Мені потрібен прихисток. П’ять років життя в Херсоні постійно снився Львів. Блукала вулицями, дивилася на вікна, але не уявляла побуту людей, які живуть за ними. У Львові ж, заглядаючи крізь шпарину фіранок чужих вікон, відчувала, що це мій дім.
Пішла навчатися на журналіста після фільму про Говарда Стерна “Частини тіла”. Хотіла бути радіоведучою. Але не взяли, мала надто високий голос.
Писати для мене мука. Навіть кілька речень у месенджері нашкрябати мордування.
Фах, професія, робота людини однозначно повинні бути її частиною. Принцип “сродної праці” втілюю з дитинства.
Нефахово питати в митця, в якому стилі він працює та які в нього плани. Це наче завдання до визначення недоавтора.
Світ більший, ніж ми здатні бачити й можемо його науково пояснити.
Люблю прості радості, які фоново непомітні, якщо щодня не звертати на них уваги. Наприклад, вода з-під крана. Вона є, і ще й тепла. Тішуся цим. Також люблю їсти, подобається смак соковитої звичної страви.
Світ більший, ніж ми здатні бачити й науково пояснити
Сонячного дня крізь аркові кленові крони бачила, як додому повертається бабця, татова мати. Моя мама, стоячи перед вікном і тримаючи мене, напружилася. Я була вперше заскочена відчуттям ворожості в цьому світі. Але вже розуміла, що обираю сторону мами. Тоді мені було 9 місяців.
Навіть найпростішу роботу неможливо зробити без натхнення. Їжа, будівництво, прибирання всі містять цей інгредієнт. Якщо усвідомлюємо, що наша дія не дасть результату, це про відсутність натхнення.
Якщо людина знайома з болем, то хоч ким би вона стала, цей біль буде в її трудах, словах і поведінці. Просто так буде.
У житті немає сценаріїв і формул. Маємо навчитися розуміти, де добро, а де зло. На щастя, в цьому нам допомагає ще й законодавство.
Я не революціонер. Я автор і людина для дому.
Німці дослідили ДНК жінок в українських селах по всій країні. Виявилося, що жінки протягом 45 тисяч років практично не змінювали місця проживання. Мали прекрасні умови тепло, чорноземи. Чоловіки натомість багато мігрували. Одні йшли, на їхнє місце приходили інші. Українки завжди самі вибирали чоловіків. Може, й тому ми візуально подібні одна до одної та зовсім не схожі на наших чоловіків.
Діти можуть мати тверде бачення світу з раннього віку. Це означає, що еволюція виконала своє завдання й діти народилися розумнішими за батьків. Так і повинно бути.
Якщо любов це окремий світ, то в ньому теж є кити. Один із них мати, другий чоловік, третій дитина, друг, кіт. Любов узагальнене почуття, а кохання його підвид.
Я однолюб. Це не вибір, як вибір кофточки. Це моя природа, вміння бути необтяжливою, необразливою для інших. З Мар’яном я половину життя разом. Є тільки Пирожок, не буде Пирожка не буде нікого. Це звучить трагічно, але не для мене.
Бачила лише кількох справжніх батьків. Це люди, які можуть упродовж усього життя бути цікавими дітям.
Дорослий відрізняється від дитини лише пробігом
Повноцінні взаємини які наповнюють людину і світ.
Буває, мамівство те, що вдається найкраще. Туди жінка лине та сповна цьому віддається. Я ж насамперед друг, дружина Мар’яну, він мені друг і чоловік. Ми мало на що ще здатні, в нас замало ресурсів. Так, ми скупі маємо сили лише на свої заняття та одне на одного.
Кохання з часом лише нарощує масу. В ньому немає оспіваної жертовності, роботи над собою, компромісу. Мільйони зірок померли, щоб народилися ми. То як у коханні можна співати тужливу пісню? Є інший організм і він робить світ наш яскравішим. Не умисно, а просто своєю присутністю. Це ж так круто, коли щось живе обирає контакт лише з тобою.
Дорослий відрізняється від дитини лише пробігом.
Краса з’являється тоді, коли ти здатен її побачити.
Турбує загальнолюдська тисячолітня війна у віруваннях. Не розумію, як можна змагатись у тому, хто вищий у духовності. В одному я беззаперечна: в нації, країни мають бути свої віра та церква. Але не чужорідне бездушшя РПЦ.
Страх прописаний у кістках українців. Надто щільно й умисно вчинено злочини, від яких страждали поколіннями. Усі ми з цими досвідами знайомі. Тому ховаємося, ховаємо таланти й достаток. Бо знайдена зернина, попри голод, може обернутися значно гіршими репресіями.
Моя баба Марія з Чигирина радила: “Юля, будь хитра”! Ну як це хитра? Розумна, мудра так, але ж не хитра. Лише у старшому віці зрозуміла, про що йдеться. “Як не було нічо їсти й усі навколо спухші їли зі смітника, я ніколи не їла з ними”, розповідала баба.
Авжеж, офігенно знайти у своєму роду короля Артура. Він пригожий, але чим мені він гожий? Мені не грішно й не кисло бути нащадком землеробів.
Розуміння, що не боюся смерті, виникло одразу після усвідомлення того, що ніколи не захочу бути матір’ю. Не бачу в цих явищах нічого прикрого. Водночас люто, аж до паралізуючого страху боюся смерті, каліцтва, важкої хвороби для ближніх. Хочу, щоб кожен, кого люблю і відчуваю, помер природною смертю, не в муках.
Я не християнка, тому припускаю: навряд чи після смерті ще щось відбувається. Але з усіх сил на це все ж сподіваюся. Бо людська свідомість настільки енергетично потужна, що не може просто розчинитись, наче якийсь харчовий імпульс. Так багато енергонакопичення відбувається у процесі життя, навіть на рівні спостереження за квітом яблуні чи рухом ріжок равлика. Чекаю, рано чи пізно знайдеться щось, що на рівні мого скептичного розуму доведе: у свідомості є продовження.
Світ боїться нашої перемоги
Припускаю свій суїцид. Для цього багато зробила: поговорила з батьками, хоч ми люди різних ідеологій, не маю дітей, обрала фах, у разі припинення моєї діяльності в якому світ не постраждає. Якщо зрозумію, що від мене більше прикрості, ніж добра, вийду з цієї ситуації. І нічого не зміниться.
Рятувала товариша із зашморгу. Розум збагнув, що він не хоче помирати, а тіло вчасно зреагувало. Підставила руки під мотузку. Це було складно, довкола було багато людей, я просила допомогти, але всі впали у ступор. Нарешті мотузку перерізали.
Старість настає в той момент, коли людина каже: “Я все бачив і скажу тобі таке…” Насправді ніхто не бачив усього, а йшов своїм шляхом і бачив пейзаж власного досвіду. Світ більший і ширший. Але людина може бути випалена зсередини, буквально закінчитися.
Останнє, про що думала перед 24 лютого, що Ілон Маск закликав вантажних перевізників ставати в чергу для постачання на Марс. І водночас іде війна, що повертає нас до суперархаїки.
Росії потрібні наші території. А всі публічні заяви пустопорожні маніфести для примноження й виправдання себе. Так, ніби вони мають ліцензію на вбивство, насилля і грабунок.
Усе так примітивно, що ми не могли в це повірити до й після 2014 року. У росіян комплекс неповносправності. Вони самі собі нецікаві, але водночас вважають себе вищими за весь світ.
Світ боїться нашої перемоги. Йому у принципі не потрібні будь-які зміни. Бо доведеться переписувати не одну історію й не одне наукове дослідження. До війни нас умисно не помічали й не залучали до світових процесів. Та я не маю в тім зловтіхи. Своєю перемогою ми не доводимо, що кращі за когось, а демонструємо правду про себе.
Сподіваюся зустріти перемогу в цьому віці, в якому тепер. Буду на цьому ж місці в магічному трикутнику Вірменської вулиці, в себе вдома, з якого не хочу нікуди йти, в колі тих самих людей. І ми святкуватимемо.
Щоб регулярно читати всі матеріали журналу “Країна”, оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за “ковідну тисячу”