Після закінчення великої війни в Україні розгорнеться інтенсивна дискусія про альтернативні сценарії — низку «якби», які намагаються пояснити, чому результат відрізняється від очікувань суспільства.
Як і в повоєнних спогадах про інші конфлікти, люди природно переосмислюють переломні миті та шукають рішення в умовному способі. Ці версії легко стають основою політичних наративів і емоційних звинувачень.
Рік 2025 наочно показав: умови завершення війни навряд чи повністю збігатимуться з масовими сподіваннями. Коли реальні результати розчаровують велику кількість людей, зростає спокуса повертатися до альтернативної історії.
Одна з найпоширеніших версій звучить так: «якби Росію добили в 2022 році». У перший рік великої війни дійсно помічали вразливість РФ, і прихильники цієї думки вказують на роль західної підтримки та можливість більш радикальної політики Заходу.
Опоненти влади пропонують інший сюжет: «якби Україна уклала мир після успіхів на Харківщині й у Херсоні». Деякі політики, зокрема Петро Порошенко та Олексій Гончаренко, вже висловлюють думку, що можливість угоди була втрачена, хоча три роки тому вони публічно не закликали до негайних переговорів.
Події після 2022 року також оцінюватимуться заднім числом. Затяжна битва за Бахмут може постати як фатальна помилка, тоді як курська операція породжує суперечливі інтерпретації — від критики до уявлень про потенційні успіхи за іншим планом дій.
Популярним стане й наратив на користь окремих воєначальників: «якби Залужного не відправили у відставку». Зміна керівництва на початку 2024 року створила політичний простір для його прихильників, а гіпотетичний «Блок Залужного» вже фігурує в опитуваннях як потенційний політичний актор.
Корупція теж опиниться в центрі альтернативних версій: «якби не корупція, ми мали б сильнішу армію та кращу ППО». Водночас немає підстав автоматично стверджувати, що уникнення корупції дало б безумовну перемогу; коштів і можливостей завжди обмежено, а не все вимірюється лише фінансами.
У разі перемир’я знову з’явиться старий аргумент: «якби ми протрималися ще трохи». Прихильники стратегії виснаження наполягатимуть, що додатковий час приніс би кращі умови, тоді як прихильники миру виправдають зупинку бойових дій як вибір між гіршим і гіршим.
Сутичка цих полярних «якби» загрожує посиленням внутрішньополітичного протистояння в післявоєнній Україні. Висновків про те, хто мав рацію, історія не дає однозначно: умовний спосіб лишається полем політичних інтерпретацій і емоційних аргументів.