Короткий вступ: До кінця 2025 року збройний конфлікт в Україні перейшов у затяжну позиційну фазу, яка нагадує окопну війну минулого століття, але з сучасними технологіями й засобами ведення бою.
Політичні наслідки для України: Тривалий стан невизначеності вигідний частині внутрішньої еліти, оскільки воєнний режим дає можливість контролювати владу, відтерміновувати вибори та зменшувати відповідальність за внутрішні проблеми. Єдина гостра внутрішня проблема — дефіцит людського ресурсу, який поки що не досяг критичної точки без широкомасштабних наступів.
Інтереси Росії: Для верхівки Росії війна підтримує економіку і створює внутрішні механізми мобілізації, що дозволяє режиму зберігати контроль. Повний крах воєнних успіхів чи припинення без умови «перемоги» загрожує серйозними внутрішніми потрясіннями, тому для Кремля продовження конфлікту є прийнятним варіантом.
Європейська перспектива: Європа зацікавлена у стримуванні російської загрози, але її збройні сили потребують відновлення після довгого періоду роззброєння. Тому європейські країни схильні підтримувати Україну настільки, щоби не допустити ескалації на своїх кордонах, але не прагнуть прямого протистояння з Москвою.
США та інші гравці: Сполучені Штати, з огляду на глобальні пріоритети, не прагнуть прямого втручання, водночас вони зацікавлені в збереженні західної системи союзів. Китай бачить конфлікт як фактор, що послаблює опір США і дозволяє тестувати військові та економічні інструменти.
«Третя сила»: Індія, Туреччина, Саудівська Аравія та Іран використовують кризу для просування власних інтересів — торгівлі, геополітичного впливу й енергетичних вигод. Тому поточний конфлікт частково відповідає інтересам широкого кола регіональних гравців.
Чотири можливі траєкторії для України — поразка: Радикальний прорив фронту, втрата великого міста або провал мобілізації можуть призвести до нав’язаної миру угоди, яка закріпить поразку і втрачені території. Решта території перетвориться на залежну «сіру зону», економіка стане сировинно-експортною, а інституції деградуватимуть.
Чотири можливі траєкторії — повна перемога: Поразка Росії на фронті може призвести до внутрішнього хаосу в РФ, але військовий успіх не гарантує змін усередині України. Стара політична еліта може отримати моральну легітимацію, що сповільнить реформи; відновлення буде ускладнене, а масштабні репарації малоймовірні.
Чотири можливі траєкторії — заморожування: Лінія фронту стабілізується, і встановлюється формальний статус-кво, який на практиці означатиме повільну ерозію можливостей. Влада зберігає інструменти воєнного управління, економіка дедалі більше мілітаризується, а демографічні втрати прискорюють відтік населення.
Чотири можливі траєкторії — компромісний вихід: Найбільш перспективний шлях — складний компроміс, за якого Росія відступає, але не знищується, а Україна погоджується на тимчасові територіальні втрати. Це відкриває вікно для внутрішніх трансформацій — заміни еліт, переходу до меритократії та залучення інвестицій у технології.
Умови для зростання: Успіх вимагає швидких реформ — мир за розумних умов, оновлення еліт, прозорі інститути та стратегічний фокус на технологічному розвитку. Вікно можливостей для таких змін, за оцінками, є вузьким — приблизно 1,5–2 роки.
Ключові ризики: Головні загрози — збереження старої еліти, затяжна війна, яка виснажує людський і економічний капітал, та внутрішня фрагментація суспільства. Час працює проти України: кожен місяць конфлікту посилює демографічну та економічну кризу.
Висновок: Війна триває частково тому, що це відповідає інтересам багатьох геополітичних гравців, але лише складний компроміс і внутрішня трансформація дають шанс на довгострокове відновлення та розвиток.