Маланку ще називаємо старий Новий рік і відзначаємо у ніч на 14 січня. Робимо щедру кутю. Треба щоб на столі було всього багато, тоді й щедрим складеться весь наступний рік. На ранок святкуємо Василя, розповідає 60-річна Людмила Березка із села Мала Мечетня Первомайського району Миколаївської області.
У православних святцях на 13 січня припадає День пам’яті преподобної Меланії Римлянки. Ця аристократка із знатного роду жила в 383439 роках. Опікувалася хворими й подорожніми, допомагала немічним і нужденним. Заснувала монастир на Єлеонській горі в Єрусалимі. Від її молитов сталося багато чудес і зцілень від хвороб.
Наступного дня згадують богослова Василія Великого, який жив у 329379 роках. Був архієпископом Кесарії Кападокійської в Малій Азії й уклав кодекс чернечого життя.
В Україні в ніч на 14 січня зберігається традиція святкування Нового року за юліанським календарем, який діяв до 1918 року. В різних регіонах свято називають Багата кутя, Друга Вілія, Щедрий вечір, Щедруха, Щодрик. Має світський характер, пов’язане з водінням Маланки й Василя персонажів народних ігор і пісень. Ці герої заступили прадавніх божеств плодючості й урожаю.
У селах Секретарка й Курячі Лози Первомайського району на Миколаївщині звечора на Маланку ходять від хати до хати гурти “дідів” і “циган”. На обличчя “дідам” накладають саморобні шкіряні маски-“страшки”. Мають зуби із стрижнів від пір’я. “Циганам” мастять обличчя сажею.
100 років тому в північних районах Миколаївщини гурти маланкарів ходили “у сніпках” обв’язувалися соломою. В руках тримали солом’яні батоги, якими хльоскали зустрічних. Вважалося, що такі удари магічним чином забезпечують людину здоров’ям на прийдешній рік.
Із собою діди водять Козу перевдягнутого у вивернутий кожух хлопця, який тримає на держаку зроблену з дерева козячу голову, розповідає 62-річна Лідія Круглик із Секретарки. Під головою така дощечка прив’язана, як щелепа. За мотузку смикають, і Коза весь час видає звук “цок, цок, цок”. Як зубами.
“Діди”, “Цигани” й “Коза” питалися в господарів дозволу зайти. В хаті показували жартівливі сценки, із гумористичними примовками й піснями. Серед них була така:
“Ой ходив старий
По крутих горах,
А тепер ходить
По божих домах.
Де коза ходить,
Там жито родить.
Де не буває,
Там вилягає.
Де коза ногою,
Там жито копою,
Де коза рогом,
Там жито стогом”.
За повір’ям, розігрування сценок і жартів давало господарям всілякі гаразди й заможне життя.
Коза символ родючості у всіх індоєвропейських народів. “Діди” й “Цигани” “перебиранці”, які уособлювали світ чужих і ворожих людині потойбічних сил, предків. Вони з’являлися на землі в час, коли старий рік ще не закінчився, а новий не почався. Їх годилося гарно зустріти й щедро пригощати, щоб протягом року вони проявляли прихильність до світу людей.
Зараз у нашому селі до двох часів ночі ходять по хатах і щедрують Василь і Маланка із цілим почетом, розповідає Людмила Березка. За Маланку вибирають хлопця красивого й рум’яного. Чіпляють йому косу, підставляють груди. На Василя перевдягають дівчину, малюють їй вуса.
Маланка зображала гулящу, ліниву й невправну молодицю, яка все робить не до ладу: де не повернеться, б’є посуд, лавки підмазує глиною, розкидає сміття по хаті. Такий образ підкреслював по-своєму норми народної моралі й виконував своєрідну виховну функцію.
Щедрий вечір сприймався як порубіжна дата, від якої залежало благополуччя всього майбутнього року. Вірили, що перший день може вплинути на перебіг всього річного кола. Тому намагалися передноворічний вечір і наступний день провести найвеселіше, щоб цілий рік був веселий і ніщо не затьмарювало життя. Новорічна магія забезпечувала щастя, везіння, здоров’я.
Намагалися встати щонайраніше, щоб не лінуватися протягом цілого року. Казали, хто проспав до опівдня, той буде скрізь спізнюватися. Хто сердиться й лається, той сваритиметься з усіма й матиме поганий настрій, каже Людмила Березка.
Щоб уникнути збитків, цього дня нічого не позичали, інакше “доля й везіння підуть із двору”. До початку нового року намагалися позбутися боргів, щоб надалі не бути від них залежним.
Вірили, що на благополуччя у прийдешньому році впливає перший відвідувач вранці 14 січня. Прихід жінки сприймався як вельми нещасливий знак. Особливо, літньої, хворобливої чи одинокої. Могла принести якісь негаразди. Тому жінки цього дня намагалися не ходити до сусідів і родичів, щоб не накликати на свою голову прокльонів. Добрим знаком вважали прихід молодих чоловіків. Ще краще приймали хлопчиків, які мали живих і здорових батьків. Вірили, що приносять для господарів врожайний, успішний та прибутковий рік.
Ячну кутю готують із м’ясом
У Малій Мечетні й сусідніх селах на Миколаївщині на вечерю 13 січня готують пшеничну кутю з медом, горіхами, маком й родзинками. З узваром ставлять на сіні на “покутнику” під іконами. На столі в маломечетнян обов’язково має бути холодець і “студяна” риба, ковбаса й кров’янка, запечений у печі сальтисон, копчені курка та качка.
На околицях селища Народичі на Житомирщині кутю готують із гречаних круп із молоком. Або ячну кутю з м’ясом. Вечір 13 січня називають “Жирна кутя”.
Коли хазяйка несе кутю на покуть, діти мають кудкудакати, як кури. Старші смикають їх за чуби “щоб гарно неслася птиця”. Іще малеча мукає, бекає й мекає щоб у новому році плодилися телята, овечки й кози. За народними віруваннями, такими діями намагаються вплинути на плодючість худоби й птиці.
В околицях селища Криве Озеро на Миколаївщині першими до столу подають бігус тушковану сиру та квашену капусту з м’ясом. Далі печеню з свинячими реберцями, картопляники, голубці з пшоном, вареники з печінкою й налисники із сиром.
А вже на самий кінець вечері дають молочний кисіль із фруктами та жартома примовляють: “Молоко й вишні гості лишні”, розповідає Людмила Березка із Малої Мечетні.
Вважається, що добробут родини залежить і від різноманіття обрядового новорічного хліба. Тому на святковому столі обов’язково мають бути калачі, книші, пироги й струдлі.
Колись на старий Новий рік готували цілу піч хліба та калачів, розчинених на дріжджах пряників, згадує Лідія Круглик із села Секретарка Первомайського району. Ними обдарювали щедрувальників, маланкарів і посипальників.
На Поділлі до новорічних свят випікали дві хлібини. Одну називали “Василь”, другу “Маланка”. Клали одну на одну посеред столу. Під них насипали конопляне насіння, підкладали дрібні монети, обв’язували вінком із часнику. “Маланку” з’їдали. “Василя” ділили між худобою, окраєць зберігали до весни, брали в поле, коли вперше йшли сіяти.