Якщо людина відчуває страх чи паніку, треба зробити паузу, хвилину помовчати, роззирнутися навколо, щоб зрозуміти, наскільки ситуація небезпечна й чи взагалі небезпечна? Подумати, як чинити правильно, каже психолог 48-річна Лілія Горчакова.
Бігти кудись із витріщеними очима не рекомендую. Бо у страху великі очі.
Необдумані вчинки ознака паніки. Коли людина ціпеніє це одна з ознак стресу. Все це через неусвідомлення, нерозуміння.
Найперша допомога підтримка й розуміння
Найперша допомога підтримка й розуміння. Неважливо, від кого. Навіть від того, хто просто стоїть поруч. Людина може підійти й хоча б сказати добре слово. Треба бути готовим поділитися теплом, бо в шокових ситуаціях часто починаються дрижаки й холод. Щоб зігріти когось, не треба бути кваліфікованим спеціалістом. Треба бути людяним. Професійну психологічну допомогу мають надавати кваліфіковані кризові психологи, які в цьому розбираються. Часто вони такі ситуації самі переживали.
Дорослі зазвичай пропускають стресову ситуацію через страх прожитого досвіду. А діти сприймають її в моменті тут і зараз. Їм важче це перенести. Перша психологічна допомога обійми, добрі слова для дітей і дорослих не відрізняються. До дитини треба присісти, щоб отримати контакт очей, щоб було розуміння ви безпечні. Варто сказати щось добре, розтерти ноги, принести чаю, обійняти. Найголовніше проявити підтримку. Але треба обов’язково питати, чи дозволяє людина до неї торкатися. Бо особисті кордони не маємо права порушувати. Якщо людині це неприємно, може відбутися емоційний сплеск м’яко кажучи, непозитивний. Тому всі дії треба озвучувати. Або ж запитати: “Як я можу допомогти?” Можливо, достатньо буде, щоб хтось посидів поруч і помовчав. Якщо сказати: “Підкажи, як тобі допомогти?” це також неочікувано. Цими словами вдасться вивести із заціпеніння. Людина почне до себе дослухатися і прийде до тями.