Сполучені Штати Америки активно просувають ідею надання Україні нових безпекових гарантій, які можуть стати реальною моделлю стримування російської агресії. Ці пропозиції, на думку аналітиків, значно відрізняються від попередніх політичних заяв. Однак на шляху до їх реалізації стоїть не лише опір Кремля, але й позиція деяких європейських країн.
Державний секретар Марко Рубіо підтвердив значний прогрес у переговорах щодо безпеки України, хоча й попередив про тривалий шлях попереду. На відміну від Будапештського меморандуму, йдеться не про політичні запевнення, а про чітко визначену військову складову. Ці гарантії мають бути підкріплені ядерним статусом Сполучених Штатів, надаючи їм безпрецедентну вагу.
Фактично, запропонована Вашингтоном модель безпеки є аналогом п’ятої статті НАТО, але поза формальним членством України в Альянсі. Вона передбачає не лише обмін розвідданими чи військову допомогу, а й механізми реального примусу агресора до миру. Цей підхід покликаний зробити нову агресію надто ризикованою для Кремля.
Для розуміння цієї моделі експерти часто проводять паралелі з Південною Кореєю, яка, не будучи членом НАТО, користується захистом США від ядерної КНДР. Ключовий елемент — демаркаційна зона без важкого озброєння, безпека якої гарантується ядерним потенціалом Сполучених Штатів. Подібну схему, що не передбачає присутності миротворців на фронті, нині розглядають і для України.
На тлі цих пропозицій виділяється позиція Європи, яка, за оцінками, не готова до прямого військового протистояння з Росією. Заяви деяких європейських політиків щодо гарантій безпеки для України зводяться переважно до військової допомоги, навчання та підтримки ВПК. Це, на думку аналітиків, не є справжніми гарантіями безпеки, а лише підкреслює небажання брати на себе реальні ризики.
Окремі європейські країни демонструють подвійні стандарти, що викликає занепокоєння. Зокрема, Франція, публічно підтримуючи Україну, продовжує закуповувати російські енергоносії та відмовляється передавати заморожені російські активи. Це, по суті, означає фінансування агресії, що йде врозріз з заявленою підтримкою.
Президент Франції Емманюель Макрон нещодавно наголосив на потребі Європи знайти способи прямої взаємодії з російським диктатором. Він припустив, що Європа повинна відновити діалог з Росією, якщо тривалого миру не буде досягнуто в ході поточних переговорів. У Кремлі підтвердили готовність до такого діалогу, що посилює відчуття подвійних стандартів у позиції ЄС.
На противагу цьому, Сполучені Штати зайняли значно жорсткішу позицію щодо агресора. Вашингтон намагається спонукати Європу до спільних військових гарантій для України в рамках НАТО, однак стикається з опором. Небажання європейських партнерів бачити Україну в Альянсі і стало причиною пошуку альтернативної моделі безпеки напряму від США.
Важливим елементом тиску на Кремль є непрямі сигнали, такі як активізація ударів по тіньовому флоту Росії та операції проти її стратегічної авіації. Ці дії, хоч і виглядають як ініціативи України, сприймаються Кремлем як елемент військового тиску з боку США. Серед пропозицій також розглядається створення вільних економічних зон, зокрема навколо стратегічних ресурсів та Запорізької АЕС.
Щодо ЗАЕС, США пропонують створення демаркаційної зони, де буде відсутня військова присутність. Безпеку станції, розташованої на території, яку Росія оголосила своєю, може забезпечувати іноземний контингент, навіть приватні військові компанії. Цей крок, на думку спостерігачів, фактично ставить крапку в територіальних зазіханнях окупантів на Запорізьку область.
Сполучені Штати не зацікавлені в збереженні Росії у її нинішньому вигляді, пропонуючи Україні гарантії на 10 років. Цей термін чітко вказує на історичні перспективи повернення тимчасово окупованих територій. Протягом десятиліття в Росії можуть відбутися значні зміни, включно з фізіологічними процесами у її керівництва.
Таким чином, нинішні пропозиції США — це не порожні декларації, а спроба нав’язати нову архітектуру безпеки, що надасть Україні реальні гарантії стримування без формального вступу до НАТО. Головний опір цій моделі надходить не з Москви, а з Європи, яка прагне зберегти комфортну зону. Це створює напругу між ЄС та США, яка може зіграти на руку агресору.