День німого кіно, виставка про Південь України й показ вистави про смерть Путіна відбудуться протягом грудня в Національному центрі Олександра Довженка, що об’єднує фільмофонд, кіноархів, кінокопіювальну лабораторію, музей кіно, медіатеку, видавництво та перформативну платформу. Розповідаємо про центральні події наступного місяця у столичному культурному закладі, якому цього вересня виповнилося 30 років від заснування
14 грудня, 17:00, 19:00
День німого кіно
Два кіноперформанси поспіль влаштують на мультидисциплінарній платформі Сцена 6 Довженко-Центру. Світову класику німого кіно продемонструють із новим музичним супроводом від запрошених українських артистів. О 17:00 буде показ історичної драми данського режисера Карла Теодора Дреєра “Страсті Жанни д’Арк” 1928 року. А о 19:00 пригодницької комедії американського режисера та коміка Бастера Кітона “Генерал” 1926-го.
Дія “Страстей Жанни д’Арк” відбувається під час Столітньої війни. Акторка Рене Фальконетті виконала роль французької воїтельки Жанни д’Арк, яка після багатьох битв проти англійців потрапляє в полон. Вірна ворогу французька інквізиція судить її за єретичні погляди, за сюжетом.
Дія “Генерала” розгортається під час Громадянської війни у США. Бастер Кітон зіграв машиніста паровоза “Генерал” Джонні Грея, якого не беруть в армію Конфедерації. Коли його локомотив викрадають шпигуни армії Союзу, Джонні вирушає в погоню, за сюжетом.
Показ “Страстей Жанни д’Арк” супроводжуватиме музика вінницького композитора Костянтина Бушинського. А “Генерала” показуватимуть із саундтреком київського електронного гурту Hungry Boys, який поєднує елементи постпанку та EBM.
Мене захопив перегляд німих фільмів, занурення в атмосферу кіно того часу, коли історію розповідали без слів. Це певна магія, яка досі працює. Так виникла ідея поділитися нею з широким колом, каже директор дистрибуторської компанії Kinove Ярослав Юшков. Для мене ніщо не зрівняється з відчуттям істинного мистецтва, яке до тебе “промовляє” сенсами під звук увімкненого кінопроєктора. Тож хотілося, щоб цей спільний досвід мали змогу пережити українські глядачі, особливо ті, в кого його ще не було.
Вибір локації був очевидний. Довженко-Центр насамперед кіноархів, де працюють найкращі фахівці, для яких робота з плівкою не є новою. Довірити їм фільми для збереження та показу було найкращим і єдиним можливим варіантом. Окрім того, це місце зі своєю унікальною атмосферою.
Кожна з цих двох стрічок є видатною та обов’язково входить до переліків визначних фільмів усіх часів. Тому цікаво ознайомити нашого глядача з класикою, яка не лише кінематографічно цінна, а й залишається актуальною змістовно.
Фільми демонструватимуть з оригінальних плівкових копій. “Страсті Жанни д’Арк” ми отримали із французького кіноархіву Gaumont/Pathe. Це триацетатна копія Eastman 16мм із подвійною перфорацією, створена наприкінці 1970-х під час повторного релізу стрічки. А плівку “Генерала” придбали у приватного колекціонера із США.
Розуміли, що глядачу може бути доволі складно на перегляді німого фільму. Сучасне сприйняття відрізняється від сприйняття сторічної давнини. Тож вирішили додати елемент інтерактиву та перетворити покази на кіноперформанси.
Розглядали кілька варіантів музикантів і гуртів, які змогли би втілити наш задум. Важливими критеріями були професійність, оригінальність звучання та вміння працювати з кіно. Тому для написання музики до “Страстей Жанни д’Арк” обрали композитора Костянтина Бушинського. Він має великий досвід роботи над фільмами, зокрема Валентина Васяновича. А дует Hungry Boys вразив незвичним звучанням, яке виявилося ідеальним доповненням до “Генерала”. Ця комедія ритмічна, що пасує до електронної музики колективу. Так само, як і Костянтин, Hungry Boys спеціально для стрічки створили музичний супровід, який можна буде почути наживо.
До 15 грудня
Мультимедійна виставка
“Ніхто не острів. Три моря”
З 24 листопада у виставковому просторі Довженко-Центру йде виставка “Ніхто не острів. Три моря”, присвячена Півдню України. Автори називають проєкт аудіовізуальною мандрівкою Азовським, Чорним і Балтійським морями. Поєднує відеоарт, музичні твори та кераміку від українських і польських артистів. У назві початок вірша англійського поета-метафізика Джона Донна: “Ніхто не острів. Кожна людина частина більшого, частина континенту”.
Подорож розпочалася восени 2021 року на півострові Гіркий Кут на Херсонщині, розповідає кураторка виставки, директорка агенції “АртПоле” Мирослава Ганюшкіна. Мультимедійна художниця Оля Михайлюк та саундартист SK.EIN максимально наблизилися до Криму, до якого звідти 30 кілометрів, щоб створити свою химерну версію півострова із записів хвиль, вітру, трепету степових трав. Польові записи вони поєднали з українськими, турецькими та вірменськими мелодіями. Перші репетиції проходили в Довженко-Центрі.
За кілька місяців Гіркий Кут окупували росіяни. Недосяжними стали обидва півострови. Музикант Сурен Восканян, який брав участь у першій частині проєкту, на початку повномасштабної війни потрапив у блокаду в Маріуполі. Наприкінці березня 2022-го йому вдалося виїхати з міста. Наприкінці того ж року разом з Олею Михайлюк і польським саундартистом Томашем Сікорою вони записали другу частину проєкту ”Ніхто не острів. Маріуполь”.
До київської агенції “АртПоле” долучився польський лейбл звукозапису Coastline Northern Cuts. Його засновник Tomek Hoax не раз приїжджав після повномасштабного вторгнення і став музичним амбасадором України. Розповідь про наші моря й узбережжя стала гучнішою. Музиканти, об’єднані навколо лейбла, разом з Олею Михайлюк працювали над наступною аудіовізуальною частиною про три моря.
Усі три частини представлено на виставці у формі відеоінсталяцій. Їх доповнюють фотографії, тексти та відеоінтерв’ю, записані у 20222024 роках у Дніпрі та Херсоні.
Інша важлива складова проєкту кераміка художника Рустема Скибіна. Восени 2022-го на Херсонщині вони з Олею Михайлюк втілили ідею інсталювати авторські кахлі просто серед плиток на контрольному пункті в’їзду-виїзду “Каланчак”. В експозиції можна побачити серію, що поєднує кераміку Рустема та світлини, які зробила Оля у 20152016 роках під час поїздок на анексований півострів.
28 грудня, 18:00
Вистава “Тіні”
Виставу про смерть Володимира Путіна представив у листопаді на Сцені 6 столичний Дикий театр. За сюжетом, коли російський диктатор раптово помирає, троє його двійників уперше зустрічаються разом у бункері. Якщо хтось дізнається новину, на них чекає та сама доля. Тому міркують, що робити далі та як продовжити справу тирана. Мають вирішити, хто з них тепер стане “справжнім”.
Один режисер відмовився працювати з матеріалом, бо вважав, що Кремль може помститися. Один фахівець відмовився брати на переклад, бо текст сильно гострий, каже автор п’єси Артем Афян, для якого це сценічний дебют. Це комедія, але про пекло, відчай і найтемніші сторони людської душі. Роздум про те, що східний тиран є втіленням і проєкцією самого російського народу.
Твір є алюзією на п’єсу “За зачиненими дверима” Жана-Поля Сартра та має посилання на фільми “Великий диктатор” Чарлі Чапліна й “Тінь воїна” Акіри Куросави. Попри велику кількість сенсових ключів текст має легко сприйматися. Колись дата спектаклю збіжиться з датою справжньої смерті диктатора. Тож подивімося, що буде там, у бункері.
Хто б міг подумати, та вже тричі в моїх режисерських надбаннях справджувалися пророцтва. Мантрую, що вчетверте теж не промахнусь, говорить режисерка Вероніка Літкевич. Хто такий тиран? Який він, коли його ніхто не бачить? Як насправді ухвалюють рішення, що впливають на життя мільйонів людей? Що за лаштунками в диктаторів? За сюжетом “Тіней”, у бункері, під товстим шаром землі, панує відчуття спокою та недосяжності. Але згодом його мешканці, на початку сильні й непереможні, перетворяться на тривожних маленьких опаришів, які потопають у гівні.
Прочитавши п’єсу, одразу погодилася на співпрацю. Це не тільки сатира на злобу дня, а й вишуканий гумор, парадоксальні повороти та яскраво виписані персонажі. Побачила в цій роботі можливість виплеснути злість, гнів і все, що накопичилося та болить у кожного українця. Наша вистава в певному сенсі лікувальний захід, колективна медитація. Це сміх над злом. Коли над ним смієшся, воно втрачає свою значущість, а значить, і силу.