Іді Амін вирішив оголосити війну Сполученим Штатам Америки
“Він був розслаблений і, вочевидь, сумував за домом, обіцяючи відновити контроль в Уганді. Він не визнавав за собою будь-якої відповідальності за роки жорстокості, за вбивства своїх супротивників, за ті жахливі сцени, свідками яких ми були у штаб-квартирі SRB (State Research Bureau. Державне дослідницьке бюро. Країна). Він наполягав, що це було сфабриковано його ворогами. Те, що він сказав нам того вечора 1980-го, було брехнею від початку до кінця.
Іді Амін був найяскравіший із групи африканських диктаторів, яких я висвітлював у той неспокійний період. Незважаючи на свої злочини проти людства, Амін уникнув правосуддя лише з однієї причини: влада Саудівської Аравії прикрила одного з монстрів сучасності”, писав Браян Беррон, кореспондент Бі-Бі-Сі в Африці у 19771981 роках.
Не всі диктатори стають тиранами. Шлях диктатора до вершини влади тернистий та небезпечний. Але є бонус: навряд чи хтось із політиків-демократів протримається при владі стільки, скільки правлять найкращі з когорти диктаторів. Поль Бія править Камеруном із 1975-го, Роберт Мугабе правив Зімбабве с 1980-го по 2017-й, а нинішній президент Уганди Йовері Мусевені обіймає свою посаду з 1986-го. Схоже, африканський клімат сприятливий для зростання диктаторів. Їхня хижа поведінка так само природна, як поведінка лева або тигра-людожера. Африка не має щеплення від жорстокості. Прояв жорстокості в умовах, коли тебе на кожному кроці чекає небезпека, природний і буденний.
Диктатор Уганди Іді Амін Дада входить до п’ятірки найодіозніших політиків в історії. Його повний титул звучав так: Його Світлість Довічний Президент, Фельдмаршал Аль-Хаджі, Доктор Іді Амін, Володар усіх звірів на Землі та риб у морі, Завойовник Британської Імперії в Африці загалом та в Уганді зокрема.
Він був ексцентричний, егоцентричний та переконливий. Уславився як М’ясник Уганди. Його жорстоке деспотичне правління у статусі президента Уганди у 1970-х послужило матеріалом для книжок і фільмів, як-от “Останній король Шотландії” 2006 року і “Генерал Іді Амін Дада: Автопортрет” 1974-го. Амін, якого часто зображували ексцентричним блазнем із манією величі, сьогодні вважається одним із найжорстокіших правителів в історії людства.
“День був спекотний, але Амін був у своєму фельдмаршальському мундирі зі спеціально подовженим майже до колін кітелем, щоб помістилися всі медалі, якими він нагородив себе. На сонці блищав його Хрест Вікторії самопроголошеного Завойовника Британської імперії. Він був явний хуліган, але мав загрозливу чарівність. Він аж ніяк не був дурний, хоча й витратив свою енергію на збереження власної тиранії, а також на ліквідацію своїх ворогів і ще тих, у кого було те, чого йому хотілося, наприклад, приваблива дружина”, писав Браян Беррон.
1975-го Іді Амін вирішив оголосити війну США. Сказав, що зітре з лиця землі Вашингтон та інші великі міста. А наступного дня раптом повідомив народу, що війну закінчено. Беззастережною перемогою Уганди.
1976 року Амін офіційно надав собі титул короля Шотландії. Він пропонував звільнити Шотландію від британського правління, вмикав шотландську музику для високопоставлених гостей і з’явився в кілті на похорон короля Саудівської Аравії. Притому, подейкували, зберігав голови ворогів у холодильнику у своєму будинку, був канібал.
Здавалося, це історія звичайного африканського хлопця. Він народився в Кобоко на Північному Заході Уганди. Коли саме народився, біографи досі розходяться в думках чи то 1923-го, чи 1925-го. Мати Аміна була знахарка та травниця, за деякими свідченнями одна з найвідоміших у країні.
Хлопець ріс міцним і здоровим, фізично був набагато сильніший за однолітків, а ось з інтелектуальними здібностями не склалося. Погано в нього було з англійською мовою колонізаторів, притому добре запам’ятовував британську лайку. Брак лінгвістичних здібностей Іді Амін компенсував тим, що абияк міг говорити суахілі мовою міжнаціонального спілкування африканців. У 16 років він прийняв іслам. Проте читати й писати навчився, коли вже вдягнув офіцерський мундир.
Крокодилів годували людськими трупами
1946-го Амін вступив на службу до Королівського африканського стрілецького полку KAR британських колоніальних військ і протягом наступних 10 років встиг повоювати в Бірмі, Сомалі, Кенії й Уганді. Вважався добрим солдатом, але кілька разів мало не потрапив під звільнення через побиття з особливою жорстокістю. Дивно, але це тільки просувало Аміна кар’єрними сходами. 1959-го після успішної операції з ліквідації генерала кенійських повстанців він отримав звання ефенді найвище офіцерське звання для африканця у британській армії. 1961-го Амін був серед перших двох угандійців, які отримали звання лейтенанта. А ще під час служби в армії Амін став чемпіоном Уганди з боксу у важкій вазі й утримував титул із 1951-го по 1960-й. Бокс допомагав Аміну в бою економити патрони: навіщо стріляти, якщо ворога можна забити кулаками до смерті?
Коли Уганда здобула незалежність у жовтні 1962-го, товариш Аміна Аполло Мілтон Оботе став першим прем’єр-міністром країни. Амін, якого відправили на північ для припинення крадіжок худоби, вчиняв такі злочини, що британський уряд був шокований і зажадав його судового переслідування.
Племена й народи Східної Африки не особливо звертали увагу на державні кордони. Міжплемінні конфлікти через пасовища та водопої переходили в міждержавні, й тоді втручалися війська. Утихомирював скотарів Амін звичними для нього способами, а ще винаходив нові. Чоловіків народу туркана він піддавав кастрації, бувало й особисто, а геніталії вживав у їжу. Вже пізніше, коли був президентом, Іді Амін часом пригощав удома гостей свіжою вирізкою з людського тіла. Проте, незважаючи на це, Оботе зумів організувати для Аміна подальшу військову підготовку у Великій Британії.
До 1964-го Амін повернувся в Уганду, й Оботе уклав із ним союз, спочатку треба було придушити заколот в армії. Амін із завданням упорався й одразу став полковником. Але були інші деталі цього союзу. 1965-го Оботе й Амін були замішані в угоді з контрабанди золота, кави та слонової кістки з Демократичної Республіки Конго. Президент Едвард Мутебі Мутеса II ініціював розслідування. У відповідь Оботе підвищив Аміна до генерала, заарештував п’ять міністрів, призупинив дію конституції 1962-го й оголосив себе президентом. Мутесі довелося залишити країну 1966 року після штурму королівського палацу військами під командуванням Аміна. Після чого Амін був призначений головнокомандувачем армії та ВПС Уганди.
Згодом Оботе почав сумніватися в лояльності Аміна. Поїхавши до Сінгапуру на конференцію, про всяк випадок наказав Аміна заарештувати. Але зробив це запізно. Іді Амін зрозумів, що має шанс отримати необмежену владу. Недарма він витрачав кошти, отримані від контрабанди, на зміцнення своєї сили.
1971-го генерал Іді Амін влаштував переворот скинув уряд Мілтона Оботе і проголосив себе президентом Уганди. Він встановив безжальний восьмирічний режим, який убив, за різними оцінками, від 100 тис. до 300 тис. осіб.
Проте спочатку Аміна вітали не тільки в Уганді, а й у міжнародному співтоваристві. Він обіцяв проведення вільних виборів, повернення до цивільного правління та звільнення з в’язниць політичних ув’язнених.
У горах Рувензорі археологи несподівано знайшли останки доісторичної людини, яка жила 2,6 млн років тому. Щелепа, стегнова кістка, кістки стопи все це показали по телебаченню Уганди з коментарями самого Аміна: “Можливо, це мої предки були першими людьми на Землі. Можливо, я ваш батько та батько всіх батьків світу”.
Натовп ревів від захвату. Нез’ясовна харизма йшла з ритму та модуляцій його голосу: “… Як звичайний угандець я знаю про вас усе. Я живу всередині кожного з вас, знаючи ваші надії та мрії”.
Президент Мутеса, відомий як король Фредді, помер у вигнанні 1969-го, і перше, що зробив президент Амін, повернув його тіло до Уганди для державного похорону. Політичних в’язнів звільнили, таємну поліцію скасували. І водночас Амін спокійнісінько сформував загони вбивць для усунення прихильників Оботе.
Оботе сховався в Танзанії та спробував повернути собі Уганду шляхом військового перевороту. Союзників узяв з угандійської армії, переважно з етнічних груп ачолі та ланго. Амін про дружбу з Оботе навіть не згадав, він відповів бомбардуванням танзанійських міст, а далі очищенням своєї армії від офіцерів ачолі та ланго. Потім дійшла черга й до цивільного населення Уганди.
Амін ставав дедалі підозрілішим. Наставала епоха квітучого трибалізму системи влади з привілеями для вихідців з однієї етнічної групи. У перші три місяці нового режиму кількість жертв перевищила 10 тис. Людей винищували за племінною ознакою, хоча звинувачення були виключно політичні заколот, ворожа пропаганда, непокора військовій владі, підготовка змови… Особливо діставалося ланго й ачолі, одноплемінникам Мілтона Оботе, їх виловлювали за прізвищами, що починалися з літери О. Земляки самого Аміна, каква й лугбара, ризикували менше, але під гарячу руку теж потрапляли. Національне підприємство з оброблення крокодилової шкіри біля водоспаду Карума стало центром утилізації крокодилів годували людськими трупами.
Готель Nile Mansions у столиці Кампалі Амін перетворив на катівню. Це була штаб-квартира вбивць під офіційними назвами “Державне дослідницьке бюро” і “Відділ громадської безпеки”. Вони хапали людей просто на вулицях, не розбираючись. А потім ще й вимагали гроші в сім’ї загиблого за повернення їм тіла для поховання. За усередненими підрахунками, вони знищили та покалічили десятки тисяч людей. Амін особисто стратив англіканського архієпископа Уганди Джанані Лувума, керівника банку Уганди та кількох своїх парламентських міністрів.
1972-го Амін вирішив, що для придушення народного невдоволення новою владою, що дедалі зростало, потрібен цап-відбувайло. І такого знайшли. Амін проголосив економічну війну азійському населенню Уганди, саме воно домінувало в торговельному й виробничому секторах і значній частині державних служб. Британські колонізатори свого часу, щоб стимулювати розвиток Уганди, переселили сюди фахівців з інших своїх колоній, зокрема з Індії. Саме їм Амін і оголосив війну.
Він вимагав: майже 70 тисяч азійців повинні протягом трьох місяців забратися з країни. Народ радісно підтримав вождя: чужинці мають виїхати, угандійці впораються самі.
Азійські лідери намагалися шукати захисту в судах, але Амін усе передбачив він призупинив дію частини Конституції, й захищати азійців не стало кому. Амін також націоналізував 85 британських підприємств. Віддав їх африканцям. Угандійці, які нічого не тямили в бізнесі, ці підприємства завалили. Країну охопила масштабна економічна криза: брак практично всіх видів товарів, шалена інфляція. Тут знову стало у пригоді Державне дослідницьке бюро з їхніми тортурними камерами.
Ексцентричність африканського лідера подобалася політичній еліті. Його вважали товариським, харизматичним, міжнародна преса часто зображувала його популярною постаттю, а якщо переступав межу, не сприймала всерйоз. А він викинув черговий фортель: змінив зовнішню політику Уганди, розірвавши дипломатичні відносини з Ізраїлем, почав співпрацювати з Лівією, Радянським Союзом і терористами з Організації визволення Палестини. 1973-го Амін відправив групу угандійських офіцерів брати участь у черговій війні Єгипту та Сирії проти Ізраїлю. У 19721975 роках чисельність його армії збільшилася втричі, було закуплено багато зброї, зокрема в СРСР. Така політика з акцентом на війну призвела до заморожування заробітної плати в держсекторі, урізання фінансування соціальних програм і медицини.
Поступово психіка Аміна почала втрачати рівновагу. Він постійно переїжджав із квартири на квартиру, зібрав величезну охорону, зрештою вичистив армію настільки, що довелося імпортувати війська із Судану та Заїру. Частина військовослужбовців втекла в сусідню Танзанію, і угандійців в армії Уганди залишилося менш як 25%.
Диктаторові все сходило з рук. Але підтримка режиму сильно зменшилася, коли повідомлення про звірства Аміна нарешті потрапили до міжнародної преси. Світ жахнувся. І без того слабка економіка Уганди впала остаточно, інфляція вийшла на позначку 1000%. Тоді як Амін, виступаючи на афро-арабському форумі в Каїрі, не соромлячись, заявив, що в Уганді немає жодних в’язниць, а народ живе в мирі та безпеці. І йому майже повірили.
У червні 1976-го Народний фронт визволення Палестини викрав літак Air France, що летів з Ізраїлю до Парижа. Посадив його в аеропорту Ентеббе під Кампалою. Іді Амін привітав терористів, забезпечив їх зброєю. Але його принизили ізраїльські командос: стрімкою атакою вони звільнили всіх заручників. Амін наказав стратити кількох працівників аеропорту, сотні кенійців, які нібито вступили у змову з Ізраїлем, та британську заручницю, яку раніше доправили до найближчої угандійської лікарні.
Розуміючи, що крісло диктатора під ним сильно захиталося, Амін пішов на чергову авантюру. Єдиний вихід, який здався йому розумним, це терміново знайти зовнішнього ворога. Ним стала Танзанія. У жовтні 1978-го за сприяння лівійських військ Амін спробував анексувати Кагеру, північну провінцію Танзанії. І він не був би Амін, якби навіть оголошення війни не витримав в екстравагантному стилі: викликав президента Танзанії Джуліуса Ньєрере на боксерський поєдинок. У відповідь Ньєрере відправив війська в Уганду, і за підтримки угандійських повстанців вони захопили столицю Кампалу.
Амін утік у Лівію, потім перебрався до Саудівської Аравії, де й залишався до кінця життя. Жив у вигнанні на розкішній віллі на березі Червоного моря, носив білий одяг і читав Коран. Оточив себе охороною, перебуваючи в постійному страху, що на нього можуть скоїти замах. Помер 23 серпня 2003-го в лікарні. Цю дату, на відміну від дня народження, Іді Аміну приховати не вдалося.