Майбутнє України: Чому очікуваний «мир» може стати лише тривалим перемир’ям

Home Популярне Майбутнє України: Чому очікуваний «мир» може стати лише тривалим перемир’ям

У 2025 році світ спостерігав за численними обговореннями та гучними заявами щодо «мирних планів» та потенційної «мирної угоди». Однак, незважаючи на всю риторику, ці дискусії поки що не принесли навіть тимчасового припинення вогню на українській землі чи в її небі. Реальна деескалація залишається невизначеною.

Одне є очевидним: те, що згодом урочисто оголосять «миром», скоріш за все, стане лише перемир’ям між Україною та Російською Федерацією. Багато українців, безумовно, зрадіють навіть такому перепочинку від бойових дій. За сприятливих умов цей період може тривати роками, дозволяючи загоїти найглибші воєнні рани.

Проте, таке перемир’я не обіцяє повноцінного повернення до мирного життя, а також до атмосфери гібридного протистояння 2014–2021 років. Тоді переважна більшість українців не вірила, що млява гібридна війна може перерости у повномасштабну. Навіть напередодні вторгнення 2022 року багато хто вважав заяви Путіна блефом.

Саме ця невіра створювала ілюзію нормального існування, дозволяючи будувати плани на майбутнє. Проте після перемир’я з Росією ця ілюзія вже не відновиться. Кожен в Україні тепер усвідомлює масштаби великої війни та жорстокість російського режиму.

У 2022–2025 роках були створені майже всі можливі воєнні прецеденти, окрім застосування ядерної зброї. Повоєнну Україну не полишить усвідомлення, що будь-який із цих сценаріїв може повторитися. Це змушуватиме суспільство жити під дамокловим мечем нової масштабної війни.

### Виклик 1: Відновлення віри в майбутнє

Перший серйозний виклик полягає у необхідності переконати мільйони людей у перспективах «напівмирної» України. Потрібно довести, що в такій країні варто жити, працювати, виховувати дітей та будувати довгострокові плани. Важливо заохотити українців повертатися з-за кордону та залучати інвестиції.

Існує ризик, що Україну почнуть розглядати як ефемерний простір для короткострокових проєктів, а не для капіталовкладень. Бажання заробити на відновленні та одразу вивести кошти у безпечніше місце, або здобути знання та застосувати їх за межами ненадійної Батьківщини, є руйнівним. Не зводити міцних фундаментів, не думати про розвиток, жити одним днем — такий підхід стане фатальним.

### Виклик 2: Баланс між нормами війни та миру

Другий виклик — пошук балансу між часто суперечливими нормами воєнного і мирного часу. Війна неминуче передбачає посилення контролю та обмежень, тоді як мир асоціюється з лібералізацією та послабленням державного тиску. Загроза нового вторгнення об’єктивно не дозволить одразу повернутися до довоєнної «вольниці».

Гарячі суперечки очікують з багатьох чутливих питань: демобілізація, поповнення Збройних Сил, відкриття кордонів, межі політичної діяльності та свободи висловлювань. Поспішні популістські рішення можуть негативно вплинути на обороноздатність країни, спровокувавши Москву на нову агресію.

Водночас, в Україні вже сформувався прошарок бенефіціарів війни. Для них військові обмеження є джерелом доходу або можливістю просувати власну ідеологію. Ці особи протистоятимуть лібералізації, посилаючись на небезпеку та звинувачуючи опонентів у «проросійськості».

### Виклик 3: Запобігання внутрішньому протистоянню

Найголовніший виклик повоєнного часу — не допустити, щоб боротьба із зовнішнім агресором переросла у внутрішню війну всіх проти всіх. На початку війни часто здається, що вона облагороджує людей, але з часом цей міраж розвіюється. Війна, як правило, змінює людей на гірше, роблячи їх цинічними, жорстокими та емоційно нестабільними.

Дехто звик сприймати співвітчизників як витратний матеріал, інші вважають нормою незаконні дії. Є й ті, хто готовий виправдовувати булінг з ідеологічних мотивів.

У разі перемир’я цю «гримучу суміш» доповнить масове розчарування через неоднозначні підсумки війни та тривога щодо її відновлення. За неможливості дотягнутися до зовнішнього ворога виникне спокуса виплеснути власну фрустрацію на тих, хто поруч.

Деякі можуть сприйняти громадянське протистояння як шанс «побудувати ідеальну країну» або компенсувати незадовільні результати війни. Однак внутрішньоукраїнська війна матиме лише одного переможця, і він перебуватиме в Кремлі.