Перемовини відбуваються за зачиненими дверима, і участь європейців у них часто опосередкована, що викликає занепокоєння щодо прозорості та ефективності рішень.
Нова доктрина адміністрації США, що апелює до ідей Доктрини Монро, не лише має ізоляціоністські риси, а й підриває елементи світового порядку, які формувалися з 1945 року — колективну безпеку, трансатлантичні демократичні механізми та фінансові гарантії.
Наміри змістити дипломатію у бік персональних прихильностей і економічних винагород замінюють традиційні інструменти міжнародної співпраці. Політичні й бізнес-аналітики готувалися до таких змін ще з початку року, тому ринки відреагували помірковано; безпосередніх наслідків у першу добу після публікації не сталося, але суттєві зміни можливі в короткій перспективі.
Неясно, наскільки надовго «трампізм» утримає провідні позиції у світовій політиці: відновлення попередніх підходів можливе після наступних виборів в США — у січні 2027 або у січні 2029 року. Поки що це служить тестом для стійкості міжнародних альянсів і антикорупційних механізмів.
На порядку денному також питання внутрішньої прозорості: чи може державна влада стати джерелом значного збагачення для окремих родин і соратників, і чи буде після закінчення каденції перевірено походження їхніх статків. Заробітки на інсайдерській інформації, лобістських схемах або непрозорих міжнародних домовленостях є частиною тієї моделі, яка зараз фіксується критиками.
На відміну від першого президентського терміну, коли зустрічний спротив держапарату стримував ці процеси, нині помітне цілеспрямоване скорочення ролі «діпстейту». Родинне домінування над партійними механізмами та контролем висунення кандидатів посилює вплив на законодавців і політичні рішення; критичні голоси на кшталт Мітча Макконнелла вже звучать публічно.
Це нагадує стадії закріплення влади в інших країнах, коли система зміцнюється й водночас виявляє власну крихкість. Україна опиняється у зоні ризику під час піку таких процесів; основним запобіжником проти зовнішнього і внутрішнього тиску залишаються Збройні Сили, а другим — підтримка з боку Європи, оскільки потужного «діпстейту» в країні немає, і громадянське суспільство компенсує це волонтерською активністю.
Переговори між Україною та західними партнерами щодо війни з Росією мають привести до конкретного документа протягом тижня, а 18 грудня очікується рішення ЄС про виділення фінансування для України на наступні два роки. Тим часом агресор продовжує нищити цивільну інфраструктуру на тлі обмежених змін на фронті.
Ситуація залишається напруженою, і подальший розвиток подій залежатиме від поєднання внутрішніх політичних процесів у США, європейської солідарності та здатності України захищати свої інтереси.