Трилер “Мишоловка” вийшов у національний прокат 3 квітня. Фільм розповідає про українського військового, який вперше опинився в зоні бойових дій. Вхід у його бліндаж завалює внаслідок влучання ворожого снаряда. Антон приходить до тями з травмами, на самоті, у пастці під землею, за сюжетом.
Головного героя зіграв актор кіно і театру Юрій Кулініч, лауреат національної кінопремії “Золота дзиґа” за роль у драмі “Погані дороги”. Серед інших його кіноробіт – “Королі репу” та “Мати апостолів”. Окрім нього, у фільмі знялися Андрій Ісаєнко, Назар Грабар, Ганна Бірзул, а також щур Ремі.
“Мишоловку” 2023 року написав і зняв режисер і військовий Сергій Касторних. Це його дебютний ігровий повний метр. До цього був співрежисером документальної стрічки “Війна в моїй голові” та сценаристом, зокрема, картин “Як там Катя?” та “Мирний-21”.
Світова прем’єра відбулася в листопаді 2024-го в основній програмі Талліннського кінофестивалю “Темні ночі”.
Про стрічку розповідає режисер і сценарист Сергій Касторних.
Судячи з ваших слів у пресрелізі, сюжет вам наснився. Чи справді це так?
Сама ідея народжувалася кілька тижнів. Але в якийсь момент я справді прокинувся, усвідомлюючи, що щойно подивився весь фільм у себе в голові. До дрібниць. Усі сюжетні повороти, дії героя, ключові моменти. Одразу взявся писати сценарій. За тиждень-два він був готовий.
Я тоді не уявляв, що все це виллється в повноцінний продакшн. Просто хотів зробити кіно. Адже майже півтора року до того відійшов від своєї роботи, повністю занурившись у потреби служби та армії.
Рішення знімати самостійно було виправданим. Важко уявити, як віддати історію людям, які не мають жодного військового досвіду. А в режисерів, що вже вдягнули піксель, часу на знімання не було. Загалом як і в мене, але я свій графік принаймні міг контролювати. Тому звернувся по допомогу до продюсера Тараса Босака. Звідти почався наш шлях до повноцінного продакшну.
Ви також казали: “Зазвичай шлях від ідеї до премʼєри вимірюється роками. У нашому випадку всі міфи стерті в порох. Я чітко уявляв, як донести проєкт глядачам”. Як втілювали його у життя?
На кожному етапі мені всі казали: це неможливо. Ні написати гарний сценарій за пару тижнів, ні запустити проєкт без жодної копійки фінансування, ні зняти фільм за такий короткий термін, ні потрапити на кінофестиваль класу А без знайомств. Але життя мене навчило: немає нічого неможливого. Коли кажуть зворотне, зазвичай сприймаю це як виклик.
Весь свій професійний досвід я вклав у проєкт, який розвінчує шаблони кіновиробництва. Шлях створення фільму був авантюрним, експериментальним і в деякому роді новаторським. Але стрічка вийшла технічно та творчо якісною тільки завдяки людям, які долучилися до роботи. Чи то оператор Юра Король зі своєю командою, яка робить шедеври в кадрі, чи художник-постановник Денис Колюбаєв із колегами, що створюють нездійсненне, чи дресувальниця тварин Наталя Юрчишина, яка за години звичайного щура перетворила на професійного актора.
Хоч фільм не був заснований на реальних подіях і не має конкретного прототипа, ви спиралися на власний військовий досвід та історії побратимів?
Так. Головний герой, та й сам сюжет – це збірний образ різних історій і ситуацій з фронту. Тому дивно чути коментарі окремих людей: так не буває. Саме так і буває. Життя набагато кінематографічніше, ніж більшість сценаріїв.
Як відрізнявся процес написання сценарію “Мишоловки” від роботи над попередніми вашими сценаріями?
Я мав повний контроль, і ніхто мені не диктував, як має бути. Це теж одна з причин, чому просто не поніс сценарій продавати іншим продюсерам, з яких була б ціла черга на подібний продукт. Цей фільм – особистий. Мій. І всю відповідальність за нього несу я. А йти на компроміси із самим собою набагато простіше, ніж з іншим продюсером чи режисером.
Як проходив безпосередньо знімальний процес?
Знімання відбувалося в Києві, в павільйоні Національної кінематеки України. Нам довелося сильно постаратись, адже мали зняти фільм за мою дуже коротку відпустку. При цьому безліч народу, залученого до проєкту, треба було також спіймати у проміжках між іншими проєктами. Це була не проста задача.
Як ви обрали виконавця головної ролі? Наприклад, зазначали, що “на пробах Юрій Кулініч не зіграв, а “прожив” і пропустив історію крізь себе”.
Це був точковий кастинг. Ми запросили лише шістьох акторів. Навіть не брали кастинг-директора, а напряму телефонували тим акторам, яких я потенційно бачив у фільмі. Вони всі були неймовірні. Але Юра Кулініч випромінював таку енергетику, з якою я просто не міг впоратись. Якийсь час ще думав, що, можливо, то було через живе сприйняття, як у театрі. Але ні. Знов і знов передивлявся відео з пробами, й рішення було прийнято на його користь. Хоча повторюсь: вибір був складний. Ще два претенденти мали всі шанси бути на місці Юри.
Над проєктом працювало 11 чинних і колишніх військових. Чому вам було важливо залучити їх до створення фільму?
Я хотів створити максимально правдиву атмосферу. Для цього залучав своїх побратимів. Дехто також мав кіношні цивільні професії. Наприклад, Роман Двойнос, з яким я служив, узяв на себе частину VFX. Звісно, що й консультантами, й піротехніками теж були військові. Кому ще довірити такі речі? Плюс ветерани в артдепартаменті, один з акторів та актор дубляжу/ Для мене було важливо, щоб ветерани мали змогу працювати за своїм справжнім фахом. Закликаю всіх продюсерів робити так само. Воїнам важливо розуміти, що двері в нормальне життя для них не зачинені.
Чим “Мишоловка” найбільше відрізняється від інших фільмів про російсько-українську війну та який меседж ви хочете донести?
Мій фільм не про війну. Він про цінності та надію. Це те, чого всім нам нині так не вистачає. І коли здається, що ти втратив усе, а іноді це не метафора – багато хто втрачає буквально все, маєш знайти ту соломинку, яка тебе втримає в цьому житті. У кожного ця соломинка своя. Я показав лише один із варіантів, яким може бути шлях до виживання. І моя історія не про те, виживе герой чи ні. Вона про те, заради чого варто жити.
Які відгуки на фільм ви вже отримували?
До українського прокату в нас був тільки показ на Tallinn Black Nights – одному з найпрестижніших фестивалів класу А. Після премʼєри до мене підходило багато людей, які щиро дякували. Тобто можу сміливо заявити, що глядачам він сподобався.
Ми створювали стрічку, більше орієнтуючись на західну аудиторію. І радію тому, що в нас буде прокат за межами України – запланований у Польщі, Канаді, США та інших країнах. Бо цим фільмом маємо нагадати, що війна не закінчилась. Вона йде тут і зараз. І звісно, найкращою реакцією буде посилення міжнародної підтримки нашими союзниками.