Тема проведення онлайн-виборів в Україні періодично виникає в публічному просторі, викликаючи жваві дискусії. Однак фахівці з кібербезпеки та виборчих технологій наголошують на значних перешкодах для їх успішної та безпечної реалізації. У світовій практиці лише Естонія змогла створити повноцінну систему електронного голосування, відповідну демократичним стандартам.
Організація онлайн-виборів за усіма демократичними вимогами виявилася складним завданням для більшості країн світу. Проблеми включають безпеку, функціональність та забезпечення довіри виборців. Хоча деякі елементи технічно реалізовані окремо, комплексне рішення досі є винятком.
Естонія розпочала підготовку до електронного голосування ще у середині 90-х років, провівши перші е-вибори у 2005 році під наглядом Євросоюзу. Цей процес вимагав ухвалення численних законів та підзаконних актів, а також підписання меморандуму всіма політичними партіями. За понад 30 років на розробку та впровадження системи були витрачені колосальні кошти та проведено незліченні тестування безпеки.
До роботи залучалися провідні світові фахівці з ІТ та кібербезпеки, а також проводилися численні публічні та непублічні обговорення. Естонська система не використовує мобільні додатки, адже це вважається надзвичайно небезпечним з точки зору інформаційної безпеки. Голосування відбувається через спеціальний кардрідер, ID-картку з криптографічним чипом та захищений урядовий вебсайт.
Саме така архітектура, а також високий рівень політичної культури та довіри до влади, стали запорукою функціонування системи. Наразі близько половини естонських виборців регулярно користуються можливістю віддаленого голосування. Це робить Естонію єдиною країною у світі, що повноцінно проводить онлайн-вибори.
На противагу естонському досвіду, експерти оцінюють готовність України до впровадження електронних виборів як нульову. Основні перешкоди лежать у технічній, юридичній, організаційній та фінансовій площинах. До того ж, існують фундаментальні конституційні обмеження.
Хоча інфраструктура “Дії” є найближчою до цього технічно, фахівці категорично заперечують її використання для е-виборів. Навіть для обрання голови ОСББ ця платформа, на думку експертів, не є придатною з погляду безпеки. Впровадження захищеної технічної системи потребуватиме окремих значних інвестицій та розробки.
Юридично електронні вибори в Україні наразі абсолютно не визначені. Для їх легітимізації потрібні тисячі сторінок законів, положень, регламентів, технічних вимог та інструкцій. Ця колосальна робота з формування правової бази навіть не починалася.
Відсутня також окрема організація, яка б займалася розробкою концепції та впровадженням електронних виборів у країні. Фінансове забезпечення для всіх цих етапів також повністю відсутнє. Це підкреслює глибоку непідготовленість України до такого кроку.
Більш того, Конституція України не передбачає жодної можливості віддаленого голосування, ані поштою, ані через інтернет. Стаття 157 Конституції прямо забороняє вносити зміни до Основного Закону під час воєнного стану. Це робить обговорення онлайн-виборів в умовах війни нелогічним і неможливим.
Деякі аналітики попереджають, що спроба протягнути “кривий-косий дозвіл на е-вибори в Дії” без дотримання всіх норм може призвести до фальсифікацій. У такому випадку результати виборів, ймовірно, не будуть визнані західними партнерами України. Це створює серйозні ризики для міжнародної легітимності українського виборчого процесу.
Прогнози експертів свідчать, що онлайн-вибори в Україні не відбудуться щонайменше протягом наступних десяти років, а, можливо, і значно довше. Навіть за умов приходу до влади компетентних осіб та інтенсивної роботи, запуск тестових систем може зайняти 15-20 років. Це оптимістичний сценарій, адже навіть розвинені країни, як Фінляндія чи Данія, не поспішають із впровадженням подібних систем.