезну кількість свідків, сімей, які цей факт підтверджували.  За простою логікою ці речі мали б зітліти, але вони залишилися”, – додала вона.