Із початку повномасштабного вторгнення російських військ на українську територію компанія Кока-Кола, Coca-Cola HBC та Фундація Кока-Кола виділили понад $20 млн на гуманітарну допомогу цивільному населенню та підтримку співробітників компанії, які працюють в Україні.
5 травня до модульного містечка для переселенців, розташованого на вул. Червоної Калини у львівському мікрорайоні Сихів, під’їжджає вантажівка. Товариство Червоного Хреста України за підтримки Фундації Кока-Кола привезло 1410 постільних наборів для мешканців містечка та потужний генератор для обігрівання й освітлення приміщення.
Модульне містечко складається із 94 будинків. Тут мешкає близько 1000 переселенців із зони бойових дій. Найбільше з Донецької та Луганської областей. Є також ті, хто переїхав до Львова з Харківщини, Запоріжжя, Херсонщини, Миколаївщини. Третина мешканців діти. Для їхнього дозвілля на території містечка облаштували відпочинкову зону з турніками, лавками та лабіринтом.
Мешкає близько 1000 переселенців із зони бойових дій. Найбільше з Донецької та Луганської областей
“У нашому місті є декілька модульних містечок. Це найбільше. На території є приміщення для проживання сімей у літній період. Будинки для перебування взимку тепліші та комфортніші. Спочатку облаштували територію, підвели комунікації. Тоді взялися за самі будиночки, дитячу зону, кухні, кімнати. Усе робилося швидко та якісно. Тут потрібні потужні генератори, бо освітлення та опалення на електриці. Тому ми особливо вдячні спонсорам за таку допомогу”, розповідає Ігор Кобрин, начальник управління соціального захисту Львівської міської ради.
Люди, які із зони бойових дій приїхали до Львова й не мали де зупинитися, у ЦНАПі отримували інформацію про модульне містечко.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Було страшно, що росіяни підуть на Дніпро”, – як живуть українці у гігантській “Китайській стіні”
“У нас постійно відбувається активна фаза поселення-виселення. Усі основні потреби мешканців намагаємося забезпечувати. Живуть тут безкоштовно. Годують їх отці Салезіяни. Місто зі свого бюджету забезпечує засобами гігієни та побутовою хімією. Але ці люди й далі залишаються верствою населення, що найбільше потребує допомоги. Адже вони не знають, що в них залишилося на окупованій території. А декому вже нема куди повертатися. Вони постійно хвилюються за своїх родичів, які залишились у небезпеці. Тому будь-яка підтримка та допомога спонсорів є дуже важливою”, каже Володимир Головатий, директор Центру соціальної підтримки у Львові.
Коли Росія прийшла, наш дім пограбували та все розбили
На першому поверсі одного з будинків утворилася жива черга.
“Ми тут усім забезпечені. Але коли щось новеньке дають, то тішимося, наче діти. Сюди переїхала на початку квітня торік. Я ще до останнього дня ходила на роботу, працювала в перукарні. Надіялися, що війна швидко закінчиться. Але, коли літак пролетів над нами, почав бомбити місто, ми з донькою схопили малого онука, покидали речі в сумку й викликали таксі. Втекли до Краматорська. А звідти нас Червоний Хрест України автобусом вивіз до Дніпра. Тоді безкоштовно доїхали до Львова. Донька з малим поїхали в Німеччину. Вона вагітна, через два тижні народжуватиме. Дуже хоче додому. Каже, що там нічого не радує, бо це чужа земля, чужа мова. Я тут сама, але додому нема куди повертатися. Коли Росія прийшла, наш дім пограбували та все розбили. У мене ще одна донька залишилася з чоловіком на Донеччині. Пережили окупацію, тепер там Україна. Щохвилини думаю, як вони там”, розповідає Любов Максименко з міста Лиман Донецької області.
Починають роздавати коробки. Люди по одному заходять у кімнату. Дехто вже в коридорі розпаковує. Усередині лежать ковдра, подушка, постільний набір та рушники.
“Можна я зайду? Я після інсульту, мені важко чекати. А так хочеться себе чимось новеньким потішити”, запитує жінка з паличкою.
Люди в черзі її пропускають. Допомагають винести коробку.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “У жіночки течуть сльози. Машину ззаду розстріляли” – як в Україні безкоштовно відновлюють школи і будинки
“Тут багато добрих людей, які допомагають. Вони нас розуміють, підтримують. Я свій дім залишила 24 травня торік. Були сильні прильоти, 27 днів просиділа в підвалі. Пережила таке, що й ворогу не побажаєш. У підвалі молоді дівчата раз на день варили їсти. Хліба не було, лише сухарі. Магазини не працювали, бо ще в березні виїхали. Рятувало те, що в запасах мали консерви. Весь цей час були без світла та опалення. Тоді ще й воду перекрили. Донька казала: “Мамулю, виїжджай”. На Бахмут дорогу вже було закрито. То я за 7500 гривень доїхала до Дніпра, тоді до Львова. Коли в рідному місті чекала на машину, на вулиці не було ні душі. Чула тільки вибухи. З одного боку стріляли з танків, з другого з “Градів”. Мене вивозили якимись невідомими дорогами. У Львові вже була моя двоюрідна сестра. То я теж сюди попросилася. Донька з онучкою поїхали за кордон. Сестра одразу звернулася до волонтерів. Ті мене тут поселили. Спочатку ми спали на матрацах на підлозі. Тепер усе облаштували”, говорить 77-річна Людмила Крижало із Сіверська Донецької області.
Жінка тішиться, що вже не чути вибухів та не бачить біди.
“Кажуть, що в нас у домі вікна розбито. Попасна поряд, то її практично з землею зрівняли. У Львові почала погано бачити. Виявилося, що в мене катаракта. Лікар казав, що розвинулася внаслідок стресу. Треба були кошти на операцію. Якийсь невідомий чоловік почув про мою біду, дав 200 доларів. Кажу: “Я за вас буду молитися до кінця свого віку”, додає Людмила Крижало.
Краще жити в підвалі, спортзалі, тільки не під обстрілами
38-річна Аліна Кітченко з Краматорська на Донеччині з візком виходить на прогулянку. Там міцно спить 8-місячний Михайло. Він народився вже у Львові.
“Із дому довелося тікати, коли була вагітна. Із чоловіком та двома синами Сашком та Миколою 4 квітня торік сіли в евакуаційний потяг і поїхали в нікуди. Мама моя виїхала в Німеччину, а ми потрапили сюди. Спочатку страшно робилося: як воно все буде? Але про нас тут піклуються. Ми будь-якій допомозі радіємо, бо практично нічого свого не маємо. Усе, що помістилося в сумку, наше. Все інше допомога благодійників. У Краматорську залишився свекор. У нього кавказька вівчарка, її непросто вивезти. А без неї він нікуди не хоче їхати. А ми мусили виїхати через дітей. Мої хлопці не бачили великих обстрілів. Вони пам’ятають, як бахкало, як скло дрижало та дім трясло. Але вони, на щастя, не бачили крові. Усім, хто з дітками, раджу виїжджати. Бо це травма на все життя. Краще жити в підвалі, спортзалі, тільки не під обстрілами. Мої хлопці вчаться дистанційно. Для них постійно влаштовують екскурсії, розваги”, каже Аліна.
Люди підходять до Івана Семерака, голови Львівської обласної організації Товариства Червоного Хреста України та директора з корпоративних зв’язків і сталого розвитку Coca-Cola HBC в Україні, Вірменії та Молдові Андрія Бублика. Дякують за підтримку та допомогу.
“Сьогодні Товариство Червоного Хреста України з допомогою Компанії Кока-Кола має можливість забезпечити модульне містечко постільними комплектами та генератором потужністю 55 кіловат. Від початку повномасштабної агресії активно долучаємося до допомоги ВПО. Тішимося, що завдяки нашим партнерам маємо таку можливість. Ми періодично збираємо інформацію від установ, які приймають ВПО, про їхні потреби. Цього разу надійшло прохання забезпечити модульне містечко постільними наборами. І ось ми тут. Подушка, ковдра та постільний набір якість хороша, зроблені за стандартами. Хочу подякувати за співпрацю нашим партнерам. Coca-Cola вже не вперше допомагає”, говорить Іван Семерак.
Узимку разом із Червоним Хрестом України забезпечили 70 тисяч сімей ВПО продуктовими наборами
“Ми продовжуємо допомогу громадам та людям, які цього найбільше потребують. Узимку разом із Червоним Хрестом України забезпечили 70 тисяч сімей ВПО продуктовими наборами. Постільні набори роздаємо не лише тут. По Україні ми вже забезпечили ними гуртожитки, інтернати, лікарні, школи та громади, що прийняли людей, які тікали від куль. Із перших днів війни наша компанія є лідером з допомоги українцям на території України та за її межами. Постійно відстежуємо потреби громад. Червоний Хрест України завжди має реальну картину. Тому ми намагаємося бути там, де потрібні, і з тим, з чим потрібно. Далі плануємо так і працювати. Допомога протягом 2023 року не зменшиться”, додав Андрій Бублик.
Піднімаємося на другий поверх будинку, де роздавали подарунки. Там мешкають молоді сім’ї з дітьми. Двері відчиняє 36-річна Юлія Ковалівська, художниця із селища Довгеньке Ізюмського району Харківської області. Мешкає з 5-річним сином Іллею. Хлопчик на ліжку складає іграшкову жабку. На робочому столі лежать матеріали, з якими працює Юлія. На відкритих полицях шафи стоять її картини. У кутку дві коробки з постільними наборами для неї та сина.
“Якраз планувала купити новий постільний набір, а тут подарували. Приємно, бо це турбота та підтримка. Для нас насправді то дуже важливо”, усміхається жінка.
Спочатку прибули до Слов’янська, тоді на евакуаційному потягу приїхали сюди. Дорога була довга п’ять днів
Розповідає, як тікала із сином із свого селища. Там точилися важкі бої.
“Нам вдалося виїхати з солдатами, які привозили гуманітарну допомогу. Бо самим уже було нереально. Спочатку тривав сильний авіаобстріл. Вороги пробивали своїм дорогу. Стояли в полях і бомбили. Потім почалися обстріли з артилерії. Ми мали п’ять хвилин на збори. Виїхали практично без нічого. Спочатку прибули до Слов’янська, тоді на евакуаційному потягу приїхали сюди. Дорога була довга п’ять днів. Ми ж перед тим сиділи у підвалі, малий отруївся. У дорозі йому стало зле. У Хмельницькій області нас швидка забрала з потяга. Ми не знали, куди везуть. Таблички на всіх станціях познімали. Запитую в лікарів, де ми. Сказали, що в Шепетівці Хмельницької області. Там ми пробули три дні. Куди їхати далі, довго не вирішували. Чули, що у Львові приймають біженців. Подалися сюди. Згодом з Довгенького виїхала моя бабуся. Хто вирішив там залишитися, того вже немає в живих. Там усе зруйновано. Моя домівка теж. Починаємо життя з чистого аркуша. Я вже поновлюю свою роботу малюю картини, продаю за кордоном. Спочатку малювала на підлозі. А тепер вже й робоче місце облаштувала”, розказала Юлія.
Завдяки співпраці Фундації Кока-Кола та Товариства Червоного Хреста України до лікарень, шкіл, дитячих садків, інтернатів та центрів для тимчасово переміщених осіб по всій країні передадуть 54 електрогенератори.
40 із них мають потужність 10 кВт, ще14 по 50 кВт. Їх буде передано переважно до трьох регіонів у Запоріжжя, бо місто розташоване близько до лінії фронту, також у населені пункти Львівської області, яка стала домівкою для сотень тисяч українців, і в кілька територіальних громад Закарпаття.
Також 5000 додаткових спальних наборів, кожен із яких складається з ковдри, подушки, постільної білизни та рушника, отримають 17 закладів, що приймають внутрішньо переміщених осіб. Крім модульного містечка на Сихові, така допомога надійде в Житомирську лікарню №1, гуртожиток Запорізької політехніки та інші.
Товариство Червоного Хреста України у співпраці з Італійським Червоним Хрестом та за підтримки Coca-Cola в Європі доставили 70 000 продуктових наборів в Україну в грудні 2022 року.
Завод Кока-Кола в Україні, розташований у Великій Димерці, поновив роботу у травні 2022 року після деокупації Київської області. Також Кока-Кола взяла зобов’язання відновити зруйнований дитячий садок у селі Богданівка Броварського району Київщини.